Українець, який поєднав наше книгознавство із західним

Один із розбудовників Всенародної бібліотеки України (сьогоднішня Вернадка), директор Варшавської публічної бібліотеки, натхненник ідеї розбудови Чорномор’я з центральною роллю України та співробітник Денверської публічної бібліотеки – і це лише частина справ Лева Биковського, книгознавця і громадського діяча, якому 22 квітня (10 за ст. стилем) виповнюється 125 років з дня народження.

Немає сумнівів, що тільки книга може забезпечити гармонійний інтелектуальний розвиток людини і вона ж є запорукою оздоровлення української нації від століть колоніалізму. Це розуміли і на початку минулого століття, коли гриміла Українська Революція і відбувався короткочасний відхід від колоніалізму у культурі й науці. Розбудова новоствореної Академії Наук була неможливою без появи великої національної бібліотеки, тому за її створення активно взялися видатні науковці Д. Багалій, С. Єфремов, С. Постернак, Г.Житецький, Ю. Іванов-Меженко, В. Кордт та інші. У процесі формування Національної бібліотеки Української Держави, а далі – Всенародної бібліотеки активно виявив свої організаційні та інтелектуальні здібності молодий уродженець Черкащини Лев Устимович Биковський. Засаднича праця по збереженню і осмисленню книжкових надбань стала справою його життя. Але не тільки вона.

НАРОДЖЕННЯ ГОЛОВНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ

З книжковою справою Лев Биковський познайомився ще в рідній Звенигородці, а вдосконалив знання, працюючи у відомому українському видавництві «Друкар». Починаючи від моменту, коли С. Єфремов вніс першу книгу у фонд нової бібліотеки – його власний «Кобзар», Биковський займався збором книг з приватних колекцій. Ця справа була нелегкою фізично, бо треба було вантажити сотні томів, та й психологічно потрібно було мати чималу делікатність, аби відбирати у господарів книжкове надбання, яке вони збирали впродовж життя. Щоправда, з укоріненням більшовиків, доводилося збирати книгозбірні вже репресованих науковців. Окрім того, ці перші томи найбільшої бібліотеки українців потрібно було наново каталогізувати.

Згодом він виїхав до Кам’янця разом з українським урядом і там взявся за впорядкування університетської бібліотеки. Проте, того ж 1919 року повернувся назад до формування в майбутньому однієї з найбільших бібліотек світу.

Перше півріччя 1920 року Лев Биковський працює редактором першого у Всенародній бібліотеці журналу – «Хроніка». Часопис не лише свідчив про успіхи бібліотекарів, а й займався пошуком способів поліпшення роботи у Всенародній бібліотеці. Згодом, у 1921 році він очолив один з відділів бібліотеки і взявся за одну із найбільш значущих справ у книжковій справі – бібліографію, адже вона є альфою й омегою науково-пізнавальної діяльності людини.

Емігрував з окупованого більшовиками Києва ще молодий бібліотекознавець за сприяння Агатангела Кримського, і не лише тому, що не бачив перспектив для власного україноцентричного погляду на науку, а й тому, що, як свідчив у своїх мемуарах пізніше, хотів повчитися у світочів книжної справи на Заході. Виїхавши з підсовєцької України, Лев Биковський одним з перших почав писати за кордоном про історію створення цієї, однієї з найзначущих бібліотек світу.

СПІВПРАЦЯ З ЧЕСЬКИМ КНИГОЗНАВСТВОМ

Після нетривалого навчання у Варшаві, Лев Биковський переїхав до чеських Подєбрад, де вивчився на інженера. Тут він з 1922 року виступає як секретар і єдиний автор журналу «Українське книгознавство» – періодичного органу гуртка книгознавців, утвореного при Українській господарській академії.

Не покидаючи зацікавлення книжковою справою, він публікує низку спостережень про місцеву бібліографію та бібліотечні особливості. Його допитливість сприяла становленню дружби із провідним празьким книгознавцем – засновником і директором Чеського бібліографічного інституту та завідувачем одного з відділів Чеської національної бібліотеки в Празі – Ладіславом Жівним, якого вважають одним із найяскравіших діячів галузі міжвоєнного періоду. У співпраці з ним Лев Биковський вибудував власну бібліографічну та книгознавчу концепцію та опублікував низку праць різними мовами. Його теоретичні напрацювання наповнили спеціальну серію, що мала дещо іронічну назву «Книгозбірня українського бібліографічного мікроба». Як показав час, в Україні ще треба пошукати книгознавчого «велетня», аби протиставити його здобуткам «бібліографічного мікроба».

ОЧІЛЬНИК ПУБЛІЧНОЇ БІБЛІОТЕКИ ВАРШАВИ В ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ І ПОВСТАННЯ

Ще навчаючись у Варшавському університеті, Лев Биковський виявив зацікавлення місцевою бібліотечною справою, пройшов місцеві бібліотечні курси, завдяки чому добре себе зарекомендував перед очільником місцевої публічної бібліотеки. Тому, коли повернувся з Чехословаччини до Польщі, майже одразу отримав там місце, зважаючи на досвід та публікації. Роки роботи у Варшавській публічній бібліотеці виявилися надзвичайно плідними, зокрема, завдяки публікаціям, що стосувалися передових питань книгознавства, бібліотечної педагогіки, теорії бібліографії, організації роботи публічних бібліотек тощо.

Завдяки авторитету та обставинам, які склалися на момент окупації Польщі Німеччиною, Лев Устимович опинився виконувачем обов’язки директора публічної бібліотеки Варшави. Він доклав чималих зусиль, аби захистити польські книги від зазіхань нацистів, ставлення яких до небажаної літератури дуже добре сьогодні відоме.

Не дивлячись на це, видатний книгознавець опинився у дуже непевній ситуації в часи Варшавського антинацистського повстання і був заарештований повстанцями, адже був українцем, та ще й «співпрацював» з німецькою адміністрацією. Проте, зрештою здоровий глузд переміг, щоправда, на сьогодні, не можна сказати, що роль Льва Биковського є з’ясованою для поляків, скоріше, його значення просто замовчується.

УКРАЇНСЬКИЙ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ

До появи неймовірної для сьогоднішнього геополітичного мислення типового українця «Чорноморської доктрини», за якою незалежна Україна мала б стати центром союзу причорноморських держав, долучився і Лев Биковський. Він, разом з видатними мислителями і геополітиками Юрієм Липою та Іваном Шовгеновим створюють у Варшаві «Український Чорноморський інститут», що займався різноманітними теоретичними аспектами майбутньої української геополітики.

Важливо пам’ятати, що ці люди жили в епоху великих глобальних економічних перетворень, на зорі постколоніалізму, коли ще не було «прописних істин» і молоді українці, до того, як західна демократія поділиться територіями із східною – совєцькою деспотією, вірили, що зможуть відновити лад у власній вільній країні. Їхні напрацювання, серед яких «Українська трилогія» Юрія Липи та численні публікації і атласи, авторства Лева Биковського, і досі дивують сміливістю економічних теорій та безпрецедентним для сучасності баченням перспектив для України. Більше того, їх досі можна вважати вершиною власне української геополітичної думки.

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВЕЦЬ У США

Пройшовши табори «Ді-Пі» 1948 р. Биковський переїхав до Нью-Йорка, де долучився до Української вільної академії наук у США, а з 1954 року переїхав до Денвера (штат Колорадо), де працював у Публічній бібліотеці. Він долучився до Українського історичного товариства і співпрацював із редагованим цим товариством журналом «Український історик». У США Лев Биковський продовжив свої дослідження українського книгознавства. Завдяки його активній роботі та й попереднім здобуткам, у 1971 р. професорська рада економічного факультету Українського техніко-господарського інституту (УТГІ) у США присвоїла Л. Биковському вчене звання доцента в галузі книгознавства.

Його значні теоретичні надбання і до сьогодні користуються популярністю серед українських дослідників, а мемуари є чудовою знахідкою для істориків усіх країн та установ, де він був і працював.

НАЙКРАЩИЙ ПІДРУЧНИК – МЕМУАРИ

Проживши без малого сто років, Лев Биковський залишив дуже цінні спогади зі своїх книжкових та інших «пригод» і вони значно ліпше доповнюють будь-який біографічний нарис. Зокрема це: «Звенигородська комерційна школа: Спогади з 1905-1912 рр.» (Вінніпег, Денвер – 1965 р., 48 с.), «Від Привороття до Трапезунду: Спомини (1895-1918)» (Мюнхен, Денвер – 1969 р., 133 с.), «На Кавказько-турецькому фронті: Спомини з 1916-1918 рр.» (Вінніпег, Денвер – 1968 р., 152 с.), «Книгарні – Бібліотеки – Академія: Спомини (1918-1922)» (Мюнхен, Денвер – 1971 р., 152 с.), «Варшавські бібліотеки в серпні, вересні і жовтні 1944 року» (Женева – 1947 р., 13 с.), «Польське повстання у Варшаві 1944 року» (Лондон – 1963 р., 47 с.), «Ваймарські часи: Спомини 1945» (Денвер, Колорадо – 1970 р., 52 с.), «З Європи до Америки: Подорожні замітки, 1946-1948»(Денвер, Колорадо – 1975 р., 136 с.).

Окрім того, кому книжкова справа видається такою ж важливою, як і Левові Биковському, варто ознайомитися з його працями: «Бібліографія: Що таке бібліографія?» (Кам’янець-Подільський, 1920 р.), «Українська бібліографія на еміграції» (Подєбради, 1922 р.), «Книговживання» (Подєбради, 1922 р.), «Книжна справа в Чехословаччині» (Київ, 1926 р.), «Замітки про чеську бібліографію» (Подєбради, 1927 р.), «Сучасна бібліотечна політика і загальнодоступні публічні бібліотеки» (Варшава, 1936 р.), «Книга і педагогіка» (Варшава, 1934 р.), «Книгознавство, бібліографія і бібліотекознавство» (Каліш, 1933 р.) та ін.