«Василь Симоненко – вічно молодий шукач»

Цьогоріч українському поету, журналісту, шістдесятнику мало б виповнитися 82 роки...

Звісно, щорічне вшанування поета неабияк важливе для українців, однак чи жива сьогодні його творча спадщина, чи звучить у наших серцях сьогодні так само переконливо симоненківське: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»? Про це «День» запитав у голови конкурсної комісії Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка, професора Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Володимира Поліщука.

— На Черкащині докладають багато зусиль, щоб пам’ять В. Симоненка завжди була живою. Майже кожного року в Черкасах друкують книжки творів  Симоненка або  про нього. Практично щороку відбувається конкурс для школярів «Україно, ти моя молитва» за творчістю В. Симоненка. У Черкасах є три музеї, у яких присутній В. Симоненко, є Обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Симоненка, у якій симоненківська тематика дуже активно висвітлюється. Зрештою, у Черкасах вже понад 20 років засновано й присуджується літературна Премія ім. В. Симоненка. Національна спілка письменників України, яка започаткувала таку премію, віддала право Черкасам присуджувати цю почесну відзнаку, — розказав Володимир ПОЛІЩУК.

Нині симоненківська тематика присутня в освітній сфері, на обласному телебаченні є низка симоненківських програм. «У Черкасах ми видрукували у 2002 році найповніше двотомне видання творів В. Симоненка, у яке долучили і його журналістський доробок, бо скрізь у збірках, як правило, надруковані лише його поезія, проза, гумор, листи і щоденники. Тобто зусилля докладають і творчі спілки, і влада, і заклади культури, освіти тощо», — зауважив В. Поліщук.

В обласній філармонії 10 січня провели вечір пам’яті поета та привітали лауреатів Всеукраїнської літературної премії ім. В. Симоненка. Численними поетичними та прозовими присвятами, музичними композиціями, театральними постановками, художніми творами черкащани стверджують, що «його поезія житиме вічно»!

— Важко переоцінити значний літературний спадок, який встиг залишити нам Василь Симоненко, його роль для відродження новітньої української культури. Такими, як він, були і Василь Стус, і Володимир Івасюк, і ще десятки талановитих та відчайдушних людей. Їх намагалася знищити тоталітарна система. Однак злісні методи й чинники не могли вбити незнищенне століттями — а саме волю української нації до життя у власному домі, на своїй Богом даній землі. Це пропагував свого часу Василь Симоненко, — розповів перший заступник голови Черкаської облдержадміністрації Віталій КОВАЛЬ.

Цьогоріч лауреатом Премії ім. Василя Симоненка стала поетеса з Полтавщини Олена Задорожна за збірку поезій «Той, що зумів воскреснути». У другій номінації — за кращий художній твір — перемогла вінницька письменниця Наталія Доляк із романом «Загублений між війнами».

— Для мене  Симоненко — це вічно молодий шукач. Хотілося, щоб ця його жилка була у кожному з нас, тому що пручаючись обставинам, опираючись, ми домагаємося результату. Кожен із нас має продовжити його справу, утвердити те, за що він боровся, — звернулася під час отримання нагороди Олена ЗАДОРОЖНА. Причиною ж появи її збірки стала теперішня війна на сході, в якій описані співпереживання бійців. «До речі, у збірці в одній із поезій я згадую вашого земляка — Максима Преснякова, командира розвідроти 93-ї бригади. На жаль, ось вже два роки, як він загинув в АТО під Донецьким аеропортом. Отож ця нагорода — посвята і йому зокрема», — зауважила О. Задорожна.

Симоненківська пам’ять завжди залишатиметься живою, запевняє Олена Задорожна: «Невід’ємною атрибутикою пам’яті є саме Біївський музей Лубенського району, що на Полтавщині — садиба, де народився поет. Вона жива, в позаминулому році отримала штатну одиницю, і тепер цей музей існує не тільки на ентузіазмі. Тарандинцівська школа, де вчився Василь, також жива, місцеві люди дуже пишаються нею, ще є люди, які особисто  знали Симоненка».