В літературі, як і в усьому іншому, талант означає відповідальність
Шарль де Голль, французький державний діяч, генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 р.р.

Стежкою невимовного

Поява у київській театральній повістці імені Бруно Шульца — це як циркулем малювати квадрат!
6 грудня, 2018 - 10:26
ПОСТАНОВКУ «ДЕМІУРГА» ЗДІЙСНИВ РЕЖИСЕР ОЛЕГ ЛІПЦИН (НА ФОТО -ЛІВОРУЧ)

З одного боку — алогічна, як і все в житті, з другого — дочасна, як «дотик Божого перста» у «миготінні таїни». Гібрид Пруста і Кафки із Дрогобича володів українською, польською, німецькою, ідишем. Став класиком літератури і живопису кількох народів для яких його рідне місто було провінційним. Описане у багатьох творах воно виявилося «республікою намріяного».

Пишу про Шульца, а думаю (і сам собі дивуюся) про децентралізацію, яка б мала збільшувати кількість культурних центрів, натомість загрозливо сконцентрувалася виключно на економічних питаннях. Стільки самодурства, хамства в галузі культури, аж диву даєшся як демократією знищують демократію. Здавалося, що до викривально-іронічного вислову «село без церкви» додадуться «село без музею» та «місто без театру», які тавруватимуть мистецькі пустелі, а змагання саме на теренах культури швидко вияскривить неповторність кожної місцевої громади. Гасло «Нема провінції в культурі» стане засобом існування. Поки так не вийшло, може, щоб вийшло і прийшов Шульц.

Учитель дрогобицької гімназії вважав, що з периферії краще видно те, що приховує центр, та й наступ цивілізації добре розбавляє природа, діалог із космосом.

Прем’єра в Національному театрі ім. І.Франка «Деміург» за Б.Шульцем вкотре демонструє мистецький витвір європейського рівня, мужність вести високоінтелектуальний діалог. Театр, як двоякодихаюча риба, робить його цікавим і глибокодумним водночас. У виставі ж радше йдеться про сни, які за Фрейдом є шляхом до незреченого. Ремарка автора про місце дії: «Дно велетенського акваріуму з блідого чорнила» як на мене прекрасно втілена в декораціях Наталії Рудюк.

Головні герої — батько (Петро Панчук) й син (Дмитро Чернов) блукають закутками часу. Б.Шульц гілки часу направляв у різні глибини і площини, бунтував проти «дисципліни його щоденної течії».

Усі виконавці: Прус Світлана, Абазопуло Володимир, Красовська Лариса, Добриніна Анастасія, Полiкарпов Вадим, Піскун Павло, Завадський Дмитро в талановито сконструйованих із емблемних рис, емоційних моделей образах заворожливо тримають стан приглушеного трагізму.

Саме здатність знайти і реалізувати засіб сценічного існування акторів є ознакою режисерського метода Олега Ліпцина. Він демонстрував його у виставі за Дж.Джойсом «Дюшес» Київського авангардного театру-студії «Театральний клуб», в КАМТМ «Сузір’я» «Щасливі дні» за Семюелем Беккетом у виконанні Алли Даруги, «Хто боїться Вірджинії Вульф» Е.Олбі в Театрі драми і комедії на Лівому березі.


ГОЛОВНІ РОЛІ У ВИСТАВІ ВИКОНАЛИ ДМИТРО ЧЕРНОВ (ЮЗЕФ) І ПЕТРО ПАНЧУК (БАТЬКО)

Так і в прем’єрі франківців атмосфера розкриває глибину простих, парадоксальних, абсурдних сюжетів оповідань.

Постановника вистави «Деміург» поєднала в одну історію оповідання «Санаторій під Клепсидрою» та «Остання батькова втеча», як і їхнього автора, бентежить, що люди в усьому шукають сенс.

Син приїздить у санаторій до батька. На запитання: «Мій батько живий?» — відповідь головного лікаря: «Живий, само собою. Звичайно, що в зумовлених обставинами межах. З точки зору вашого дому батько помер. Ми запізнюємося з часом на певний інтервал. Тут батькова смерть ще не відбулася»...

Гра з часом і час гри, здається, формулює ідею спектаклю: «Життя — це тюрма, а час у ній —кат». Принаймні продовження історії батьківського існування після смерті в домі удови і сина в різних іпостасях, на фінал скорпіона, цілком оптимістичне: «Зварений, гублячи дорогою власні кінцівки, батько рештками сил потягнувся далі, в бездомні мандри».

Учені довели, що коли люди дізнаються про необхідність розв’язувати математичні задачі, в них активізуються дільниці мозку, які пов’язані з фізичним болем. Тому застерігаю усіх намагатися вирахувати ідейний зміст, ідеологічну направленість і глибину філософської глибини вистави...

Крім літератури, Б.Шульц займався живописом, якого ніколи не навчався. За його графікою зроблені знамениті мультфільми. С.Фоер вирізав — саме вирізав із текстів Шульца книжку «Древо знаків». Ножицями видаляв рядки текстів, через дірки вичитував за його думкою внутрішній сюжет.

Сам Шульц, якого радянські ідеологічні пси в довоєнні часи примусили намалювати вуличний портрет Сталіна, проголосив себе генієм, коли побачив, як потужно гадять на вождя птахи...

Його вбив фашистський офіцер просто для забави. У Ризі режисер Г.Островський поставив пекучу концтабірним болем виставу за оповіданням Б.Шульца «Уроки персидської». ЮНЕСКО відзначало 1992 рік як рік Бруно Шульца...

Ви почуєте в театрі, читатимете Б.Шульца у прекрасному перекладі Ю.Андруховича, генія з Івано-Франківська, і, можливо, ваше сприйняття стане видноколом невимовного і ви побачите «Увесь цей темний і поважний краєвид, який здавалося, ледь помітно плив у собі самому, пересувався обіч себе, ніби похмуре і збурене небо зі своїм зачаєним внутрішнім рухом...»

Наступний показ вистави «Деміург» відбудеться 12 грудня на Камерній сцені Національного театру ім.І. Франка.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments