У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю
Євген Коновалець, український політичний і військовий діяч

Володимир ЯКИМЕЦЬ: «Кожен із нас іде на якісь обмеження»

Художній керівник «Піккардійської Терції» — про творчість у час карантину
30 липня, 2020 - 10:55
ФОТО З ФБ—СТОРІНКИ «ПІККАРДІЙСЬКОЇ ТЕРЦІЇ»

Нові умови — нові виклики.  Цей слоган стосується зараз чи не всіх сфер життя. Мистецького — в тім числі. А може, й передусім.

За понад три місяці карантину всі вже встигли скучити за театральними виставами, новими цікавими експозиціями у музеях та галереях, кіносеансами, зрештою. Це я зараз про публіку.

А як воно самим митцям? Без виступів, без публіки, без заробітків? Спробую з’ясувати на прикладі вокального гурту «Піккардійська Терція». 

Говоритиму з художнім керівником вокальної формації, яка вже приблизно тридцять років справді є музичною візитівкою Львова, — Володимиром Якимцем.

Але перед тим зазначу, що у червні гурт мав-таки три концерти — збірний і два сольники.

«ВІДЧУТТЯ РАДШЕ РЕПЕТИЦІЇ, НІЖ КОНЦЕРТУ, ХОЧА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — ВИСОКА»

То як живеться «Терції» в умовах карантину?

— Важко, — говорить Володимир Якимець. — Бо фактично ти не займаєшся тим, чим займався все життя. І це не від того, що не маєш бажання це робити, а через відсутність можливості. Якщо, приміром, художник може намалювати картину і виставити її для презентації, то у випадку з музикантами — це не варіант. Нам потрібно мати аудиторію, щоби було спілкування музиканта і слухача. Навіть коли відбувається концерт онлайн, ти не маєш перед собою очі публіки, і це, напевно, відчуття радше репетиції, ніж концерту, хоча відповідальність — висока. 

 — У випадку з «Піккардійською Терцією», погодься, не йдеться геть про відсутність виступів. Їх хай небагато, але були ж. І хочу почати з концерту пам’яті Олександра Дацюка, Лесика (детальніше про захід — у публікації «Лесик Band» назавжди у «Дні» від 13 червня 2020. — Т.К.).  А ми з тобою, Володю, знали Лесика ще з тих часів, коли не було «Терції». Говорю про цикл програм «Кнайпа «На Високому Замку» на Львівському обласному телебаченні, режисером якої я була і в якій брали участь і Лесик, і ти. Це був кінець 80 — початок 90-х років. Повертаючись до концерту, то ви співали в ньому «Пісню про Львів» ...

— Нам організатори концерту давали право вибору пісні. Але я пам’ятав, що на початку 2000-х Лесик прийшов до мене зі своєю піснею про Львів. Ми тоді разом працювали над аранжуванням. Так, ця пісня не ввійшла у жоден його альбом — я потім дивився. Але вона, ця пісня про Львів, стоїть якось окремо в творчості «Лесик Band». Львів він страшенно любив, хоча й ставився до нього так, як до свого життя — іронічно-жартівливо. Тому ми для цього концерту і зробили її акапельно.  Мені здається, вона в нас вийшла. І надалі залишиться у нашому репертуарі. Бо ми, як музиканти, прекрасно розуміємо, що музикант живе доти, доки виконуються його твори. Це важливо і по відношенню до Дацюка, і по відношенню до Кузьми, і по відношенню до інших людей, які достатньо швидко пішли.

«ДЛЯ МУЗИКАНТА ГОЛОВНЕ — АУДИТОРІЯ»

— Ще я вас, піккардійців, вважаю великими молодчинками, бо спромоглися на великий концерт, сольник, на даху, на парковці. Від кого позичали досвід? Від гурту «Без обмежень», здається?

— У «Без обмежень» це виглядало трохи інакше, бо їхній автоконцерт відбувся в полі. Щодо нас і даху... Карантин дає занадто багато негативних емоцій. Ти не знаєш, чого чекати наступного дня, бо статистика щодо СOVID-19 з різних джерел — різна і невідома. Тобто невідомо, як довго все це триватиме, також — чи посилюватимуть, чи послаблюватимуть карантинні обмеження. Але ми знали про правила, яких потрібно дотримуватися, і вирішили вдатися до отакого експерименту. Я, відверто кажучи, дуже переживав. Бо одна справа, коли ти виходиш у зал і бачиш обличчя глядачів, інша — коли бачиш фари, лобові скла і силуети самих машин. Але реагувати на наш виступ люди могли  — і клаксонили, і вмикали фари, також руку з вікна машини можна було витягнути, а хтось люки зверху відчиняв, висовував голову... Тобто концерт вдався! І ми дуже скучили за людьми. У нас багато концертів скасовано, а особливо — у травні. І, по-друге, я побачив, що людям потрібно було позитиву.

І ще ви мали один онлайн концерт. В Інтернеті. І як воно? На публіку, але без публіки? Які враження?

— А от на цей концерт потрібно було вмикати фантазії й уяву. Бо не було навіть клаксонів і фар, тобто хоча б такої реакції у «залі», як на автоконцерті.  А тут... Оператори за камерами, наш Роман Климовський за кадром ( це невидимий сьомий піккардієць, незмінний менеджер вокального гурту. — Т.К.). Маємо окремо подякувати Остапові Дроздову (журналіст Дроздов вів цей концерт. — Т.К.), тому що він, за фактом, уособлював тисячі людей, якої були по той бік екрану. Але ми могли бодай на когось орієнтуватися. Зрештою,  за 28 років існування колективу у нас були різні концерти — були виступи і на багатотисячні аудиторії, і на 32 глядачів у залі. Кількість глядачів не має відміняти поваги співака до слухача. Маю подякувати людям, які забезпечували технічне обслуговування, тому що звук був дуже приємний і зручний до виконання, а виконували ми різні пісні. Нам було зручно співати ту чи іншу пісню — і ми, як і завжди, виконували їх як уперше. Намагалися показати свою професійність і дати публіці позитив. А інакше нема для чого взагалі виходити на сцену.

З огляду на те, що відбувається з COVID-19 і в Україні, і у світі, карантин ще триватиме і триватиме. То що у «Терції» в планах надалі?

— Важко щось спрогнозувати. Але вже знаю, що на 8 серпня запланований наш концерт у Києві в межах проєкту «Дистанція». Матимемо виступ на арт-заводі «Платформа». За докарантинних, звичних, умов майданчик вміщав до чотирьох тисяч осіб. Тепер ідеться про п’ятсот — відповідно до нововведень МОЗ, щоби публіка дотримувалася соціальної дистанції.  Відчуй різницю: 4000 і 500! А з другого боку, вихід із ситуації який? Ми розуміємо, що кожен із нас іде на якісь обмеження. Але ж це не привід ховати музиканта як представника певної професії. Музика завжди добра для заспокоєння, релаксу. А ми, відповідно до того, як дозволятиме ситуація, реагуватимемо на ситуацію, корегуватимемо свої плани. Можливо, відродяться, як колись, камерні концерти — на двадцять, тридцять, п’ятдесят глядачів. Для музиканта головне — аудиторія. Хоча й жити за щось треба. Спостерігаю за тим, що відбувається у світі, і доходжу висновку, що люди усвідомлюють, що їм ще довго доведеться жити в умовах COVID-19. Прийматимемо виклики.

«НАМ ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ЗАПУСТИТИ НОВУ ПРОГРАМУ, АЛЕ ЦЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЖИТТЄВИХ ФАКТОРІВ»

 — Можливо, готуєте запис нових пісень?

— Цей процес постійний і не залежить від карантину. Ми завжди робимо нові пісні, нові аранжування, прокачуємо на репетиціях. І коли матимемо певну кількість готового матеріалу, то щось цікаве зробимо. Але ми, слава Богу, ніколи не ставили собі за мету, припустимо, за п’ять років випустити десять альбомів. Можливо, воно поліпшило би наш матеріальний стан. Але я, як художній керівник, завжди вважаю, що їх, альбомів, наповнення має бути максимально таким, як нам подобається. Альбом має бути різноманітний за матеріалом, за звучанням. Нам дуже хочеться запустити нову програму, але це залежить від життєвих факторів. В загальному поки так. І ще маю одну цікаву новину, але я наразі її притримаю. Почекаю інформаційного приводу.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 
Рубрика: