Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Трупі – роботу, чиновникам – тиск!

Черкаський театр ім. Т. Шевченка відкрив сезон під проводом нового керівника Петра Ластівки «Бувальщиною…»
7 грудня, 2017 - 11:19
ДИРЕКТОР — ХУДОЖНИЙ КЕРІВНИК ПЕТРО ЛАСТІВКА / ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ

Так, це той самий Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, котрий від 2015-го є на вустах у всієї України. Навіть у Google - пошуку, коли вводити його назву, одразу вискакує: «Черкаський театр - пожежа». Причому цей колектив опинився не лише без домівки, але й без керівництва – як то кажуть, «без керма і без вітрил».

Так, це той самий Петро Ластівка, історія «розлучення» якого з Волинським театром імені, за іронією долі, того ж Т.Г.Шевченка, минулого року наробила галасу, майже співставного з пожежею.

Тож коли у лютому 2017-го П.Ластівка очолив фізичну руїну із проблемними творчими кондиціями, сміливо можна було заспівати: «Вот и встретились два одиночества, разожгли по дороге костер»…

Але наразі все вже не так похмуро. Новий директор-художній керівник узявся за справу рішуче: трупі – роботу, чиновникам – тиск!

У творчості вирішив поновити базові засади фаху, розпочавши перезавантаження з «азів» («Наталка Полтавка», українські класичні водевілі) та реанімуючи професійні музично-драматичні навички (концерти «Україна-Європа», з визнаними хітами, і «Козацький», де, згідно з афішею, лунають «пісні козацькі, стрілецькі, повстанські, холодноярські, упівські, АТОвські»). Плюс – «Продавець дощу» Річарда Неша (режисер Микола Яремків), плюс «Сироїжка, або Таємниця лісового дощу» Валерія Зіміна (режисер Олесь Павлютін). І все це – за неповні дев’ять місяців, та ще й на різних – чужих – локаціях.

Виставу «Бувальщина… Українські водевілі» за текстами Марка Кропивницького та Антона Велисовського на музику того ж Кропивницького та Кирила Стеценка можна у цьому сенсі вважати програмною. Зрозуміло – «економ-варіант», напів-концернте виконання (бо ж грають у міському будинку культури). Але – жодної «хрестоматійності», жодної архаїки, все розв’язується ігровими ходами, з купою «смачних» вигадок. Чого вартий лише «Філософський словник», який править за Святе Писаніє в родині не надто освіченого (господарство, пиятика – де ж взяти час на книги?) Тимоша Гладуна (Сергій Бобров) стараннями його хитромудрого сина Семена (Максим Рижевол), який є ніби живою ілюстрацією до приказки про «тихий вир» та «чортів»!

Український вертеп, commedia dell'arte – ось фундамент такого стилю. Основа – класична, але нюансування – завжди різне та непередбачуване. Навіть «маски» використано: у характерних персонажів, обтяжених хибами та помилками, – підкреслено «ненатуральні» вуса на мотузочках, скуйовджені перуки, криві капелюхи, усілякі «накладки» на тіло та обличчя. Але коли герой повертається до зваженого, розумного ставлення до себе та оточуючих – знімає «машкару» разом із «театральними» рухами та голосоведінням, і стає самим собою, справжнім, нормальним. Традиційно дещо важче акторам у ролях ліричних героїв (Галина Прохорчук, Петро Голубченко, Олексій Клименко), хоча й вони час од часу «пускають бісиків». А от згадані Бобров та Рижевол, а також Олена Ластівка та Олег Телятник просто «купаються» у матеріалі.

Їй-бо, якщо перебуваєш у стані конфлікту, із тягарем на серці й у думках,  такого легкого польоту фантазії годі й чекати. А в цьому випадку фантазія таки буяє!

…Що ж до співпраці з місцевою владою із відновлення приміщення театру, то тут, звісно, все далеко не ідеально, але перспектива – беззаперечна. Роботи тривають, зміни видно неозброєним оком. Точної дати ніхто не називає – аби не наврочити, – проте навесні 2018-го відкриття оновленої будівлі має відбутися «за будь-якої погоди».

Тож вкотре спливає в пам’яті заяложений уже, але від того не менш справедливий рядок Ліни Костенко: «І кожен фініш – це, по суті, старт». Криза, розрив із минулим направду прочиняє «вікно можливостей» – питання лише в тому, чи зможе людина з них скористатися.

Уже очевидно, що Петро та Олена Ластівки – зможуть. Бо самодостатні й працездатні. Попри все, на новому місці, з нуля. Важко переживши негаразди, несправедливість та власні помилки. У той час, як полишений ними театр у Луцьку «благополучно» зник із інформаційного простору – і не видно його, і не чутно.

…Наразі вистава «Бувальщина» розпочинається і завершується нехитрою пісенькою авторства самого Ластівки та диригента театру Олени Бєлкіної, що її повторюють, мовби мантру, особисту та колективну: «А нас били, били, били. Не добили, не добили. Ми воскресли і набрались сили. …Пожартуєм гарнесенько, усміхнемось веселенько. Дай нам, Боже, щастя й долі, гарних друзів, та ще й волі»!

Анна ЛИПКІВСЬКА, театрознавець, Черкаси – Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments