Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

«Я — жінка, я — травинка, я — роса...»

10 березня, 2006 - 00:00

Під такою назвою у видавництві «Світло й Тінь» вийшов альбом знаного фотомайстра зі Львова Василя Пилип’юка.

За три десятиліття творчості він демонстрував свої роботи у різних містах світу: Торонто, Венеції, Мюнхені, Вашингтоні, Кракові, Москві, Києві, Парижі, Анкарі, Белграді, Страсбурзі, Багдаді та інших. З ім’ям Пилип’юка пов’язане відкриття у Львові першої приватної фотогалереї, а у костьолі Марії Сніжиної почав діяти перший в України Музей фотомистецтва. У Василя Пилип’юка чимало високих нагород і титулів. Він видав 45 альбомів, завдяки яким про нашу країну стали знати більше людей у світі, а саме: «Золота підкова України», «Львів», «Земле моя», «Українська ікона XIV — XVIII століття», «Пієта в камені»... А нині майстер , який у нашому прагматичному столітті залишається невиправним романтиком, представ у нетрадиційному амплуа — як майстер зображення жіночого тіла.

— Працюючи ще 20 років тому в журналі «Україна», — зізнався В. Пилип’юк, — я переглядав різноманітні буклети. Тоді у каталогах виставок було п’ять-шість ілюстрацій із фотографіями жінок. Я б не сказав, що це були високомистецькі твори, а просто гарні, технічно зроблені фотографії збільшеного формату — і через те, мабуть, вони гарно виглядали. А от знайти цікавий жіночий образ чи просто «виліпити» його з жінки — набагато важче...

Уже саме слово «жінка» містить таїну, облагороджує почуття, кличе до дії... Так було, коли вперше я закохався, і тоді, коли вперше опублікував світлину юнки у її первозданному вигляді. З того часу відцвіла не одна весна, відгримів не один грім, а жінка й далі залишається для мене такою ж одухотвореною, чарівною, загадковою... Для мене жінка — це Життя. Це — моє джерело натхнення.

Інф. «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ