Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Тяга до техніки

17 травня, 2001 - 00:00

Концерт у Київському будинку вчених був, мабуть, самим незвичайним у програмі нинішнього Форуму музики молодих. Того вечора виконувалися твори, створені за допомогою електронних пристроїв різної міри складності — аж до комп’ютерів і синтезаторів. Виконавцями, що прийняли на себе всю потужність електроакустичного експерименту, був львівський ансамбль «Кластер», добре відомий своєю сміливістю в оволодінні нетрадиційним репертуаром. Програма була, дійсно, незвичайною для академічної сцени. В інтернаціональному підборі творів лише вокальний цикл італійця Джорджо Коломбо Таккані на вірші Джона Кітса будувався на більш-менш звичних прийомах. А далі в переконливості авторських досліджень змагалися наш Іван Небесний та гість iз Польщі Марек Холоневський.

Небесний у своєму новому опусі виступив як послідовний театралізатор музики. «Ескіз до голосу дитини» (для сопрано, дитячого голосу, електроніки й камерного ансамблю) — справді драматична вистава на тему конфлікту поколінь і сімейного розладу. Тут звуки духових і струнних, голоси дитини й співачки (сопрано — Світлана Глеба) в діапазоні від співу до крику, фонограма, електронні вкраплення створювали атмосферу вічного кошмару будь-якого дому — негараздів і сварок, нерозуміння й недовіри між самими близькими людьми. Довершеним цей експеримент назвати складно: все ж композитор і театральний режисер — дуже різні професії, і зближення між ними небезпечне втратою для обох. Не викликає сумніву те, що Небесному вдалося донести своє послання до залу, стурбувати хоча б частину глядачів. Зі свого боку, його польський колега ставив перед собою більш формальні завдання. Всі три п’єси Холоневського — «Як дихання» (для камерного ансамблю й комп’ютера), «Царство світла і темряви» (для чотирьох виконавців) і «Lighing II» (для світла й комп’ютера), показані на сцені Будинку вчених, являли собою фейєрверк найрізноманітніших технологій, які химерно з’єднували людей і машинерію в єдиному звуковому просторі.

Звичайно, головним був у цьому футуристичному симбіозі сам композитор, який використав власне тіло як поверхню для музичної роботи. В опусі «Lighting II» він розмістив з’єднані з комп’ютером фотоелементи в себе у вухах і навіть у роті, а звуки добував , відповідно, підносячи ліхтар до обличчя, відкриваючи рот і т. п. Збоку це нагадувало сюрреалістичну боротьбу людини з лампою, що сказилася, яка супроводжується відповідними звуками. Так само оригінально довелося попрацювати й духовій секції «Кластера» в «Царстві світла і темряви». Відклавши в бік інструменти, музиканти водили руками навколо все тих же фотоелементів, а заключну частину твору виконували на світлових губних гармошках; при цьому те, що відбувалося, супроводжувалося спалахами комп’ютерних абстракцій на встановленому в глибині сцени екрані. Загалом, «польська частина» концерту, побудована на візуальних і звукових ефектах, явно тяжіла до перших: скоріш, перформенс, технотронно-постмодерністське шоу, ніж музичення. Що, звичайно, аж ніяк не перешкодило ексцентричному пану Холоневському знайти у Києві немало нових шанувальників.

Загалом, концерт ще раз продемонстрував, що сучасним вигадникам і музикантам давним-давно тісно в рамках суто філармонічних. Очевидно, що сучасна музика — ось вже в котре — пробує себе в обертонах штучної природи.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ