А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Три стани закоханості

Катерина ХАНЮКОВА — про Міжнародний конкурс у Стамбулі і перемогу трьох наших танцівників
8 серпня, 2012 - 00:00
Завзята Кітрі (Катерина Ханюкова) в балеті «Дон Кіхот» / Фото Олександра ПУТРОВА

У Туреччині відбувся Ш Міжнародний конкурс балету (Istanbul International Ballet Competition). У Стамбулі троє солістів Національної опери України посіли призові місця! Так, Катерина Ханюкова та Андрій Писарев здобули перші премії, а Єлизаветі Чепрасовій вручили «бронзу». Журі конкурсу очолював видатний хореограф Юрій Григорович (Росія), а Гран-прі судді присудили американському танцівникові Баку Брукліну. Про перебіг змагань «Дню» розповіла балерина Катерина Ханюкова.

«ЧИ ЗЛЕТИШ ТИ НА ГРЕБІНЬ?»

— Я як людина азартна дуже хотіла перемогти, бо інакше немає сенсу брати участь у конкурсах, — призналася Катерина Ханюкова. — Конкурси — це нові знайомства, зв’язки (не обов’язково ділові), різні школи, майстер-класи. Це — занурення до концентрованої «суміші» якщо й не найкращого сучасного балету, то такого, що активно прагне до ідеалу. Вливаєшся до такого потужного потоку, де лише від твоєї підготовки та здібностей, від цілеспрямованості залежить, чи злетиш ти на гребінь, чи лише підпираєшся цією потужністю для майбутніх прагнень?

— Розкажіть, що включає поняття підготовки до конкурсу. Адже ви досвідчений «боєць» у хореографічних змаганнях. Плюс маєте сильний «козир», оскільки активно задіяні в репертуарі театру як солістка головної балетної трупи нашої країни. Чи заради підтримки доброї форми щодня викладаєтеся на 100%?

— Це само собою. Але на конкур потрібний настрій особливий. Одна справа класичний номер, завчений до автоматизму. Зовсім інше, коли ти виконуєш спеціальний номер, та ще й у сучасній хореографії. Для конкурсу в Стамбулі я попросила свою подругу-хореографа Ольгу Іванову поставити мініатюру в стилі контемп. Оля молода, маловідома, але дуже талановита, і вона досконально знає техніку сучасного танцю. Вона мала сумнів, чи зможе придумати такий танець, який не соромно показати на міжнародному конкурсі. Вийшов такий динамічний, віртуозний номер, що я вже завагалася, чи зможу виконати його, адже на сучасну хореографію потрібно повністю перебудовувати роботу м’язів. І, здолавши перший опір, знову й знову переконуєшся, наскільки невичерпні можливості людського тіла. Номер називається «Щось більше», він практично безсюжетний, але створює образ. Моїм партнером у конкурсі виступав наш чудовий танцівник Сергій Сидорський. Можливо, без нього б і не вийшло те, що в результаті так сподобалося і глядачам, і суддям. Я вдячна Сергієві за його надійність, дружбу, за його людяність, уважність, за досвід, яким він охоче ділиться; за впевненість, яку відчуваєш, перебуваючи поряд із цим партнером на сцені. Разом із моїм педагогом Аллою В’ячеславівною Лагодою, яка ганяла мене перед конкурсом до сьомого поту, вичавлюючи все, на що я здатна; Сидорський мені теж дуже допоміг. Із таким партнером не варто турбуватися про підтримку, арабески — ти просто в надійних руках, головне — не напартачити самій. Сергій був зі мною до перемоги, але в гала-концерті, на жаль, узяти участі не зміг. Відразу після третього туру він відлетів до Японії, де проходять гастролі нашого балету.

— Як ви довідалися про Istanbul International Ballet Competition?

— Про нього я дізналася торік у Сеулі. Після виступу до нас з Андрієм Писаревим підійшла пані й запросила на майбутній рік приїхати до Стамбула на конкурс. Як потім ми з’ясували, провадиться він раз на два роки Головним управлінням державних театрів опери і балету Туреччини. Специфіка в тому, що беруть участь у ньому танцюристи, які пройшли добір за заздалегідь наданими до комісії відеоматеріалам, що включають клас і кілька варіацій, що відповідає першому туру. Тобто реальні учасники приїжджають відразу на другий тур, який записується для телетрансляцій. Атмосфера в Стамбулі була дуже дружня. Третій тур і гала-концерт у прямому ефірі транслювалися на національному телебаченні Туреччини. Конкурсанти за лаштунками мали можливість (на спеціальному екрані) дивитися виступи своїх суперників, адже в цьому цінність змагань — не лише себе добре показати, а й побачити, як виступають колеги з інших країн.

ПЕРЕМОГА І ЧОТИРИ МІНІАТЮРИ ПРО КОХАННЯ

— Скільки країн було представлено в конкурсі?

— Для участі в другому турі було дібрано близько тридцяти конкурсантів з більш ніж десяти країн. На завершальний тур пройшли всього п’ять танцюристів і чотири балерини. Присуджувалися лише: Гран-прі та три премії, які не ділилися, жодних дипломів, спеціальних заохочувальних призів. Досить жорстка система оцінювання. Із обов’язкової програми ми з Сергієм Сидорським вибрали па-де-де з «Дон Кіхота» і сучасний номер у постановці приголомшливого київського хореографа Раду Поклітару. Торік ми з Андрієм Писаревим уже виконували його в Сеулі, так що силу впливу на глядачів уже знали. Номер називається «Маленька історія» і включає насправді цілих чотири історії, що оповідають про різні стани або стадії, або навіть варіанти — обирати глядачеві — закоханості. Дивовижна мініатюра, як будь-яка з хореографічних історій Поклітару, повних драматизму, концентрованого сюжету і абсолютної завершеності. Знаєте, мене приголомшує, як Раду Віталійовичові вдається за декілька хвилин розповісти те, на що іншим була б потрібна ціла вистава. Я вдячна конкурсові за можливість виконати його хореографію, адже в повсякденній діяльності вкрай рідко ми з Сергієм Сидорським можемо танцювати щось подібне, і пишаюся, що ми змогли перемогти саме з цим номером!

— Не може не радувати, що Україну дуже гідно в Стамбулі прославили ви та колеги з київської сцені, — Андрій Писарев і Єлизавета Чепрасова. Яку програму представили вони?

— Ліза Чепрасова — дуже добра балерина з пітерською школою — і Андрій Писарев у другому турі виконували па-де-де з балету «Полум’я Парижа» Б. Асаф’єва і сучасний танок у постановці хореографа з Мінська. У третьому турі був ще один його номер і па-де-де з «Дон Кіхота». Це начебто абсолютна класика, щось подібне до планки будь-якого конкурсу, тому його, як правило, й залишають на фінал. Звісно, привезти на Батьківщину три призові місця з міжнародного конкурсу — це величезна радість. Це справжня перемога, хоча Гран-прі вислизнуло і його здобув представник американської балетної школи — Бак Бруклін. Він дуже яскравий, технічний і привабливий танцівник, з яким мені поталанило познайомитися ближче і навіть танцювати в гала-концерті. Через те, що Сергій Сидорський виїхав раніше, мені довелося для завершального концерту танцювати лише свою варіацію, але тут Бак запропонував танцювати все па-де-де з «Корсара» з ним, і так ми після однієї репетиції (!), що досить авантюрно, вийшли на сцену. Таке враження, що танцювала завжди з Баком Брукліном! До речі, відомий танцівник Володимир Малахов, який не лише судив конкурс, а й танцював у завершальному концерті, був уражений спонтанністю такого рішення й злагодженістю нашого виступу.

— Чи можна говорити про Туреччину як про нову балетну країну. Які хореографічні школи домінували на конкурсі?

— Як мінімум, три театри об’єднано під керівництвом Управління оперно-балетними театрами, яке і організувало конкурс у Стамбулі. Судячи по педагогах, що працювали на конкурсі, можна говорити про дві школи — бакинську та російську. Зі спілкування з хлопцями я зрозуміла, що багато хто з Туреччини далі їде вчитися і працювати до Німеччини, Америки, Швейцарії. Тобто йде активний процес формування на добрій апробованій базі.

— Якщо врахувати, що конкурс — це повна концентрація сил, — як фізичних, так і душевних, то після нього організм напевно потребує відпочинку. Проте Сидорський і Писарев з Чепрасовою відразу вирушили на інший кінець світу — на гастролі до Японії. А вам вдалося відпочити?

— Теоретично відпочинок, звісно, потрібний. Але на тому адреналіні, який викидається під час конкурсу, працездатність не знижується, особливо якщо знаєш, що розслабитися не доведеться. Із Туреччини я відразу ж полетіла в Аргентину, де в рамках гастролей театру танцювала в «Дон Кіхоті» з партнером Віктором Іщуком. А якщо врахувати, що там зараз зима, то з літнім гардеробом я зазнала справжнього шоку: температура повітря була +5 (в аеропорту я після 40-градусної спеки в Стамбулі виділялася від пасажирів короткою літньою сукнею), а моя валіза була повною зайвих речей. Довелося купувати щось тепле. До речі, мій день народження припав на цю поїздку, і я сміялася, оскільки раніше не святкувала його при такій підбадьорливій температурі! Тепер повернулася додому і можу відпочити й набратися сил перед новим театральним сезоном.

Лариса ТАРАСЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments