Справжній митець позбавлений пихи, він надто добре розуміє, що мистецтво безмежне.
Людвіґ ван Бетховен, німецький композитор і піаніст

«Він дуже точно збагнув природу театру»

У Львові помер головний художник Театру Заньковецької Мирон Кипріян
3 грудня, 2019 - 17:47

Мирону Володимировичу було 89 років.

Народився 27 липня 1930 року. Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1954 рік), курс Вітольда Манастирського. Від 1957 року – художник-постановник театру імені Марії Заньковецької, а з 1963-го й до сьогодні – головний художник театру.

Щоб охарактеризувати постать Кипріяна, напевно, замало сказати, що він був головним художником найстарішого театру України та лауреатом кільканадцятьох найвідоміших премій у галузі мистецтва, серед інших – Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Мирон Володимирович – ціла епоха не лише національного театру, а й усього мистецького життя Львова.

Завжди не по роках енергійний, по-юначому стрункий. Говорив ѓварою,  критикував політиків. Вважав себе шістдесятником. Пишався аристократичним походженням. Писав книжки, складав вірші, малював. Мріяв про створення у Львові Історико-театрального музею (не тільки Галичини, не тільки України, а всього світу). І зранку до ночі пропадав у театрі…

Створив понад триста п’ятдесят сценографій. Сміявся: «Самому не віриться – це фантастика».

Театрознавці стверджують, що уже перші самостійні роботи художника  в оформленні вистав («Кадри» Микитенка, «В пошуках радості» Розова, «Остання зупинка» Ремарка) засвідчили принципово новий підхід до природи сценографії: просторове вирішення звільнилося від ілюстративного натуралізму, натомість пропонувалися конструктивність, функціональна дієвість театрального простору.

Йому пощастило працювати з метрами сцени – Борисом Тягном, Олексієм Ріпком, Сергієм Данченком, і результат цієї співпраці – довжелезний список талановитих постановок, котрі засвідчили існування окремого, неповторного стилю театральної сценографії Кипріяна.

Кілька років тому робила інтерв’ю з Мироном Володимировичем. А перед тим, як іти до Майстра, поспілкувалася з його колегами-заньківчанами.  І ось що почула.

– Мирон Володимирович завжди був художником авангарду, нового покоління, бо від самого початку дуже точно збагнув природу театру, першим із художників заявив, що чорний колір на сцені – не колір, а простір, – казав мені Федір Стригун.

– Мирон Кипріян – це революція в театрі, – зазначав Вадим Сікорський. – Причому він не є випускником якоїсь знаменитої сценографічної школи. Він – сам собі школа. Його таланту, розуму, працездатності вистачило для того, щоби бути Кипріяном, який позбавив театр побуту, архаїки, провінції. Чує сценічну коробку єством. І щодо композиції рівних йому у театрі нема.

Колеги говорили, що в картинці Кипріяна легко існувати – і режисеру, й акторам. Що він спроможний мінімумом зробити потужний об’єм. Що йому однаково добре вдаються і важкі філософські речі, і комедія.

Сам Кипріян казав мені мені, що для нього кожна вистава – улюблена. І додавав, що, працюючи над постановкою, ніколи не переглядає фото з попередніх інсценізацій і не читає рецензій. «Я читаю п’єсу. Процес мого мислення спрямований на пошук візуального, образного вирішення тієї ідеї, яку я повинен перенести на сцену – в пластичній формі. Бо сценографія – це режисура в пластиці».

Спочивайте з Богом, Мироне Володимировичу. Світла в дорогу.

Про дату і час прощання Майстра адміністрація театру повідомить згодом.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото сайта Театру Заньковецької.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ