Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Визначено топ-10 київських театральних прем’єр 2017 року

30 грудня, 2017 - 09:24
Фото Віоли Соколан з вистави «Саша, винеси сміття»

Напередодні Нового року 11 авторитетних критиків та журналістів, які спеціалізуються у царині театру, склали рейтинг столичних вистав –  найприкметніших та найрезонансніших.

Щоправда, «неохопленими» лишилися декілька прем’єр, які вийшли буквально «під ялиночку», але їх обіцяють не забутинаступного разу.

Деякою мірою нова ініціатива є альтернативою «Київській Пекторалі», котра на початках теж була професійною, незалежною та репрезентативною щодо усього столичного театрального простору, але перестала бути такою через новий принцип формування експертної групи (від театрів) та відмову ряду колективів від участі в ній.

Рейтинг критиків – і в результатах це відбивається – є вповні репрезентативний (принаймні, щодо драматичних жанрів): тут і державні, і недержавні театри, і «великий стиль», і малі форми, і перформативне мистецтво. Хіба що музичний театр та «дитячий» формат лишилися за його рамками.

Принцип підрахунку голосів обрали простий – за більшістю / кількістю голосів. Розглядали лише спектаклі в цілому, без номінацій. В результаті утворилася десятка, що розташувалася на п’яти сходинках п’єдесталу.

Отже, найвищу сходинку із значною перевагоюпосіла вистава «Саша, винеси сміття» за п’єсою Наталі Ворожбит у постановці Тамари Трунової (Молодий театр). Непрямим ходом про гостросоціальне та болюче (війна – АТО), з елементами містики, абсурду, із сентиментом та гротескно – ось що можна сказати про цей жанрово та змістовно «багатошаровий» сценічний витвір. Вікторія Авдеєнко, Валерій Легін, Анастасія Євтушенко тут і такі, якими ми їх знаємо та любимо, і водночас – геть не такі, незвичні, ніби незнайомі.

Друге місце розділили «Подорож Аліси до Швейцарії» Лукаса Берфуса у Національному театрі ім. І. Франка (прощальна вистава тепер уже колишнього художнього керівника Станіслава Мойсеєва) та студентська «Дванадцята ніч» на Лівому березі – аж ніяк не рімейкдавньої популярної вистави Дмитра Богомазова на цій же сцені, а вповні свіжа, драйвова, фантазійна презентація фірмового «богомазовського» стилю (у співдружності з Андрієм Самініним, теж педагогом курсу).

Трійку (власне, шістку лідерів – бо ж голоси знов розділилися порівну) замикають «Тату, ти мене любив?» Дмитра Богословського (театр «Золоті ворота», постановка СтасаЖиркова), «Гагарін і Барселона» за новелами сучасних українських авторів (група молодих режисерів під керівництвом Андрія Білоуса, Молодий театр) та «Віталік» Віталія Ченського в режисурі Максима Голенка («Дикий театр»).

Одноосібне четверте місце – за єдиним представником музично-драматичного формату (причому в цілковито сучасному варіанті – з авторською музикою Богдана Решетілова, в сьогоднішніх ритмах, з акторами-універсалами), переможцем конкурсу «TakingtheStage», ініційованого Британською Радою в Україні, виставою «Під небом синім» за Девідом Елдріджем (Національна оперета, постановка Тамари Трунової).

П’ята сходинка об’єднала цілковито протилежні полюси столичного театрального «глобусу» – вистава Національного театру імені І. Франка «Розбитий глек» за Г. Кляйстом (бенефіс Остапа Ступки до його 50-річчя, постановка Романа Мархоліа), та соціально-автобіографічний перформанс «Ресторан «Україна», режисером якого виступив драматург Дмитро Левицький (в рамках проекту Гете-інституту «Мистецтво проти корупції»).

А замкнула рейтинг дебютна режисерська робота Анна Огій «Холодна м’ята» за новелами Г. Тютюнника (Малий драматичний театр).

До підсумкового рейтингу не ввійшли, але також обговорювалися або були просто названі експертами: «Онєгін» (Новий драматичний театр на Печерську), «Серпень: Графство Осейдж» (Молодий театр), «Вгору за рікою» («Київ-Модерн-Балет»), «Життя попереду» (Театр драми і комедії), «Скупий, або Школа брехні» (Національний театр імені І. Франка), «Як загинув Гуска» (Київський академічний театр ляльок), «Кольори» («Золоті ворота»).

Цікаво, що за кількістю вистав, які були відзначені в цілому (17), нинішній рейтинг практично повторює співвідношення, традиційне для повноформатної «Пекторалі» минулих років, – до 20 спектаклів драматичного формату з-поміж усіх київських прем’єр. Очевидно, це справді є об’єктивною пропорцією.

За підсумками рейтингу свою репутацію режисерів-лідерів у році, що минає, підтвердили Тамара Трунова, Дмитро Богомазов, СтасЖирков, Максим Голенко. Як будівничий направду молодого театру виступив Андрій Білоус. Уперше як майданчик для так само молодих та креативних постав «перезавантажений» Малий драматичний.

Найприкметніше, що засвідчив рейтинг, – лідерство захопила сучасна драматургія та література. Якщо 5-6 років тому на київськомукону«царювала» класика, то ниніз десяти топ-назв чотири – актуальні українські тексти, ще три – актуальні закордонні (Британія, Швейцарія, Білорусь). Тобто 70% – сучасний матеріал. Далі йдуть Шекспір та Кляйст, але за ними – Тютюнник, якого взагалі важко атрибутувати, бо, з одного боку, це класика ХХ століття, а з іншого – цілковитий ексклюзив, першопрочитання. І це – однозначна тенденція, яку експерти просто віддзеркалили, не роблячи цього навмисне.

«Колективний розум» столичних критиків не збирається зупинятися на досягнутому: уже обдумується майбутнє розширення рейтингу до декількох номінацій. Але будь-які рішення прийматимуться суто демократичним шляхом – без жодних «секретаріатів», «президій», «оргкомітетів». На основі горизонтальних рівноправних зв’язків – як і належить у сучасному суспільстві, коли воно прагне бути направду «громадянським».

Анна ЛИПКІВСЬКА
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments