Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Тінь погрому

Спроби праворадикалів регулювати мистецтво за допомогою кулаків неприпустимі в сучасній Україні
31 січня, 2019 - 11:19

Гучний скандал вибухнув на днях у Національній академії образотворчих мистецтв (НАОМА).

Прямо в стінах вишу, біля кабінету ректора, 34-річного студента-скульптора Спартака ХАЧАНОВА перестріла група молодиків з сумнозвісної ультраправої організації С14. Вони намагалися витягти хлопця на двір “поговорити” – тобто, враховуючи методи цього угруповання, відлупцювати.

Передісторія ж така. 19 грудня минулого року в Академії проходив семестровий перегляд робіт студентів на вільну тему. Хачанов  представив “Парад членів» - колону мініатюрних гіпсових солдат, бронетехніки й ракетних комплексів, які мали фалічну форму. Це викликало обурення одного з викладачів, який пройшов АТО/ООС – він вирішив, що студент мав на меті образити саме українську армію та зруйнував інсталяцію.

Минулого тижня власне й відбулася нарада в ректора НАОМА, на якій вирішували питання про відрахування Хачанова (фото 1).


ФОТО1.  МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

За словами самого студента, він потрапив на неї випадково, йому заздалегідь нічого не повідомили. Після того, як Спартак вийшов з кабінету, на нього вже чекали С14. Викликав їх, скоріше за все, хтось із викладачів. Спартаку довелося  переховуватися в технічному приміщенні Академії. Зрештою через дві години студенту вдалося покинути територію Академії за допомогою працівників закладу й друзів, які викликали таксі.

За час, що минув після цих подій, перед входом у НАОМА відбулася акція проти цензури в Академії під гаслами: “Ми за НАОМА без С14” і “Ні погрозам та тиску на студентів!”, сам Спартак Хачанов дав кілька інтерв’ю, в яких наговорив казна-чого (від “не треба воювати, краще домовитися” до відверто сексистських реплік на адресу жінок і трансгендерів), а ректор Андрій Чебикін охарактеризував інсталяцію як “ганебну” й “безчесну”. Загалом, галас зчинився неабиякий. А коли забагато шуму, то розібратися по суті стає важко. Але все ж таки я спробую.

І для цього наведу певну хронологію.

10 вересня 2009 у Львові, в конференц-залі інтернет-видання Zaxid.net відбулася прес-конференція, присвячена виходу в світ сучасної світової квір-літератури “120 сторінок Содому”. Прес-конференцію намагалися зірвати дві групи екстремістські налаштованих молодиків: виголошуючи ксено- та гомофобні гасла, закидали учасників помідорами, обливали майонезом і водою, зламали мікрофони, розбили склянки, знищили прес-релізи та примірники книжок. Зрештою були затримані міліцією.

Протягом тижня схожі напади, пов’язані з презентацією антології, повторилися у Львові (Театр Леся Курбаса) й Києві (книгарня “Є”).

25 вересня 2009 в арт-центрі Павла ГУДІМОВА «Я Галерея» в Києві відбувся диспут на тему «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?» Обговорювалися антологія «120 сторінок Содому» та заборона показу фільму «Бруно» в Україні. А вже 30 вересня арт-центр спалили вночі за допомогою пляшок з займистою сумішшю, лишивши напис “Ні содомії!”

19 травня 2012 присвячена життю українських квір- і ЛГБТ-сімей фотовиставка Євгенії БІЛОРУСЕЦЬ «Своя кімната», що проходила в одному з приміщень кінотеатру “Жовтень”, була знищена невідомими, які побили охоронця й порвали фотографії.

23 вересня 2014 на Контрактовій площі в Києві стався напад на Василя ЧЕРЕПАНІНА, викладача кафедри культурології Києво-Могилянської академії, керівника зненавидженого ультраправими Центру візуальної культури. Черепанін дістав важкі тілесні ушкодження – численні забої та перелом кісток обличчя. Нападників затримано не було.

29 жовтня 2014 двоє ультраправих активістів, яким не сподобалась одна з програм кінофестивалю “Молодість”, підпалили кінотеатр "Жовтень" прямо під час сеансу. Будівля дуже постраждала (обвалився дах). Підпалювачі відбулися умовними термінами  (фото 3).


ФОТО3.  АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

7 лютого 2017 розгромлено виставку художника Давида ЧИЧКАНА "Втрачена можливість", яка проходила в Центрі візуальної культури в Києві. Група невідомих у складі 15 осіб завдала серйозної шкоди приміщенню, знищила більшість робіт і розписала стіни націоналістичними гаслами.

У червні 2017 група праворадикалів увірвалася на виставку "Психодарвінізм: еволюція психів", що проходила в столичній  Карась Галереї. Вони  вимагали закрити експозицію, оскільки вона ображає почуття віруючих, викликали поліцію й написали заяву. Зрештою, поліція закрила кримінальні провадження за образу релігійних почуттів  та розповсюдження порнографії.

6 серпня 2017 під тиском представників партії «Свобода» організатори відмінили презентацію книги Олени ГЕРАСИМ'ЮК «Розстрільний календар» на фестивалі «Бандерштат» на Волині. Книга являє собою хроніку репресій української інтелігенції в радянській Україні, викладені у формі традиційного календаря. Аргументація “свободівців” – авторка свого часу висловлювалася на підтримку геїв.

15 вересня 2017 через постійні погрози гомофобів та ультранаціоналістів було скасовано презентацію книжки «Майя та її мами» (про дівчинку, яка росте у нетрадиційній родині), створеною письменницею та правозахисницею Ларисою ДЕНИСЕНКО в співпраці з ілюстраторкою Марією ФОЄЮ (фото 2).

ФОТО 2

14 листопада 2017 музей Павла Тичини з міркувань безпеки відмовився експонувати роботу Давида Чичкана «Делегування влади».

17 квітня 2018 в Києві, в арт-просторі SKLO, передчасно закрилася виставка «Виховні акти». Це сталося через погрози праворадикалів і тиск адміністрації Університету імені Драгоманова, в будівлі якого знаходиться SKLO. Всі роботи зняли з експозиції без участі організаторів і художників.

20 серпня 2018 в Маріуполі до приміщення арт-платформи ТЮ громадської організації «Розвиток Приазов'я» під час виступу рок-гурту oDemontaGo увірвалося близько 30 невідомих у медичних масках та балаклавах. Вони  трощили меблі, били музикантів і відвідувачів та прискали перцевим балончиком.  Деякі з погромників були у футболках ультраправої партії “Національний корпус”.

Цей список далеко, далеко неповний.

Можна як завгодно ставитись до зробленого Хачановим чи будь-яким іншим художником чи письменником, вважати це непристойним, чи естетично недолугим, чи образливим. Автор також може говорити різні речі, в тому числі відверті дурниці. Але коли новоявлені хунвейбіни, прикриваючись фразеологією про високу мораль і патріотизм, беруть на себе функції цензорів, коли вони за допомогою кулаків починають вирішувати, кому, що й де показувати й представляти, коли вони серед білого дня приїздять просто в Академію бити студента за те, що його інсталяція не сподобалась комусь із  викладачів – це за межами будь-яких дискусій. Це не Європа, це не цивілізація. Це, повторюю знову й знову - погром. Інакше це не називається.

Питання до поліції: невже так складно покласти цьому край?

Питання до суспільства, яке я оптимістично вважаю громадським: до яких пір ми будемо це терпіти?

Чи потрібні не просто побиті, а вбиті?

Так уже й убиті були.

І ще, сподобається це комусь чи ні, але нацисти в Німеччині теж починали з книжок і картин.

P. S. Євген КАРАСЬ, директор Карась Галереї, на своїй сторінці у Фейсбуці прокоментував ситуацію.

Процитувати його зауваження я вважаю надзвичайно доречним.

«1. Є професійна територія сучасного мистецтва - творчі майстерні, галереї, центри мистецтв, музеї, спеціальні ЗМІ, друковані видання й сторінки в інтернеті. Територія сучасного мистецтва - це обмежена для вільного доступу територія (пропусками, посвідченнями, вхідними квитками, покажчиками, попереджувальними знаками, часом демонстрації тощо), територія експерименту, фантазій, припущень, відображення, дослідження та дискусії на тему людини у ВСІХ її проявах життєдіяльності і станах без табу, якщо вони грубо не порушують кримінальний і адміністративний кодекс, а також нормативні документи місця демонстрації і внутрішній регламент. Це територія дослідження художнім методом норми, деформації, патології та пограничних станів людської психіки, фізіології й тілесності. Це не завжди місце для загальноприйнятої моралі і людей з обмеженнями релігійного і психічного характеру. Якщо загальноприйняту мораль накласти на мистецтво, медицину, освіту і приватне життя, на еволюції суспільства можна поставити хрест, приготуватися до деградації і відкату в середньовіччя.

Нагадую, що ми говоримо про сучасне мистецтво, як інструмент дослідження людини у всіх його аспектах і проявах.

2. Немає і не може бути ні в кого монопольного права на інтерпретацію і тлумачення мистецтва, навіть у самого автора. Будь-яке тлумачення - це відображення фобій, меж, досвіду і уяви глядача (в хорошому сенсі). Ба більше, мистецтво настільки суб'єктивне, що глядач повинен змінювати свою думку з набуттям додаткового досвіду й осмислення. Тому неприпустимо нав'язувати і переконувати, що означає твір, кого воно принижує або підносить, кого ображає або кому лестить. Будь-яке мистецтво… може потрапити на чутливий або хворобливий досвід глядача, групи глядачів і це нормально. Якщо мистецтво буде боятися поранити чиїсь почуття, мистецтво перестане їм бути і перетвориться на сувенірну творчість, яка обслуговує попит на середньостатистичне уявлення про прекрасне.

Висновок - не можна приходити в лікарню й заявляти, що різати тіло людини і діставати з нього органи - аморально й злочинно. Хоча за межами лікарні різати людини і маніпулювати органами - злочин».

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ