Українська пісня і... орган

Нині, коли колективи театрів і концертних залів пішли у відпустку майже єдиним музичним осередком у Києві залишився Національний будинок органної та камерної музики, який завершить сезон 30 липня.

Нещодавній концерт запропонував поціновувачам вокального мистецтва вечір, цілком складений із знаменитих українських народних пісень. Автором мистецького проекту під назвою «Народне джерело» виступив соліст цього закладу, відомий бас Сергій Котко. Ініціативу артиста підтримала легендарна співачка Ольга Басистюк, творча біографія якої нерозривно пов’язана з Національним будинком органної та камерної музики від дня його заснування.

Оригінальна побудова вечора втілила ідею об’єднання в одному просторі двох образних сфер української пісні — козацької романтики, героїчної звитяги (перше відділення концерту), та трепетно-жіночих, лірико-інтимних, часом грайливих образів-настроїв (у відділенні співала О. Басистюк). Дещо незвичний на перший погляд формат виконання народних пісень під акомпанемент органу (Ганна Бубнова), примусив згадати стародавні, дохристиянські часи української історії, коли при дворах давньоруських князів нерідко звучав пневматичний орган (предок сучасного), під супроводом якого звучав голос співця...   

У натхненному виконанні Сергія Котка пролунали перлини пісенного фольклору на вірші Тараса Шевченка «Зоре моя вечірняя», «Бандуристе, орле сизий», а також «Гомін, гомін по діброві», «Взяв би я бандуру», «Ой чого ти, дубе, на яр похилився». Красивий розлогий бас співака розкрив перед присутніми виняткове інтонаційне багатство та емоційно насичені картини історичних пісень українського народу.

Унікальне оксамитове сопрано Ольги Басистюк полонило слухачів неперевершеною кантиленою, чарівливою пластикою голосу, особливо у піснях «Ой співаночки мої» та «Ой не світи, місяченьку». Тож перед слухачами, які дістали справжню насолоду й подарували співакам тривалі овації, постав неосяжний і прекрасний світ української пісні.

— В українську народну пісню вплетено всю історію нашого народу, і картини природи, і проникливі романтичні почуття любові до коханої дівчини, так природньо поєднані із героїчними сторінками літопису України, — розказав після концерту Сергій Котко. — Коли слухаєш, а тим більше — коли співаєш українські народні пісні, розумієш, яким скарбом ми володіємо! І зовсім не пафосно звучать сьогодні слова геніального Миколи Гоголя: «Народні пісні для України — все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Пісні ці — народний літопис, живий, яскравий, сповнений барв, істини, який розкриває все життя народу». Це насправді так, адже з багатьма козацькими піснями пов’язані реальні історичні події. Наприклад, пісня «Ой чого ти, дубе, на яр похилився» присвячена легендарному ватажку гайдамаків, герою Коліївщини Максиму Залізняку, а дуб-велетень, про який йдеться ще й досі височіє в Холодному Яру, і був мовчазним свідком історичних козацьких зібрань. Водночас ця пісня заряджена таким потужним магнетизмом образів та полонить красою розлогої мелодики , що свого часу знаменитий український актор, зі славетної плеяди «корифеїв» Михайло Садовський вклав саме цю пісню у вуста героя своєї п’єси — козацького отамана Івана Сірка. Тож вкрай важливо доносити кожне слово до слухача, адже в досконалому злитті з мелодикою, воно й сьогодні своєю ментальною силою наповнює сенсом усе наше життя...