Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Тяга до техніки

17 травня, 2001 - 00:00

Концерт у Київському будинку вчених був, мабуть, самим незвичайним у програмі нинішнього Форуму музики молодих. Того вечора виконувалися твори, створені за допомогою електронних пристроїв різної міри складності — аж до комп’ютерів і синтезаторів. Виконавцями, що прийняли на себе всю потужність електроакустичного експерименту, був львівський ансамбль «Кластер», добре відомий своєю сміливістю в оволодінні нетрадиційним репертуаром. Програма була, дійсно, незвичайною для академічної сцени. В інтернаціональному підборі творів лише вокальний цикл італійця Джорджо Коломбо Таккані на вірші Джона Кітса будувався на більш-менш звичних прийомах. А далі в переконливості авторських досліджень змагалися наш Іван Небесний та гість iз Польщі Марек Холоневський.

Небесний у своєму новому опусі виступив як послідовний театралізатор музики. «Ескіз до голосу дитини» (для сопрано, дитячого голосу, електроніки й камерного ансамблю) — справді драматична вистава на тему конфлікту поколінь і сімейного розладу. Тут звуки духових і струнних, голоси дитини й співачки (сопрано — Світлана Глеба) в діапазоні від співу до крику, фонограма, електронні вкраплення створювали атмосферу вічного кошмару будь-якого дому — негараздів і сварок, нерозуміння й недовіри між самими близькими людьми. Довершеним цей експеримент назвати складно: все ж композитор і театральний режисер — дуже різні професії, і зближення між ними небезпечне втратою для обох. Не викликає сумніву те, що Небесному вдалося донести своє послання до залу, стурбувати хоча б частину глядачів. Зі свого боку, його польський колега ставив перед собою більш формальні завдання. Всі три п’єси Холоневського — «Як дихання» (для камерного ансамблю й комп’ютера), «Царство світла і темряви» (для чотирьох виконавців) і «Lighing II» (для світла й комп’ютера), показані на сцені Будинку вчених, являли собою фейєрверк найрізноманітніших технологій, які химерно з’єднували людей і машинерію в єдиному звуковому просторі.

Звичайно, головним був у цьому футуристичному симбіозі сам композитор, який використав власне тіло як поверхню для музичної роботи. В опусі «Lighting II» він розмістив з’єднані з комп’ютером фотоелементи в себе у вухах і навіть у роті, а звуки добував , відповідно, підносячи ліхтар до обличчя, відкриваючи рот і т. п. Збоку це нагадувало сюрреалістичну боротьбу людини з лампою, що сказилася, яка супроводжується відповідними звуками. Так само оригінально довелося попрацювати й духовій секції «Кластера» в «Царстві світла і темряви». Відклавши в бік інструменти, музиканти водили руками навколо все тих же фотоелементів, а заключну частину твору виконували на світлових губних гармошках; при цьому те, що відбувалося, супроводжувалося спалахами комп’ютерних абстракцій на встановленому в глибині сцени екрані. Загалом, «польська частина» концерту, побудована на візуальних і звукових ефектах, явно тяжіла до перших: скоріш, перформенс, технотронно-постмодерністське шоу, ніж музичення. Що, звичайно, аж ніяк не перешкодило ексцентричному пану Холоневському знайти у Києві немало нових шанувальників.

Загалом, концерт ще раз продемонстрував, що сучасним вигадникам і музикантам давним-давно тісно в рамках суто філармонічних. Очевидно, що сучасна музика — ось вже в котре — пробує себе в обертонах штучної природи.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments