Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Тридцять шість миттєвостей Марії Садовської

Серед багатьох видатних корифеїв українського театру ім’я цієї актриси посідає особливе місце
3 квітня, 2008 - 00:00
МАРІЯ САДОВСЬКА-БАРІЛОТТІ НЕ ЛЮБИЛА ЗНІМАТИСЯ. ЦЕ ОДНА З НЕБАГАТЬОХ ФОТОГРАФІЙ, ДЕ АКТРИСА ЗНЯТА В ЛЕГЕНДАРНІЙ ВИСТАВІ «НАТАЛКА ПОЛТАВКА» / ФОТО З АРХIВУ

Вона прожила лише 36 років, та галерея сценічних образів, створених артисткою, є значним внеском у скарбницю нашої театральної культури. За роки, віддані сцені, Марія Садовська зіграла майже всі жіночі ролі в театральному репертуарі 70—80-х років XIX століття. Вона завжди уміла бути оригінальною, знаходила нові барви образу, прагнула якнайглибше розкрити найістотніші риси характеру кожної героїні.

Цікава деталь. Знайомлячись з матеріалами про творчість Марії Садовської, в багатьох виданнях зустріла тільки одну, загальновідому її фотографію, на відміну від інших акторів українського театру, фотографій яких є багато, і на сцені і в житті. Чим це пояснити — скромністю, небажанням позувати фотографу? Якою вона була? По спогадах брата Панаса Саксаганського: «Садовська — надзвичайно серйозна людина, вона була чудова співачка і артистка, її прозвали українським соловейком».

Марія Садовська народилася в квітні 1855 року в селі Костовате Херсонської губернії. Це була славна родина Тобілевичів. Брати майбутньої актриси — Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський впливали на її виховання, мистецькі уподобання. В Єлисаветграді, куди переїхала родина, вже під час навчання у гімназії, Марія була душею учнівського драматичного гуртка. Вона виступала в аматорських виставах, в російських п’єсах, українських оперетах, брала участь у виготовленні декорацій і костюмів. В середині 70-х років ХIХ століття Єлисаветград, де жила і вчителювала тоді Марія Садовська, стає колискою Українського народного театру, майбутнього Театру корифеїв. Іван Тобілевич засновує тут аматорський гурток, з великим успіхом йдуть п’єси Островського, Котляревського, Квітки-Основ’яненка. У 1876 р. до Єлисаветграду приїздить Марко Кропивницький, він включається в роботу аматорського гуртка, прагнучи реорганізувати його в професійну українську драматичну трупу. Весною того ж року Кропивницький збирає опереткову трупу. До неї вступає, проти волі батьків, і Марія Садовська. В цій трупі та в ряді російських опереткових труп Марія Садовська грала майже три роки. В репертуарі були п’єси «Назар Стодоля», «За Німан йду», «Дай серцю волю — заведе в неволю». Саме в цей час Марія познайомилася з молодим італійцем-музикантом і співаком Барілотті, який допомагав їй в музичній освіті. Знайомство закінчилося шлюбом, який, на жаль, тривав недовго. Марія Карпівна повертається з двома дітьми до батьків у Єлисаветград і на деякий час полишає сцену. Але вже у 1883 році їде до Харкова і вступає до української трупи Марка Кропивницького. Тут починається самовіддане служіння українській культурі. В трупі Кропивницького Марія Садовська пройшла школу сценічної майстерності. Вдумлива режисура Кропивницького, реалістичне виконання кожної, навіть найменшої, ролі було новим кроком до майстерності. Талант Марії Карпівни розквітав, гра ставала переконливішою і привабливішою, образи — повнокровними і цікавими. Артистка наполегливо працювала над кожною роллю, шукаючи нових, своєрідних рис і образів того чи іншого персонажа, вимогливо ставилася до мови, гриму, костюмів.

Про Марію Садовську писали по-різному, але майже в кожній рецензії повторювалася думка, що актриса цілком позбавлена сльозливості, будь- яких емоційних надмірностей. Принциповість і серйозність були властиві Марії Карпівні і як людині. За свідченням Панаса Саксаганського, вона була самостійна у поглядах, далека від пліток і всіляко намагалася запобігти розколу трупи молодших братів Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Але розкол відбувся, і з 1890 року Марія Карпівна стає драматичною артисткою трупи Панаса Саксаганського.

Широку популярність здобула Марія Садовська, виступаючи спочатку як актриса оперного, опереткового та комедійного жанру, а пізніше — як драматична актриса. На українській сцені Марія Карпівна дебютувала у виставі «Наталка Полтавка». Ця п’єса і сам образ Наталки були дорогі артистці. В родині Тобілевичів був своєрідний культ «Наталки Полтавки», всі знали пісні і сцени з вистави, віршовані монологи були неодмінними у хатньому вжитку. Маючи гарне соковите сопрано, органічно сполучаючи спів з грою драматичної актриси, Марія Садовська була неперевершеною Наталкою. Завжди цікава і різна була актриса у ролях драматичного репертуару. Тогочасна критика схвально писала про її Проню з п’єси Старицького «За двома зайцями», Уляну з п’єси Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», Харитину з п’єси Карпенка-Карого «Наймичка», Пракседу з драми «Гуцули», Оришку з п’єси Кропивницького «Пошились у дурні». Однією з найкращих ролей, створених Марією Садовською була Софія у «Безталанній» Карпенка-Карого. Спершу в цій виставі вона виконувала роль Варки, але потім збагнула, що сповнений драматизму, ніжний і щирий образ Софії їй ближчий. У цій ролі, як писали рецензенти, Садовська досягала вершин майстерності.

Значний успіх на долю артистки і обдарованої співачки випав в опері «Запорожець за Дунаєм». Це була серйозна творча перемога Садовської. Першу виставу «Запорожець за Дунаєм» трупа показала весною 1884 р. під час гастролей у Ростові. Марія Карпівна одна виконувала роль Одарки. Щоразу вдосконалюючи свою гру, у цій виставі Садовська проявила ще одну рису свого обдарування — комедійну.

Підкреслити надзвичайно витончене художнє чуття Марії Садовської, її невичерпний запас людської душевної теплоти, можна звернувшись до однієї з численних рецензій. Львівська газета «Зоря» у 1891 році написала: «У грі її відчувалося глибоке, правдиве чуття, котрому ще більше сили додавав її чарівний голос, що мимоволі закрадається в душу глядача, а реалізм і простота гри, вільної від всякої афектації, доводили враження часом до повної ілюзії».

А це фрагмент листа Миколи Садовського, в якому він звертається до брата Панаса Саксаганського: «Скрізь були діла хороші, та нас спіткало несподіване горе, тяжка втрата, сестра Маруся Садовська-Барілотті, захворіла і в піст 23 березня 1891 року померла. Тяжко згадувати минуле... Вже по її слідочку поросла шальвія та рута. І все ж ось вона перед очима моїми: висока, статурна, з виразними добрими очима. «Ой, погано мені, братику», — каже вона. «Що ж тобі, голубонько?» — «Холодно, холодно мені, коли б скоріше кінчилася вистава». Йшла «Безталанна». Я побіг підгонити робітників. Третій дзвоник — і 5-й акт почався. Вона бліда, як лілея, стоїть, держучися за одвірок... Вийшла. Передати той тон, ту тугу безконечну, що виливалася в кожному її слові, неможливо. «Боже, я з ума зійду !... Ох, серце моє бідне, не бийся в грудях, перестань краще битись навіки, щоб не дожила до того, що ти мені віщуєш», — шепоче Маруся, що виконувала роль Софії. Чую, як мороз охоплює й мене... Якесь призначення почувалося у цьому шепотінні. «Ой! Не бий же мене, не вбивай мене, живи собі з Варкою! — якось виривається з глибини душі Софії... Артистка збирає всі свої сили, її б’є страшна пропасниця... Чується останній крик людини, що замерзає: «Ай!» — і артистка скінчила свою роль і свою артистичну діяльність... Непритомну я виніс її на кін, непритомну доніс до вбиральні і непритомну повіз додому. Безталанна Софія була останньою роллю сестри Марусі. З’явилася вона на сцені розцвітаючи, і в розквіті своєму померла вона. Поховали її в Єлисаветграді на Биковськім кладовищі, біля матері, яку вона так надмірно любила. «Чи давно ми чули тебе в домі твоєму? І от тепер бачимо в домовині... Замовк соловейко і не почує його — поки й світ сонця — мати Україна... — так почав Кость Тишківський свою промову, що переривалася голосним плачем родини і тих близьких, що любили Садовську-Барілотті, цю тиху, привітну і ніжну людину».

Алла ПІДЛУЖНА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments