«Ворог народу» в... Києві

Нині на повну тривають репетиції «Ворога народу (Лікар Стокманн)». Головний герой виявляє в лікувальній воді курортного містечка на півдні Норвегії забруднення... В облаштування водолікарні було вкладено великі гроші. Проте через деякий час після початку її роботи Томас Стокманн (цю роль зіграє Олександр Кобзар) виявляє, що в лікувальні води потрапляють відходи з каналізації, внаслідок чого туристи, які приїхали на лікування, починають хворіти на важкі хвороби... Він вважає це відкриття своїм головним досягненням і розробляє проект дорогої реконструкції каналізації. Але міська влада не в захваті від цієї ідеї і за допомогою маніпулювання суспільною свідомістю схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік...

Наша бесіда з режисером відбулася в перерві між репетиціями вистави. Прем’єра відбудеться 2 і 7 квітня.

— Йонасе, чим вас привабила п’єса Ібсена і чому ви саме в Києві вирішили її поставити?

ЙОНАС ВАЙТКУС

— У цьому творі є речі, на які необхідно особливо звернути увагу. Будь-яка ідея, доведена до крайності, дуже небезпечна! І небезпечна не лише для самої людини, яка це наводить, а й для тих, хто її оточує. Я маю на увазі, що навіть найщиріша людина, сповнена добрих бажань, якщо йде ва-банк, то в цьому є небезпека. Я це відчуваю і у себе в Литві, і у вас в Україні це теж є... Участь некомпетентних людей у політиці... Переконаний, що має бути досвід і розуміння законів політики. Не можна прийти «чистим дитям» і думати, що твоя ідея зможе подолати всі перешкоди — це інфантильно. Необхідно набратися мудрості.

У Стокманна є професійність, він піклується про принижених і ображених, відторгнутих від влади або участі в справах міста, країни. Якби він мав мудрість, яка зупинила б його, він не потрапив би в тенета людей, уже витончених у політиканстві, які вміють маніпулювати людьми. Вони й Стокманном витончено маніпулюють. Доктор Стокманн — хороша людина, прекрасний сім’янин, але всі ці якості його не рятують. Він усе-таки втрачає і рівновагу, і розуміння того, що відбувається. Він навіть втрачає ті симпатії, які завоював у оточуючих своєю професійною діяльністю. Він втрачає вплив на людей, які його оточують, він втрачає опору. У цьому і є сама небезпека. Цієї помилки припускаються багато людей, які одержимі якоюсь ідеєю.

— Ваш доктор Стокманн — він же «ворог народу»?

— Не те щоб «ворог народу», швидше ворог некерованого примітивного натовпу. У нашій виставі він зі своїм розумом, своєю відповідальністю, своєю мудрістю. А в колективі, в спільних справах... мудрості не знайдеш.

— Тобто ви вашого Стокманна не підтримуєте в цій ситуації?

— Я його підтримую як людину і не підтримую людей, які використовували його щирість і його професіоналізм... Його оточення — це гончі, мисливці, які ловлять жертву. Вони заганяють її і розраховують на цьому зіграти і зірвати свій банк, свою вигоду.

— Кожен із них переслідував свої меркантильні цілі, і, зрештою, вони його кидають...

— Так, тому його й кидають. І я думаю, якщо ти йдеш у політику, наважуєшся на якийсь протест, вступаєш у єдиноборство — читай Шекспіра, Стріндберга, читай історію минувшини, сучасну історію. І якщо ти трохи освічений у цій справі, вивчаєш те, що відбувається в суспільстві, у всіх цих рухах, у революціях, то починаєш усвідомлювати й наслідки. Йдучи в політику, не можна бути таким безграмотним, непоінформованим, і потім кидатися в цей вогонь. Ти ж там і зникнеш.

— Тобто ваша вистава звернена до потенційних «стокманнів» — якщо висловитися дещо приземлено, з певним закликом бути обачливими... У вашій виставі Стокманн — жертва оточення чи жертва власної ідеї?

— І оточення, і власної ідеї. Але не жертва... Для мене важливо те, як він витягне із цієї кризи себе і свою сім’ю, як вони житимуть далі. Про це можна написати ще одну п’єсу.

— Тобто ви це залишаєте на суд глядача. Як глядач вирішить, так і буде?

— Так, я думаю так, тому що в якийсь момент Стокманн, здається, починає усвідомлювати, що і як відбувається. І головне: усвідомлювати, що трансформація людської свідомості — це тривалий процес.

— По-вашому, будь-яка влада так чи інакше спрямована проти людини?

— Хіба з кожним разом ми отримуємо дедалі кращу владу? Ну, одні більше крадуть, другі менше, треті по-іншому знаходять якісь ходи. Але нічого не змінюється.

— Але без влади теж не можна.

— Ну, це як сказати...

— Який же вихід?

— Дуже простий і водночас довгий. Усе потрібно наближати до правди, справедливості і законності! Можеш це зробити, бери скільки хочеш, але чесно, не крадучи, не обманюючи, не лицемірячи. Іншого виходу немає...

— Схоже, що ви — невиправний мрійник...

— Я краще помрію, ніж віддамся...

— Йонасе, рішення цієї вистави, ваше і сценографа Ігоря Несміянова, дуже світле, повітряне, яскраве, хмарне...

— Так і є, тому що Стокманн залишається все-таки дитиною: це своєрідний князь Мишкін Достоєвського, який не може забруднитися, тому що його природні гени не приймають брехні...

Знаєте, на багатьох виставах Театру ім. Лесі Українки стоїть приголомшлива тиша. Я чекаю, щоб вона була і у нас на виставі «Ворог народу (Лікар Стокманн)». Я хочу бути почутим! Щоб глядач вслухався в те, про що ми говоритимемо зі сцени...