Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж
Станіслав Лем, польський письменник-фантаст

«Вибір п’єси — це пошук, який можна порівняти з археологічними розкопками»

Так вважає Ірина Кліщевська, керманич Київського академічного театру «Колесо», який 25 серпня відкриє свій 26 сезон
16 серпня, 2013 - 10:19
ЗА ТРАДИЦІЄЮ, «КОЛЕСО» ВІДКРИВАЄ СЕЗОН «ШАНТРАПОЮ» — ЦЕ ВЕСЕЛА, ЖАРТІВЛИВА, САМОІРОНІЧНА ІСТОРІЯ ПРО ЗАКУЛІСНЕ ЖИТТЯ ТЕАТРАЛЬНОЇ ТРУПИ. НИНІШНЬОГО РОКУ ВІДСВЯТКУВАЛИ 20-РІЧЧЯ ВИСТАВИ ТА 100-РІЧЧЯ З МОМЕНТУ НАПИСАННЯ ЦЬОГО ТВОРУ ПАНАСОМ САКСАГАНСЬКИМ / Фото Євгена ЧЕКАЛІНА
ІРИНА КЛІЩЕВСЬКА

Без цього маленького колективу важко уявити столичну афішу, і чимало туристів, гуляючи по Подолу, не пропустять вистави театру, який органічно прописався на Андріївському узвозі. А ті глядачі, які хоча б один раз подивились постановки «Колеса», обов’язково прийдуть ще не один раз. Публіку привертає тепла атмосфера і камерний зал, де кожен артист — як на долоні. Ті глядачі, які цікавляться сучасним експериментальним театром, полізуть вгору критими сходами у Камінний зал (друга, малюсінька сцена «Колеса» на 40 місць). Тут можна подивитися вистави на різний смак! Про те, як вдається «Колесу» понад чверть століття не просто котитися, а творчо розкручуватися, разом долати труднощі, жити без скандалів та чим будуть дивувати публіку у новому сезоні, «Дню» розказує засновниця і художній керівник театру «Колесо» Ірина Яківна КЛІШЕВСЬКА.

— Як вашому театру вдається балансувати у скрутний час, коли на постановки треба самим шукати гроші?

— Сьогодні це, дійсно, проблема. Бо ж театри існують в умовах, коли держава фінансує нам (муніципальним театрам) тільки заробітну платню, а все інше ми сплачуємо із власних коштів, зароблених на показах своїх вистав. Цих коштів на нові постановки не вистачає, тому долучаємо меценатів, різноманітні форуми та культурні центри. Останнім часом ми плідно працюємо з Гете-Інститутом (випустили дві вистави «Пуш ап 1-3» та «Золотий дракон») та Австрійським культурним форумом (вистави «Фатальний флірт» та «Приборкання норовливої»).

— Чому для відкриття сезону ви обрали «Шантрапу» П. Саксаганського — виставу-жарт на одну дію?

— Це вже наша багаторічна традиція. Своєрідний позитивний заряд на весь наступний сезон. Весела, жартівлива, самоіронічна історія про закулісне життя театральної трупи. Нинішнього року ми відсвяткували 20-річчя вистави «Шантрапа» та 100-річчя з моменту написання цього твору Панасом Саксаганським. Ми любимо цю постановку. Багато де з нею бували і завжди отримували тільки позитивні відгуки. А в Америці, де ми були з гастролями у середині 1990-х, глядачі вирішили, що ця п’єса розповідає про... сьогодення українського театру. І ви знаєте, багато що залишилось без змін! Я дуже рада, що нашу трупу не розривають інтриги та скандали, які, до речі, в «Шантрапі» показано з гумором. Ми 25 років будували театр-родину. Сподіваюсь, нам це вдалось.

— Ірино Яківно, ви є керівником колективу, режисером і актрисою — як такі різні «я» вам вдається поєднувати?

—У такому ритмі я живу вже більше 25-ти років. Жити інакше просто не зможу. В різні періоди життя на перший план виходила та чи інша іпостась. Бували роки, коли як режисер я випускала 3-4 вистави на рік і не тільки в рідному театрі; сьогодні, напевно, я — більшою мірою керівник, оскільки треба не дозволити негативним економічним факторам вплинути на життя нашого колективу. Я маю на увазі морально-психологічні моменти. Актори — люди вразливі, негативні новини впливають на їхню психіку, напевно, більше, ніж на простих людей. І тут моє завдання не дати підлеглим відчути на собі негативні процеси. Піднімаємо настрій в колективі різноманітними методами — знаходимо нагоду влаштувати собі колективний відпочинок, під час якого показуємо капусники — це єднає, підвищує настрій; або їдемо на фестиваль. Їздити ми дуже любимо. Ось і влітку побували на фестивалі в Клайпеді, де показували виставу «Вечорниці».

А актриса — це улюблене хобі, на яке мало часу. В «Колесі» я граю чотири вистави («Азалія», «Міріам», «Генерали у спідницях» та «Чудо Піаф»). Останню прем’єру зіграла кілька років тому. І вже сумую, хотілося б щось зіграти нове. Сподіваюсь, і матеріал знайдеться, і часу вистачить.

Знаєте, на себе завжди часу на вистачає. Зовнішній блиск в існуванні театрального колективу приховує його повсякденну титанічну роботу. Здається, ну що там керувати колективом або ставити виставу?! А це є виснажлива робота і морально, і фізично.

— Сьогодні, аби задовольнити глядацькі запити, чимало постановників ставляться до п’єси, як до «цвяха», на який вішають свої «картини-вистави» (особливо це стосується класичних творів). Чим епатажнішою є вистава — тим більше шансів, що зал буде переповненим. Які режисерські принципи для вас є головними?

— У нашому репертуарі, який складається з 30 вистав, є й авангардні, й епатажні, й скандальні постановки, проте, всі вони зроблені на основі сучасної драматургії. До класики ж ми ставимось з пієтетом. Як на мене, експерименти з такою драматургією мають бути обережними і виправданими. Керуватися в цій справі виключно глядацьким смаком або бажанням заповнити зал — хибний шлях. Кожного разу, беручи в руки п’єсу, я намагаюсь максимально увійти в світ автора. Дуже багато читаю про епоху, обставини написання твору, якщо є можливість (автор наш сучасник), то намагаюсь познайомитись з ним особисто. Найлегше перевернути все догори дригом і сказати: «А я так бачу». Мені цікавіше вибудувати людські стосунки, простежити як герої змінюються, а ще мені дуже приємно, коли актори відкриваються з іншого, несподіваного для глядачів і колег боку.

— Коли вибираєте п’єсу до репертуару, то на що в першу чергу звертаєте увагу? Чи часто доводиться вам наступати на своє творче «горло» і, як режисеру, віддавати цікаву роль іншим актрисам?

— Вибір п’єси — кропітка робота. Це пошук, який можна порівняти з археологічними розкопками. Перш ніж взяти той чи інший твір до постановки, ми ретельно аналізуємо репертуар: чого не вистачає (намагаємося зберегти жанровий баланс), що користується попитом (враховуємо й майбутні фінансові показники), яких ролей прагнуть актори для свого творчого розвитку, а ще намагаємось не повторюватись, шукати нові імена, відроджувати вже забуті — як це відбулось із «Шантрапою», коли ми поставили п’єсу після 70-річного забуття. П’єса має мене зачепити — новим поглядом на проблеми, оригінальним розкриттям конфлікту, мовою написання. Не можу сказати, що наступала собі на горло. Проте, інколи знаю, що ось цю роль могла б зіграти.

— Розкрийте секрет, на які новинки слід чекати глядачам?

— Сезон почнемо капітальним відновленням вистави «Дама-примара» за Кальдероном. Свого часу вона отримала театральну премію «Київська пектораль». В цій редакції гратимуть молоді актори театру, для яких це буде гарною школою. Плануємо провести фестиваль «Відлуння». Вже зараз складаємо програму, яка має бути не менш цікавою, ніж у минулому році. У вересні братимемо участь у фестивалі сучасної німецької драматургії, який проводить Гете-Інститут. І звичайно, готуємось до прем’єри — поки назви не скажу, щоб не наврочити.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments