Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Три змисловних слова – свобода, рівність і братерство

У Німеччині чотири національні театри, але загальна кількість театрів різних форм власності, підпорядкування, фінансування просто незлічена!
26 липня, 2018 - 12:23
ВИСТАВА ЗА РОМАНОМ МІШЕЛЯ ВЕЛЬБЕКА ДЮССЕЛЬДОРФСЬКОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ (D’HAUS). НА СЦЕНІ СКЛАДЕНІ З ЛІТЕР, ПОДІБНИХ ДО ВЕЛИКИХ ПАРКОВИХ ШАХІВ, ТРИ СЛОВА: СВОБОДА, РІВНІСТЬ І БРАТЕРСТВО... / ФОТО DAVID BALTZER

Дюссельдорф називають столицею німецької моди. Те, що я бачив у вітринах бутиків з творами популярних кутюр’є не стільки спонукало щось приміряти, скільки навіювало роздуми про гармонічність співіснування людини і середовища, сучасного архітектурного стилю і модного силуету.

Ле Курбузьє казав: «Архітектура — це не знання форми, а форма знання». У повноті пізнання Дюссельдорфа є місце «месам моди», сосискам у сухозлітці, футуристичному району «города». Я свідомо вживаю це слово, посилаючись на Оксану Забужко, яка вважає «час аби повернути в літературну мову несправедливо витіснене з неї, як буцімто архаїзм слово «город» — те, що людина відгородила собі у природи, так само, як і насаджений «город». А «місто» — це був центр «города», його публічний простір».

Бо сусідній з Дюссельдорфом Нойс геть не містечковий. Це поняття взагалі не характерне для Німеччини. І справа, здається, не в масштабах забудов і щільності населення. Набагато важливішим є зануреність громадян у справи країни, рівень розмови про нагальні проблеми суспільства і, звичайно, культура ведення дискусії.

Економісти, мабуть, думають інакше, але на мій погляд, саме ці складові вирішують питання матеріального процвітання держави. Сьогодні одна держава, завтра інша. Правий Гегель: «Держава в цілому виглядає всього лиш одним з епізодів в «біографії» народу». Питання полягає чому і чи навчають вони його.

На спокуту гріха фашизму Німеччина витрачає величезні гроші. Проблема міграції для неї зовсім не нова. Але гострота її саме зараз лежить у просторі культури.

Я часто просив своїх німецьких колег сформулювати стурбованість, невдоволення, мотивацію пов’язані з великим стрибкоподібним збільшенням кількості іноземців. «Вони не хочуть сприймати нашу культуру», — звучало частіше за все. Не вмотивовуватись, асимілюватися, а саме сприймати. На репліку: це складно для великої маси попросту малограмотних мігрантів і це навряд чи успадкують покоління народжених в Германії, — мав відповідь «Жити треба зараз».

Дотепний вислів Ф.Бекона «Гроші як навоз, якщо їх не розкидати з них малий зиск», мало дотечний до німецької «бережливості», скоріш її доказом є потужне фінансування сфери культури, точністю прорахунків виключаюче будь-яке розкидання.

В Німеччині менше національних театрів ніж в Україні — чотири в них і десять у нас, але загальна кількість театрів різних форм власності, підпорядкування, фінансування просто незлічена. І театри повні.

Мені поталанило отримати «квиток для преси» на виставу за романом Мішеля Вельбека Дюссельдорфського драматичного театру (D’haus) — на фото.

На сцені складені з літер, подібних до великих паркових шахів, три слова: свобода, рівність і братерство. Це гасло Французької республіки і Гаїті називають «колекцією цінностей», «революційною тріадою», «громадянськими правами», білоруси кажуть «три чудові слова». І ставлення до них також різне — як до набору цінностей, набору ідей, набору слів. Власне про це і вистава — чи стають вони об’єднуючими у суспільство, чи складають основи подальшого розвитку усіх його верств.

Дійові особи вистав: Франсуа — Крістіан Ердманн, Стів, Ален Таннер — Лоренц Нуфер, Міріам, Марі-Франсуаза — Йоханна Швертфегер, Спікер — Бен Деніель Йонк використовують літери як стільці, столи, трибуну, розтягають їх по всій сцені, притуляють до двох стін, які позначають розімкнутий прямий кут, відкритий до глядачів і направлений в безмежну глибину сцени. Часто в розмовах про спілкування з мігрантами вони зриваються на крик, спочатку їх теплі стосунки, на фінал стають небезпечно загостреними. Та три надважливих слова знов складаються у вже не таку геометрично-досконалу, але сповнену нервового актуального змісту композицію. Двохгодинна вистава заспокоює: якщо ви насправді поділяєте ідеали людства, за будь-яких умов будьте мужніми і мудрими, аби бути їх достойними. Автор тексту Х.Мюллер згадуючи пророцтво Нострадамуса про окупацію Європи ісламом закидає: «Кожен годен мати десять дружин або двадцять, якщо може це собі дозволити, тоді можна буде сказати, що результатом німецької єдності став гарем».

Усю виставу я думав про наших співвітчизників, які приєднуються, сподіваюсь тимчасово, до емігрантської множинності.

Спитав у молодого хлопця з Києва, що його загнало чи принадило в зарубіжжя. Відповів: «Тут не злі люди. Мене лякав рівень агресії в нашому суспільстві».

Пригадався вислів Ц.Норвиця: «Національний художник організовує фантазію нації як національний політик організовує сили держави».

Насправді актуальне українське мистецтво — театр, музика, живопис, кінематограф сфокусовані на сьогоденні.

Найлегкодумніша комедія, яку грають під час війни стає життєстверджуючим маніфестом. Тому що в таких обставинах культура стає пропагандою і має відповідальність за те, чим і наскільки насичене повітря, чим дихає суспільство. Звичайно, під час революції, військових загострень концентрація патріотизму висока. В щоденному житті має збільшуватися доля оптимізму, доброзичливості, «чуття єдиної родини».

Найефективніше — просто більше усміхатися одне одному. Я б «лайки» соціальних мереж розвішував по всіх деревах — хай би й вночі світилися. Та найголовніше якомога більше святкувати.

Так-так — саме святкувати, знаходити для цього приводи, радіти досягненням, вшановувати успішних, талановитих.

Промайнула інформація про рекордний за історію незалежної України видобуток газу. Стільки страхів з цим газом пов’язано, стільки битв навколо нього і раптом з’явилась перспектива нам самих себе їм забезпечувати. І це не стало святом національного масштабу?! Та хоч би газові запальнички дарували на вуличних концертах і їх вогником освітили усмішки на обличчях. Стверджувати свободу, рівність, повагу за неймовірних труднощів можливо, але тільки з радістю.

Моя тріада проста: Життя не варто проживати! Життя достойне того, аби його святкувати! Святкуйте кожну мить життя!

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments