Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Вухаті довгожителі

1 березня, 1997 - 00:00

Напевно, давно вже слід було б прикрасити завісу Молодого театру зображенням зайця, на кшталт мхатівської чайки. Це, справді, була б чудова і промовиста емблема. "Зайці" хвацько стрибають на цій сцені вже кільканадцять сезонів, залишаючись не просто найзнаменитішою, але й найбільш відвідуваною виставою театру.

Свого часу вони буквально ошелешили Київ стихією завзятих сценічних атракціонів і запаморочливо вільним поводженням з класичним текстом Михайла Старицького, ставши символом граничної художньої розкутості, запереченням будь-яких канонів і авторитетів.

У колі пісних і обачливо-кон'юнктурних вистав фрондерські, виклично безідейні "Зайці" вражали, як фантастичний рекорд Боба Бімона в Мехіко.

Вони виламувалися з будь-яких схем, регламентів та ієрархій своєю неекономною вигадкою і демонстративною простотою.

За це їх щиро любила публікаЄ і тому їхня популярність залишається стабільною, хоча й художні моди за ці роки істотно змінилися, і окремі механізми колись бездоганного атракціону заіржавіли, і деякі мізансцени вкрилися цвіллю рутини, і колись оригінальні знахідки, безліч разів процитовані в інших виставах іншими режисерами, перетворилися на штампи...

Однак не вичерпалася енергія цієї пустотливої, феєричної, винахідливої, бурлескної театральної фантазії, в якій режисер Віктор Шулаков зумів, перехитривши хрестоматію, відкрити справжню принадність заяложеного сотнями провінціальних штукарів тексту.

Так само чарують її буфонадний азарт та запаморочливе трюкацтво, так само зворушлива й лагідна в ролі незграбної "подільської Джульєтти" Проні - Тамара Яценко.

Може, секрет нев'янучості "Зайців" і в тому, що серед безтурботного сміху тут знайшлося місце і для добрих тихих сліз?

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments