Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Welcome to печера

або Люди, не заважайте лялькам!
21 липня, 2017 - 12:46
ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ «І ЛЮДИ, І ЛЯЛЬКИ»

Нещодавно у Львові пройшов ІІІ Міжнародний фестиваль театрів ляльок «І люди, і ляльки — 2017». 13 колективів, зокрема із Грузії та Німеччини, поділилися своїм баченням того, яким є сучасний театр ляльок, яким він має бути (та, можливо, буде) і яку роль у ньому відіграє людина.

Видається, що одним із важливих проблем театру ляльок є віковий ценз його потенційного глядача. Звичайно, є очевидні речі — як, приміром, те, що «Вовк та козеня» Д. Меліа (Батумський державний театр ляльок та юного глядача) є виставою для дітей, а «Йов» Й. Рота (Ensemble Svetlana Fourer, Німеччина) — виставою для дорослих.

Проте буває, що в рамках вистави одні знакові системи орієнтовані на один вік, інші — на інший. Чітко відповідає своїй віковій категорії — «від 4 до 104 років», як зазначають його творці, славнозвісний «Їжачок із туману. Казка про щастя, або Сни засніженого дитинства» С. Козлова (Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. Афанасьєва).

Вистави режисера Оксани Дмітрієвої (окрім «Іжачка...», на фестивалі було представлено «Прості історії Антона Чехова. Соната швидкоплинного часу» за оповіданнями «Дама з собачкою», «Чорний монах» та «Скрипка Ротшильда») стали безумовними фаворитами публіки. Вони не просто високопрофесійні, вони — ідеальні. Але видається, що в цій ідеальності фантазія — структурована, а образи — передбачувані (здебільшого це стосується «Простих історій...»). «Їжачок із туману...» — це чиста екзистенція плюс-мінус безкінечність, і тому особливо парадоксальним є суто атмосферна «прив’язка» до нашого колективного минулого, яка цю екзистенцію структурує. У цій виставі немає до чого причепитися, та й немає бажання цього робити: її візуальний образ (сценограф — Наталія Денисова), музичне оформлення (музика Гія Канчелі), самі і ляльки, і люди (Іжачок — Тетяна Тумасянц, Ведмежатко — В’ячеслав Гіндін, Заєць — Олександр Маркін, Віслючок, Мурашка — Геннадій Гуриненко, Жабенятко — Олександра Шликова) — геніальні. І саме тому вистава уже на третій-четвертій хвилині без стукоту в двері перестрибує поріг свідомості і пірнає далі, виужуючи навіть не легку, а доволі відчутну ностальгію за листопадово-засніженим дитинством, яке у всіх дорослих глядачів пройшло в часи Радянського Союзу. І так само ностальгією, навіть більше — смутком, спочатку елегійним, але чимдалі розпачливішим просякнуті «Прості історії...». І тому на тій самій третій-четвертій хвилині хочеться ридати від щастя, а з другої дії — піти...

..Мабуть, в жодному з видів театру тандем режисера та сценографа не є таким важливим, як у ляльковому. Тут сценографія просто не може бути тлом, вона a priori має бути функціональною. Добре, якщо такі тандеми існують і вже випробувані часом і досвідом (як, приміром, Сергій Брижань та Михайло Ніколаєв, вже зазначені О. Дмітрієва та Н. Денисова). Проте це радше винятки, і режисер має працювати з різними художниками, ця ситуація є так само нормальною і для драматичного, і для музичного театрів.

Функціональна сценографія може іноді заважати акторам, як, приміром, у виставі «Золоторогий олень» Д. Павличка (Львівський академічний обласний театр ляльок). Або її занадто багато, чи вона занадто складна, або ж акторам складно пристосуватися і до неї, і до віршованого тексту, який диктує свої умови існування на сцені.

Едіпів комплекс, який лежить в основі вистави  — «небезпеки поглинання масою індивідуальності» «Гамлет-машина» Г. Мюллера (Чернігівський обласний театр ляльок ім. О. Довженка), зручно реалізується саме в хаотичних знаках постіндустріального суспільства (режисер — Віталій Гольцов, сценограф — Олена Загребіна).

Вистава «Ласкаво просимо» за п’єсою С. Мрожека «Вдови» (Черкаський академічний театр ляльок) репрезентує глибинну концепцію театру абсурду про те, що абсурд — особливий зміст, а не його відсутність, проте креативні режисерські знахідки дещо «розчиняються» в занадто універсальній сценографії, якою можна оформити будь-яку «салонну» виставу (режисер — Наталія Семенова, сценограф — Ірина Філіпова).

Питання, які підіймаються у драматичних виставах, у театрі ляльок набувають особливого звучання. Тема «Божественної комедії... АнДанте» Надії Крат (режисер — Олексій Кравчук, сценограф — Ельвіра Босович), на перший погляд, є доволі простою — від сотворення світу чоловік та жінка проживають своє складне спільне життя, сповнене пристрасті, розчарувань, надій та смутку. Проте тут, як, мабуть, у жодній з фестивальних вистав, настільки очевидним є те, що за кожною лялькою стоїть її Творець, що саме актор вдихає в неї не просто життя як аморфну категорію, а власне життя, свою сутність, свою енергію, помножену на професійний досвід. Тільки в такому випадку лялькар реалізується як митець. І тоді виникає та магія, без якої ляльковий театр мертвий: у фіналі «Божественної комедії...» головний герой, вже дідусь, помирає; лялька-бабуся (Н. Крат) марно кличе його, а коли розуміє, що це вже — все, повертається голову до актора-лялькаря, простягає руку та гладить його по обличчі. Вона дякує Творцеві за те, що він дав їй можливість прожити своє життя із коханим. Лялька дякує людині, бо актриса не має потреби реалізувати власні амбіції за її рахунок.

У ляльковому театрі головними мають бути ляльки. Останнім часом вбачається якась не надто здорова тенденція «засувати» ляльку на маргінес або ж взагалі використовувати лише «живий план». Ляльки в такому випадку перетворюються на обтяжливий додаток, на таке собі «на, відчепись» — хіба ж немає таких вистав, де акторами грається світова класика, і ляльки спорадично з’являються ближче до фіналу?

Фестиваль має назву «І люди, і ляльки». Підсумувати усе висловлене хочеться так: люди, зважайте на ляльок. Ви можете дати їм життя, і воно повернеться до вас новими гранями вашого існування — професійного та особистісного. А можете забути про них — і на що тоді перетвориться ляльковий театр?

Ельвіра ЗАГУРСЬКА, Львів — Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ