Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

«Тіні» над Музеєм Коцюбинського

Невдовзі на Кримському півострові з’явиться ще один центр української культури
13 квітня, 2011 - 00:00
ФОТО З САЙТА BIOGRAPHERA.NET

Нині Музей Михайла Коцюбинського в Сімеїзі (Велика Ялта) відновлюється за ініціативою прихильника творчості письменника, доктора медичних наук і краєзнавця Володимира Навроцького. Нелегку ношу звалив на себе цей ентузіаст. Йому доводиться стукати в різні двері, аби нарешті зрушити з місця проблему й відкрити експозицію музею, який на рубежі тисячоліть за незрозумілих причин закрили. Аби повернути це надбання, було створено Всеукраїнське товариство сприяння відновленню Музею Михайла Коцюбинського в Сімеїзі (його ініціатором є В. Навроцький), до складу якого увійшли громадяни України, Росії, Польщі та США. В кінці минулого року місцева влада приміщення відремонтувала. Зараз завершується робота зі збору матеріалів для нової експозиції музею. Мрія Навроцького — аби про Михайла Михайловича як письменника, який по праву вважається однією з найбільш самобутніх і оригінальних постатей в українській літературі кінця XIX — початку XX століття більше дізналися туристи, які приїжджають до Сімеїзу (адже одна з яскравих, але маловивчених сторінок життя українського класика — це кримський період).

Коцюбинський захоплювався ідеями народовольців і за участь у нелегальному русі потрапив під нагляд поліції. 1891 року склав іспит на право працювати народним вчителем. Після нетривалого періоду вчителювання Михайло Михайлович отримав посаду співробітника Філоксерної комісії, яка займалася організацією боротьби зі шкідниками винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник з 1892 по 1896 рр. проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського й татарського народів позначилося на тематиці його творів. А на початку роботи в комісії відбувається зближення Коцюбинського з «Братством тарасівців» — організацією молодих інтелектуалів, які прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню так званих українофілів, схильних до співпраці з колоніальною адміністрацією.

— Кримське узбережжя в житті та творчості українського класика і громадського діяча посідає особливе місце, — розповів «Дню» В. Навроцький. — Природа, люди, їхні долі надихнули Михайла Михайловича Коцюбинського на створення творів класика, що стали широко відомими, — «В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами». Перший у 1895 році й останній у 1911 році приїзди письменника на Південне узбережжя Криму пов’язані з Сімеїзом. Вперше Коцюбинський жив у товариша по роботі, винаря Урсин-Немцевича (ця будівля зруйнована під час Другої світової війни). У другий приїзд, вже з сім’єю, Михайло Михайлович зняв кімнату у купця Гафурова. На цьому будинку в 1956 році було встановлено пам’ятну дошку, а в 1968 р. там було організовано Музей Коцюбинського (він проіснував до 1999 р.). Наше завдання, аби будинок письменника знову відкрив свої двері для туристів і прихильників творчості українського класика. Нині в створенні експозиції активну участь беруть співробітники музеїв Коцюбинського у Вінниці та Чернігові, Алуштинський краєзнавчий музей, ялтинці — працівники культури і просто небайдужі до творчості письменника люди. Наприклад, музейники надіслали книги, фотографії та наукові збірки. Директор Алуштинського музею В. Рудницька подарувала книгу З. Коцюбинської-Зорименко «М.М. Коцюбинський» з автографом родички письменника. Ялтинці Кондратюк і Драпятий піднесли рідкісні книги, газетні публікації з різних видань, зібрані за багато років. У Ялтинському історико-літературному музеї нам надали можливість зробити ксерокопії з книг письменника українською та російською мовами. У Сонячногорську ми з професором Кримського гуманітарного університету Олександром Розсохою зробили фотографії майданчика, що залишився від будинку, в якому жив М. Коцюбинський у 1896 році. На жаль, ця будівля була зруйнована в 1972 році через вибух побутового газу. Ми сфотографували збережену будівлю знаменитої кав’ярні Факідова, в якій жив письменник, і яку було описано Михайлом Михайловичем у повісті «На камені». Я передам музею матеріали з особистого архіву — речі, що мають відношення до побуту гуцульщини, куди письменник виїхав з Сімеїзу для створення своїх глибоко патріотичних «Лебединої пісні» і «Тіней забутих предків». Як підкреслюють учені, останній період творчості М. Коцюбинського характеризується його інтересом до загадкового світу народної міфології. Результатом такої зацікавленості стало написання одного з кращих творів письменника «Тіні забутих предків». Звернувшись до життя карпатських українців, автор змалював поетичний світ давніх гуцульських традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природою.

До експозиції увійде рідкісна книга «Листи М.М. Коцюбинського до О.І. Аплаксіної». Це любовна проза. Книгу написала Михайлина Коцюбинська. У ній прочиняється одна з «таємниць» класика. У основу книги покладено листування Михайла Михайловича і Олександри Аплаксіної (Шурочки). Вперше вони побачилися в 1902 році на вечері, де були присутні члени губернської земської управи. Шурочка тільки-тільки влаштувалася в статистичне бюро земства, де працював у той час Михайло Михайлович. Це їй Коцюбинський написав таку записку: «... Я винен лише в тому, що Вас люблю, гаряче і щиро. І якщо ж Ви все-таки вважаєте мене винним, я готовий чим завгодно заслужити Ваше пробачення, лише не сердьтеся. На знак того, що не гніваєтесь, погляньте на мене. Підніміть же Ваші очі, дорога, кохана!» А перше побачення відбулося 3 січня 1906 року (Шурочці на той час було 26 років. Коцюбинському, батьку чотирьох дітей, — неповних 42 роки). Він вже був важко хворий. Йому залишалося жити сім років... І весь цей час пройшов під знаком любові до Олександри Аплаксіної. До речі, листи Коцюбинського Олександра Аплаксіна зберігала в тайнику — в льосі у дворі материнського будинку. Через багато років літературознавець Ілля Стебун умовив Олександру Іванівну передати листи до архіву Коцюбинського і підготував їхню першу публікацію у 1938 році. До сенсаційної знахідки багато хто тоді поставився неприязно і навіть вороже. (Олександра Іванівна померла в Чернігові в 1973 році у віці 93 років). За радянських часів на декілька десятиліть на ім’я Аплаксіної було накладено негласне табу.

Ми звертаємося до всіх з проханням надсилати до нашого товариства матеріали, пов’язані з життям і творчістю Михайла Михайловича. Відродження Музею Коцюбинського в Сімеїзі стане передумовою для перетворення селища з його дивними пам’ятками історії та природи на центр, де проводитимуться літературні читання, конференції подібні до тих, які проходять нині в Будинку-музеї Максиміліана Волошина в Коктебелі.

Людмила ОБУХОВСЬКА, Крим
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ