Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівських премій

«Суспільство не може формуватися навколо чогось, чого немає»

Куратор фонду «ІЗОЛЯЦІЯ» Олена Червоник — про мистецтво та соціальний простір
18 червня, 2013 - 16:52
«...УЖЕ ЗМІНИТИ НЕ МОЖНА» — ПЕРЕКОНАНА ОЛЕНА ЧЕРВОНИК / ФОТО ОЛЕКСАНДРА ЄРМОЧЕНКА

Майже рік тому в «ІЗОЛЯЦІЇ» почали виставляти роботи українських художників. Нині триває друга виставка, присвячена соціуму. Вже рік працює у Фонді куратор Олена Червоник. Саме завдяки її роботі у Фонді та авторському проекті «Біографії художників» ми сьогодні маємо змогу знати більше про сучасний стан мистецтва. Розмову почали, власне, з актуальної виставки.

— Мені здається, що виставка є логічним продовженням теми «Гендеру». Обидва питання дуже хвилюють суспільство і йдуть «знизу». Художники пишуть про це, їх це хвилює. Тема актуальна не тільки для Донецька, а й для України в цілому, — говорить Олена ЧЕРВОНИК. — Для того, щоб бути публічною соціальною особою, потрібно вийти зі свого приватного простору. А куди ми потрапляємо, коли виходимо зі свого простору? В суспільний простір, який дедалі більше звужується. Люди на сьогодні обмежені місцем. Адже що таке громадський простір? Кінотеатр, театр, стадіон... Для дорослої людини таких місць не так уже й багато. У колишньому Радянському Союзі була певна інфраструктура. Можна довго сперечатися про те, наскільки вона була хорошою та ідеологічною. Проте вона існувала. Були й палаци культури, де дорослі люди могли пограти на музичних інструментах, потанцювати тощо. А що сталося потім? Усе це почало зникати, і сьогодні людина фактично стала тільки споживати культуру, а не створювати її.

Щодо політики і демократії: у грецькій демократії був чіткий зв’язок суспільства і місця — площі, на яку громадянин міг вийти і висловити свою думку. Це місце, архітектурна точка, було безпосередньо пов’язане з культурною демократичною системою. У нас фактично немає таких місць. Цією виставкою ми хотіли створити щось подібне. Зрозуміло, що це метафора. Ми будуємо місце, де люди можуть бути соціумом.

Ще один аспект: місце, яке ми будуємо, досить міфічне, сконструйоване нами. Тоді виникає питання: якщо ми можемо сконструювати місце для соціуму, чи можемо ми в такому разі говорити про те, що можна створити й нове суспільство? Чи можемо ми змінити його за допомогою простору?

— Кого ти можеш відзначити з молодих художників?

— У нас прекрасні молоді художники, які роблять дуже цікаві проекти. Створення виставки — це дуже органічний процес кооперації художників і куратора. Коли бачу, що одна й та сама тема виникає одразу в декількох авторів, тематика наступної виставки приходить сама собою. Я йду від місцевого контексту. Ось ця тема соціальності підкреслена потребами самого суспільства.

У нас дуже комплексні й хороші стосунки з Жанною Кадировою. Я вважаю, що це одна з найталановитіших молодих художниць у нашій країні. Її робота була важливою на торішній виставці з гендеру, цього року її «Мушля» так само є репрезентативною. Ця скульптура є метафорою приватного простору, в якому ховається сучасний українець, оскільки вийти йому нікуди. Зроблена вона з побутових будівельних матеріалів. І тут можна побачити зв’язок з приватним простором, з інтер’єром, євроремонтом. Мені здається, у наших людей ставлення до цього дещо фанатичне. Я жила в Німеччині, США — там зовсім інше ставлення до особистого простору: вони нічого не перебудовують, не міняють меблі. А в Україні це зараз схоже на хворобу. Варто тільки звернути увагу на величезну кількість гіпермаркетів та супермаркетів меблів. І цьому є пояснення: приватний простір — єдина територія, де людина є господарем, де її слово є вагомим та цінним. Коли людина «виповзає» зі своєї кухні, то потрапляє у простір, де ні слово, ні воля нічого не варті.

— А чи є в Донецьку цікаві для тебе художні особистості?

— Коли вони з’являються, то одразу ж кудись їдуть. До прикладу, Анатолій Маркс досить цікавий. Але він переїхав до Харкова. Звісно, інколи він приїздить сюди. Дивним чином місто взагалі не створило свого художнього середовища. Причина — те, що тут є художнє училище, але немає вищого навчального закладу, тому людям немає де зустрічатись, обговорювати, зростати. Немає того місця, де вони могли б бути соціальними. Це ми повертаємося до теми цьогорічної виставки. Суспільство не може формуватися навколо чогось, чого немає. Тому художники та талановита молодь їде туди, де буде реалізована їхня соціальна функція.

Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День» Донецьк
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments