Трипiлля

Коли потрапляєш у невелике село Легедзине (Тальнівського району Черкаській області) — центр Трипільської археологічної експедиції, то дух перехоплює від вигляду дивовижних хат, реконструйованих ученими. Коли ж намагаєшся осягнути вік найбільшого в Європі поселення біля с.Тальянки періоду енеоліту (що на три тисячі років давніше за шумерів та стародавніх єгиптян) на 450 гектарах землі з населенням у понад 15 тисяч, розумієш, що потрапив у інші світи, немов у пригодницький фільм про шукачів скарбів: посеред кукурудзяного поля в неглибокій ямі молоді люди із щіточками, скребками і лопатками кожної хвилини можуть зробити відкриття століття.

І вони їх роблять. Цього року експедиції виповнюється 35 років, і 15 із них роботу експедиції спільно з американським благодійним фондом SEARCH Foundation підтримує бізнесмен і меценат Бертран КОСТ (Франція — США) — член родинного офісу Шламберже. Саме завдяки цьому французу, який багато років тому заснував свій бізнес в Україні й почав підтримувати розкопки трипільського поселення, українські вчені з Інституту археології НАН України, не маючи підтримки з боку держави, можуть досліджувати одну з найдавніших і загадкових культур і щорічно дивувати світ своїми відкриттями. Наприклад, Оксфордська лабораторія робить безкоштовно всі аналізи, а німецькі вчені зробили сканування місцевості й склали геомагнітну карту, вирішивши на довгі роки наперед питання, де проводити розкопки.

Поселення розташовано в межиріччі вже неіснуючих річок і були величезними городищами. Хати виходили вікнами на вулицю, а всередину поселення — дверима. Центр був незабудований — вільний майдан.

— Люди жили на одному місці приблизно 50—70 років, — розказав Едуард ОВЧИННИКОВ, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, — виснажували ґрунти і переходили на іншу територію, прибираючи побутове сміття, залишали ритуальний посуд, наповнений зерном, фігурки людей чи звірів, а будинки і все поселення спалювали. Перш ніж спалити хату, знищували піч, а зернотерку виносили надвір і залишали перевернутою. В цьому поселенні будинки були двоповерхові. Другий поверх — житловий.

Так, у найбільшому з відомих у світі поселень мідно-кам’яного віку — тальянківському — було досліджено 20 трипільських жител, на поселеннях Доброводи, Косенівка, Аполянка — по одному, що дало важливий матеріал для вивчення архітектури давніх трипільців. Були відкриті й досліджені досі не відомі ями-котловани (місце давньої толоки), в яких виробляли матеріал для домобудівництва; вперше досліджено спеціально побудований гігантських розмірів трипільський «тік». Трипільською експедицією були відкриті унікальні гончарні горни дуже складної технологічної конструкції. Вони були не відомі в енеолітичну добу (подібні з’являються лише в античні часи). Сьогодні ці об’єкти набули світового значення і є темою обговорень у археологічних колах Великобританії, Німеччини, Франції, Румунії тощо. Також про ці масштабні за обсягом польові дослідження найбільшого давньоземлеробського поселення-гіганта Трипільської культури на Черкащині щорічно виходять колективні англомовні монографії (9 книжок)

Унікальні артефакти, виявлені на поселенні біля с. Тальянки, надають нову інформацію зі стародавньої історії України. Було здобуто велику кількість унікальних предметів енеолітичної доби: фігурки праматері — нібито вагітної жінки, — єдині в Україні (такі є тільки у Луврі), гральні фішки (перше казино?), моделі «санчат», запряжених волами, дитячий гутус, найдавніший у світі друшляк, уцілілу модель трипільського будинку, мідні намистини, рибальський гачок і знаряддя праці — віком 6000 років! Зараз експедиція досліджує «ювілейне» 50-те житло з 3000, виявлених скануванням.

— Для мене велика честь бути причетним до важливої та складної роботи вчених, надавати їм підтримку і бути свідком того, як відкриваються нові сторінки нашої спільної історії, — говорить Бертран КОСТ.— Я не колекціоную предметів Трипільської культури, бо все, що тут знаходять, належить державі Україна. Я просто віддаю гроші на розвиток, на проведення досліджень для того, щоб люди знали, хто вони і звідки.

— Ще одна проблема — оранка землі, — розповідає Владислав ЧАБАНЮК, директор державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура». — Адже половина землі заповідного фонду була свого часу незаконно розпайована, і нині це — сільськогосподарські угіддя. Заповідник — це понад 2000 га орної родючої землі. Якщо старі трактори під час оранки лише зачіпали ділянки, де були поселення, не завдаючи суттєвої шкоди, то з приходом нової техніки усе буде знищено. Єдине, про що вдалося домовитись, — неглибока оранка землі. Проте, аби зберегти експедицію, посів сільськогосподарських культур треба тимчасового заборонити — поля мають бути засіяні багаторічними травами. Адже після дослідження городища земля знову може бути використана як орне поле...