Учімося діялогувати!

У перший день ювілейної події осені один із найстаріших закладів Європи – Франковий університет –  вітав Блаженнішого Святослава Шевчука. До поважних професорів, академічної спільноти та найважливіших господарів закладу – студентів – Глава прийшов із благословенням та книгою.

«ВИ БУДЕТЕ ЗДИВОВАНІ: ЦЯ КНИГА НЕ ДЛЯ ВАС!»

«Діялог лікує рани» – майже кишенькова, дуже тепла, відверта та полемічна, але точно не пафосна. «Це ані не книжка, ні не книга, – це моя маленька книжечка на великому книжковому ювілеї», –  скромно розпочав Блаженніший.

«Діялог лікує рани» – ґрунтовне інтерв’ю із Главою УГКЦ редактора польського Католицького інформаційного агентства Кшиштофа Томасика. У пошуках універсального підходу, як польським журналістам та суспільству назагал відповісти на усі бентежні та контроверсійні питання, – Кшиштоф Томасик запропонував записати розмову. Не дивина, що Святослав Шевчук є певною мірою посланцем доброї волі на Заході, зокрема у Польщі, а тому бесіда, яка орієнтована на широкий польський загал, – на часі.

«Ця бесіда передусім для пересічного польського читача, аби розповісти про Україну та її історію, про яких вони майже нічого не знають. Ви будете здивовані: адресатом не є українське середовище! Бо половина з того, що написано, ви знаєте. Ми мали на увазі пересічного поляка, студента, який, властиво, сьогодні про Україну та її історію нічого не знає», – пояснив Глава УГКЦ.

Саме тому в березні книга вийшла спершу польською мовою. Передмову написав кардинал Станіслав Дзівіш, багатолітній особистий секретар Папи Івана Павла ІІ. І це аж ніяк не випадково, бо якраз постать Івана Павла ІІ є однією із найбільш визначальних у налагодженні адекватно конструктивних зв’язків між народами. Йдеться зовсім не про безглузді компроміси, применшення одного народу перед обличчям іншого, йдеться про чітке відмежування патріотизму від проявів крайньої ненависті.

Сьогодні польсько-українські відносини натягнуті туго, як струни. До деяких обірваних приклала більшу силу польська сторона. Та якщо ж політичні маніпуляції, деструктивні процеси залишаються глухою стіною, то принаймні монорелігійне католицьке суспільство має вуха, аби слухати («Хто має вуха слухати – нехай слухає...»(Мт.11:15)).

«Побічним ефектом сьогоденного інформаційного світу є те, що поляки часом не знають навіть про своє коріння. Тим більше, що вони не знають про свої болі, які пов’язані з нами», – розтлумачив Святослав Шевчук.

МИ ЖИВЕМО У СВІТІ МОНОЛОГІВ

Книга, яку презентував Блаженніший спершу в Польщі, не в усіх викликала бурхливі овації, дошкуляв двосічний меч: хтось завбачив заклик до сліпого єднання, хтось навпаки – ноти критики.

«Не всі її сприймають з оплесками, бо я в цій книжці представляю саме українську сторону. Якби я представляв польську точку зору, то в Польщі мені б аплодували! Думки у книзі не треба вважати авторською думкою. Я тут радше виступаю як свідок своєї Церкви», – додав Глава УГКЦ.

Заголовок «Діялог лікує рани» складається лише із трьох слів: вдумливому читачеві варто на це звернути увагу передусім. Це підкреслює сакральність, а також глибину закладеного сенсу. Чи вміє людство розмовляти, чи народи, які розміщені на мапі пліч-о-пліч, здатні чути один одного? «Ми не вміємо діялогувати, ми живемо у світі, у культурі монологів. Однак людина була створена в контексті саме діялогу: Бог промовив до людини, а вона Йому відповіла. Коли людина діялогує, вона стає Людиною з великої букви», – мудро повчає Блаженніший.

Гучність суспільного крику та напруга дискусій невпинно зростають, політики галасують: здається, що проблеми із вадами слуху загострюються. «Якщо українці не чують того, хто поруч, то годі й говорити, коли йдеться про инший народ. Діялог провадить нас до зовсім иншого способу життя. Він потрібен як інструмент лікування, терапія ран», – наголошує Святослав Шевчук.

Книга не лише закликає до «діялогування», але й сама має таку форму. Читач час від часу натрапляє на думки, які висловлював блаженної пам’яті кардинал Гузар, а також Іван Павло ІІ. Папа був переконаний, коли прийшов до служіння, що успадкував дуже зранену й поділену Європу, що народи, які вийшли з Другої світової війни, були розколоті на друзки. Сьогодні у своїй пам’яті народи продовжують носити болючі рани. Чим їх маємо лікувати? «Він мав діялог і лікував ним, був апостолом діялогу. Бо нема іншого способу, як вилікувати рани Европи. Можливо, ми маємо повернутися до тієї Европи, яка базувалася на філософських діялогах Платона», – відповідає Блаженніший.

Ймовірно, що «польські діялоги» будуть сприйняті скептично у контексті важкого становища України, того меча Дамокла, який помножився на кілька і навис над нами з усіх сторін. Історія польсько-українських взаємин пройшлася гіркими ранами серцями жителів Західної України. Але як щодо Сходу? «Чим далі на Схід, тим до кінця залишається не зрозумілим, навіщо якийсь діялог, чи він узагалі важливий. Ця книга пояснює проблему українсько-польську і тим, хто далі на Схід», – акцентує увагу Глава УГКЦ.