Трагіфарс доби глобалізації

У п’єсі Гайнера Мюллера (інтерпретація шекспірівського тексту), яку було надруковано ще 1977 р., головний режисер театру Віталій Гольцов розгледів актуальність твору німецького драматурга. «Гамлет-машина» вперше поставлена в Україні, і це стало можливим завдяки підтримці Goetheinstitut.

З авторською музикою Федора Ткачова й у сценографії та костюмах Олени Загребіної вистава Театру ляльок ім. О. Довженка виглядає як стильний європейський продукт (прем’єра стала найбільш бюджетною в історії цього колективу виставою), хоча проблеми дансько-британського героя, переосмислені німцем, чернігівчани актуалізували, в тому числі, крізь кричущу проблематику постмайданівського синдрому України. Полум’я, брязкіт палиць по щитах і скандуюча маса (відеохроніка Революції Гідності) транслюються просто на живе обличчя героя вистави, а в перші ряди летять зі сцени шини, в яких було закаменовано ідеолога Революції Гамлета.

В такій контроверсійній, соціально-філософській інтерпретації «Гамлета», як у Г. Мюллера, субстанція жіночості апріорі не є головною. Образи перелюбки Гертруди та курви Офелії з великою акторською сміливістю (з огляду на цнотливість чернігівського театру, ще б пак лялькового!) створила Олена Денисенко. Мати й кохана Гамлета — агресивні, язичницькі гідри. Вони — його глобальне розчарування і фігуральна отрута, що методично вбиває героя. Решту героїв, згадуваних Мюллером — Полонія, Гораціо, Клавдія, — у спектаклі уособлюють провідний актор театру Ігор Маджуга та молоді, але надзвичайно охочі до торування сучасного авангардного театру Антон Шеремок і Роман Шабала. По-акторському вони майже позбавлені текстів ролей, втім, поставлена Артемом Винтовкою пластична партитура цієї трійці (цілковито на злам хореографічних традицій у цьому театрі та в чернігівському мистецькому просторі взагалі) виглядає цілком переконливо: три постаті, ці своєрідні «слуги просценіуму», в анімаційному прийомі (за допомогою скульптур, масок та ляльок різних систем) відтворюють реальних супостатів і фантомні фобії Гамлета — врешті-решт сам його обов’язок перед батьком — як прокльон та приреченість. Це саме вони в кульмінаційній сцені «Гамлета-машини» — попри сповідальний крик Гамлета «Я не хочу більше в це бавитися!» — насильницьки вбирають його знову в одяг і спотворюючу маску героя-машини.

Запрошений до постановки провідний актор Чернігівського молодіжного театру Олексій Биш у головній ролі поєднує німецькі експресіонізм і технічність зі слов’янською сповідальністю й шаленством. Упродовж годинної вистави Гамлет-Биш стає то соціальним борцем, то романтиком революції, то злим блазнем, а то поп-ідолом. Незмінною залишається одна деталь: принц босоногий. На що це натяк? На антеєвий зв’язок із землею батьківського королівства? Чи наголошено на неаристократичному (по-мюллерівському брутальному) походженні, родовому зв’язку із «масою», що апріорі прагне поглинути індивідуальність? Постановники В. Гольцов та О. Загребіна не бояться такої множинності асоціацій, активізуючи соціальний досвід, знання психології та культурні цитати з горища пам’яті глядача. Тут прагнуть вести розмову принципово позиційну, але мовою мистецьки складною. «Великий льох» за Т. Шевченком і «Гамлет-машина» Г. Мюллера в постановці В. Гольцова вкупі із здійсненою Олександром Ковшуном «Рікою життя» за мотивами автобіографії О. Довженка склали на сьогодні тематичну трилогію. Це програмний фундамент вечірнього репертуару чернігівських лялькарів, які свідомо прагнуть виходити із «резервації» театру для дітлахів у безмежний простір анімаційних антропософних асоціацій для інтелектуальної публіки.