Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Сторонній

У прокат виходить психологічний трилер режисера Тодда Філліпса «Джокер» за мотивами коміксів DC Comics
10 жовтня, 2019 - 10:21
ФОТО З САЙТА IMDB.COM

Місяць тому на Венеціанському кінофестивалі цей фільм ошелешив усіх, отримавши головну нагороду — «Золотого лева».

Венеціанський фестиваль, який разом із Берлінським і Канським входить в трійку найбільш впливових кінофорумів, традиційно стриманий щодо мейнстрімного, тим паче голлівудського кіна. Що вже тут говорити про екранізації коміксів, за якими міцно закріпилася репутація поверхневої, підліткової розваги. І тут раптом — не просто участь у конкурсі, а ще й «Золотий лев».

Щоб зрозуміти, як трапилося таке потрясіння основ, варто зазирнути в історію жанру.

ПОЧАТОК

Вперше «Клоун-Принц криміналу» з’явився в коміксі «Бетмен» Джеррі РОБІНСОНА, Боб КЕЙНА і Білла ФІНГЕРА в травні 1940 — рівно через рік після дебюту самого Бетмена.

У тих уже легендарних мальованих історіях це був скромний інженер, якого банда злочинців, переодягши в костюм Червоного ковпака, змусила до співучасті в пограбуванні карткової фабрики по сусідству з фабрикою хімічною. У справу втрутився Бетмен, все пішло шкереберть, в результаті бідолаха впав в кислоту. Як наслідок — збожеволів, обзавівся вічно білою шкірою, чорними колами навколо очей і зеленими волоссям. На обличчі назавжди застигла посмішка. Одним словом, став втіленим Блазнем з карти «Джокер» — яка, як відомо, б’є всі карти з тузами включно.

Тут потрібний культурологічний відступ. Найвідоміші (анти)герої Всесвіту DC Comics утворені шляхом зміщування рис людини й певної тварини чи навіть рослини: Бетмен — Людина-Кажан, його вороги — Жінка-кицька, Пінгвін, Отруйний Плющ. Це найпряміший, дійсно інфантильний спосіб. Не так з Джокером. Він — пряма інкарнація трікстера — від англійського trickster — обманщик, проноза. Архетипова постать спритного хитруна, який діє між світами богів і людей і з рівною ефективністю обманює і перших, і других, існує в фольклорі з незапам’ятних часів — досить згадати скандинавського бога Локі, африканського павука Анансі або лиса в наших казках.

Комікси, власне, і є сучасними казками. Тож поява новітнього трікстера була лише питанням часу. Звісно, окрім хитрості, автори озброїли його масою вмінь. Джокер — кваліфікований хімік, експерт з вибухових речовин, розбирається в машинобудуванні, володіє навичками використання будь-яких видів зброї. Він чудовий планувальник і детектив, змінює стратегію в одну мить, має непохитну силу волі, тож невразливий для тортур і фактично не усвідомлює, що правильно, а що ні, щиро не розуміючи, за що його взагалі можна засудити. Практично відразу Джокер, з його поєднанням геніального інтелекту і психічної нестабільності, став одним з найнебезпечніших опонентів Бетмена, ба більше — його спотвореним відображенням: наскільки перший іронічний, безпринципна і хаотичний, настільки другий серйозний, моральний і передбачуваний.

ЕВОЛЮЦІЯ

На великому екрані Джокер з’явився вперше в 1966 в пригодницької комедії Леслі Х.МАРТІНСОНА «Бетмен», знятої на хвилі успіху однойменного серіалу.

Джокер у виконанні сина емігрантів з Куби Сесара РОМЕРО — персонаж другого плану; в основному він виконує накази іншого лиходія — Пінгвіна. Виділяється постійним реготом, рудим волоссям, набіленою фізіономією, фіолетовим костюмом і зеленою сорочкою, а ще нехитрими фокусами на зразок букета з рукава або електродами на долонях. У серіалі він буквально вилітає зі в’язниці за допомогою замаскованої потужної пружини. Одне слово, чистий цирк. Комічний ефект виникає, коли настільки безглузда істота вплутується в рукопашну сутичку.

* * *

Час робив своє. Класичні сюжети DC Comics стали новітньою міфологією: нові глядачі народжувалися й дорослішали в світі, де Бетмен та його противники були кимось на кшталт олімпійських богів для древніх греків.  Цирком і дитячими іграми нову авдиторію вже неможливо було задовольнити. З’явився запит на більш дорослі, серйозні оповіді.

Тож знімати нового «Бетмена» (1989) запросили режисера-візіонера Тіма БЕРТОНА. Бюджет дозволяв найняти кількох зірок, найяскравішою з яких став, звісно, Джек НІКОЛСОН з його талантом бути в кадрі забавним і зловісним одночасно.

Спочатку його герой — гангстер на ім’я Джек Нап’єр — права рука готемського мафіозі Карла Гріссома, якого, до речі, зіграв голлівудський актор українського походження Джек ПЕЛАНС. Джокер постає згідно з каноном — завдяки падінню Джека в чан з кислотою, і має уславлену посмішку-шрам. Він, дарма що бандит, обдарований у хімії та кризовому менеджменті, але головна його пристрасть — мистецтво. Він хоче творити, при цьому як матеріал для творчості використовує чужі життя; недарма, коли Джокер-Ніколсон зі своїми поплічниками вандалізує картини в музеї, єдиним уцілілим полотном залишається картина британського художника Френсіса Бекона — майстра малювати понівечену плоть. Всі злочини Джокера обставлені як театралізовані шоу, а замість серця у нього виявляється безперервно регочучий «мішечок сміху».

* * *

Під час роботи над роллю в «Темному лицарі» (2008) Хіт ЛЕДЖЕР доклав максимум зусиль, щоб його Джокер відрізнявся від образу, створеного Ніколсоном. За основу взяв двох культових циніків: громилу й поціновувача класичної музики Алекса із «Завідного апельсина» Стенлі КУБРІКА (1971) і музиканта Сіда ВІШЕЗА із панк-рок-банди Sex Pistols. Зовнішній вигляд у загальних рисах відповідав традиції: довге світло-зелене волосся, чорні контури навколо очей, біле обличчя, брудний фіолетовий костюм і темно-фіолетові рукавички. Посмішку замінили два довгих шрами, про походження яких Джокер щоразу розповідав нову небилицю.

Достовірність перевтілення 29-річного актора вразила і глядачів, і критиків. Його Джокер — це чиста анархія, жодних інших цілей він не переслідує, крім як «побачити світ у вогні». Його дії захоплюють і жахають, а в ньому самому є загадка, що інтригує до останнього кадру.

За цю роль Хіта Леджера посмертно нагородили «Золотим глобусом» та «Оскаром».

* * *

Джаред ЛЕТО вже мав «Оскара», коли погодився на зйомки в бойовику «Загін самогубців» (2016). Джокер там — другорядний, але важливий персонаж. Шрамів на його обличчі немає, тільки грим, одяг — радше піжонський, аніж блазенський, передні зуби — металеві, на шиї — золоті ланцюжки. В цілому, цей лиходій більше схожий на екстравагантного боса мафії, ніж на блазня-анархіста. Не намагаючись змагатися з Ніколсоном і Леджером, Літо вписав Джокера в досі небачене амплуа героя-коханця, романтичного розбійника, готового стрибнути слідом за своєю коханою в котел з хімікатами просто заради випробування почуттів.

2019

Зрозуміло, що з такою багатою історією Джокер заслужив на власний фільм.

Філіппс досі був відомий як автор комедій на кшталт «Похмілля у Вегасі». «Джокер» став для нього переходом до вищої ліги, стрибком вище голови.

Перед нами — будні рядового обивателя Артура Флека (Хоакін ФЕНІКС). Він працює вуличним клоуном, доглядає за немічною матір’ю, мріє робити кар’єру стендап-коміка. У ранньому дитинстві він переніс тяжку травму голови, через що його тепер мучать вибухи неконтрольованого сміху.

Артур — типовий лузер. Заробляє він копійки, на роботі його не люблять, на вулиці через інакшість і вразливість — регулярно лупцюють. Уряд згортає соціальні програми, тому він не може отримувати психіатричну допомогу. Улюблений комік Мюррей Франклін (блискуче виконання Роберта Де НІРО) показує відео з виступом Флека, тільки щоб висміяти його. Одним словом, суспільство всіма можливими способами виштовхує Артура на узбіччя. Нарешті, в один вечір він перестає грати за правилами.

Хоакін Фенікс, можна сказати, лякаюче переконливий. Худорлявий — буквально шкіра та кістки — але також і неймовірно пластичний, він володіє воістину тваринною грацією, приголомшливою чарівністю — змішаною водночас і з беззахисністю, і з постійною напругою, немов готовністю до вибуху. Він бігає, як клоун, навіть у хвилини небезпеки. Танцює дивні танці під музику, яку чує лише він. Його сміх — ще одна особливість — бо ніколи не зрозумієш, чи дійсно йому весело або це черговий напад.

Діє він у відповідних декораціях. Один із перших видавців коміксу про Бетмена зазначив, що Готем — це темний бік Нью-Йорка, це Мангетен нижче 14-ї вулиці о третій ночі, 28 листопада, в холодну пору.  Готем-сіті у Філіппса — це концентрована проекція давнього і вже неіснуючого Нью-Йорка. Це місто хаосу, сміття, темних закутків, розмальованих вагонів метра, суспільних контрастів, некерованих натовпів. Його вулиці пахнуть несправедливістю і злочином. Рано чи пізно вони повинні породити Джокера.

Філіппс не приховує, що орієнтувався на кіно 1970—1980-х, в першу чергу на такі фільми Мартіна СКОРСЕЗЕ, як «Злі вулиці» (1973), «Таксист» (1976), «Скажений Бик» (1978) і «Король Комедії» (1983), в яких грав Де Ніро. У список також входять  «Собачий полудень» (1975), «Телемережа» (1976) і «Принц міста» (1978) Сідні ЛЮМЕТА, «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975) Мілоша ФОРМАНА — одним словом, «Джокер» — це, крім усього іншого, ще й омаж «Новому Голівуду». Також більшість цих фільмів об’єднує постать героя-одинака, приреченого, але харизматичного бунтівника.

Артур — такий само ізгой з цокаючою годинниковою бомбою в голові, як і Тревіс Бікл (Де Ніро) в «Таксисті», але з важливими відмінностями: він продовжує викликати співчуття навіть після серії вбивств, і, крім того, у нього шикарне відчуття стилю. Його червоний костюм і клоунський грим виглядають ідеальним відображенням і його нового «я», і його соціального статусу — мимовільного лідера повстання таких же маленьких людей, як і він.

Проблема «Джокера», втім, якраз у настійливому мотиві знедоленості. Затурканий зусібіч хлопець, у бідах якого, безумовно, винне суспільство і який під кінець починає вбивати наліво й направо, виголошуючи викривальні промови, — доволі банальна лінія розвитку. Та й розвитку особливого нема. Нам обіцяють історію становлення монстра, і її дійсно було би цікаво відтворити, демонструючи, як особистість Артура звужується до кількох суворо обмежених рис, як у коміксних персонажів — і серійних убивць. Але персонаж Фенікса такий само худорлявий, нервовий і з незмінним сміхом що на початку, що наприкінці. І з тим самим пафосом.

І все ж, драматургічні ґанджі  компенсуються двома надзвичайно переконливим складниками: візуальною якістю фільму (оператор — Ловренс ШЕР), зрощеною на найкращих зразках Нового Голівуду, та   вражаючою роботою Фенікса — відтепер він найкращий Джокер на невизначено довгий термін. Так, фільм Філіппса не став дійсно великою мистецькою подією, але в ландшафті кінокоміксів він височіє недосяжною вершиною. І на це не можна буде не зважати всім, хто візьметься за нескінченну казку про Кажана і Блазня.

В якій Блазень став раптом екзистенційним героєм.

Сторонній, який замість піднятися на ешафот, як у Альбера Камю, спричинив революцію.

Регочучи щосили.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ