Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ - нацією, країна - державою
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Юрій ШЕВЧУК: «Потрібно самому чинити правильно»

Лідер групи «ДДТ» — про творчість, суспільство і філософію
23 березня, 2016 - 10:04

Юрій Шевчук — рок-музикант, поет і філософ, став легендою жанру. Він відомий не лише своєю «бунтарською» музикою, а й громадянською позицією — виступає проти цинізму і шахрайства влади, несвободи. Шевчук піднімає гострі соціальні теми, завжди підкреслює нелюдськість і жорстокість війни — особливо після кількох поїздок до Чечні, Югославії та інших гарячих точок у розпал військових конфліктів.

Інтерв’ю українським ЗМІ він не давав уже майже два роки, не поспішає влаштовувати зустрічі і з журналістами з інших країн — говорить, що зараз, за часів тотальної пропаганди, зґвалтованої дійсності й брехні, коли так багато криків, але нікого не хочуть чути, краще робити те, що добре можеш, у його випадку — співати.

Про творчість, життєву філософію і суспільство — в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» під час європейського туру музиканта і співака з новою програмою «Акустика». Перед інтерв’ю він уважно вивчає газету «День» і погоджується поспілкуватися.

— Розкажіть про програму «Акустика». Стихи  и песни», і чому саме такий формат?

— По-перше, переконаний, що не може бути пропаганди війни і конфліктів на таких «суничних полях», як музика, поезія, театр, кінематограф. Це ті дивовижні речі, які не мають кордонів і повинні нас мирити, а не навпаки. Друге: «Акустика» — тому що часи зараз важкі, й бесіди під гітару, читання віршів, щирі розмови про те, що допомагає нам залишитися людьми, необхідні. Коли ти сам на сам із глядачем, відчуваєш зал і тобі не заважають кіловати звуку, виходить діалог. Гадаю, що для мене настав час саме для такої бесіди — спокійної, розумної, мотивуючої до роздумів. Тому не всім складом групи, а тільки з двома музикантами «ДДТ» зробили програму. Група не розвалилася, просто одна її частина зайнята в новому проекті — «Алена Романова». Це давня слов’янська музика в нових формах, в рок-н-рольній обробці нашого клавішника Костянтина Шумайлова. А ми вирішили попрацювати в форматі «Акустики» — «пошептати при свічках». (Посміхається). Ми — це я, Льоша Федичев і Тьома Мамай. Можливо, це допоможе знайти звук для нового альбому — я написав для нього вже більше десяти нових пісень, але не знаю, з яким «гарніром» подавати. Кожна нова програма — це однозначно пошук. Можливо, настільки різне звучання є трохи еклектичним, але, з іншого боку, нудно грати в одному стилі, бути однією інтонацією.

«СЬОГОДЕННЯ НАРОДЖУЄ НОВІ ТЕМИ»

— Ви другий рік поспіль активно гастролюєте Європою...

— Не сказав би, що активно. Минулого року ми проїхали кілька міст на Заході в рамках презентації альбому «Прозрачный». А взагалі  було 35 міст у Росії, Казахстані, Білорусі, Грузії тощо. Ось тільки в Україні цю програму не грали — сподіваюся, приїдемо.

Хоча матеріал готовий для нового альбому, сьогоднішній день видає нові теми. Світ зараз стрімко змінюється, спробуй розібратися — чи то легше буде, чи то третя світова... Глобальне переселення народів, яке за масштабом порівняти можна тільки з часом Стародавньої Римської імперії: готи, гуни, сирійці... людей мотає, все нестабільно, корупція, скачемо то назад, то вперед. (Сміється). Одне у нас незмінне — дурні й дороги... Політики теж, на мій погляд, майже всі «лажають». Не відповідають обсягам того, що відбувається. І скажу як старий хіпан-анархіст: якби багатьох із них не було при владі, жити нам було б легше.

«ГЛИБОКО ПЕРЕЖИВАЮ ТРАГІЧНІ ПОДІЇ, ЯКІ ВІДБУВАЛИСЯ І ВІДБУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ»

— Ви неодноразово говорили, що для вас, після Санкт-Петербурга, Київ — найближче місто. Пітеру ви присвятили багато своїх композицій, чи почуємо ми посвяту Києву?

— Ми любимо ті міста, з якими у нас багато чого пов’язано. Наприклад, Пітер — місто, де я зараз живу, Уфа — де народилася група «ДДТ». Щоразу, коли  буваю в Києві, я ним зачарований. Я пам’ятаю, як у юності співав у переходах, потім на майдані Незалежності. Пам’ятаю перший рок-фестиваль, тоді Київ був ще радянським містом, і туди приїхав «десант» пітерського рок-клубу — «Аліса», «ДДТ», «Акваріум», «Телевізор» та інші, співали про те, що «рок-н-рол — це любов і свобода». Це була «рок-революція» у Києві наприкінці 1980-х. І зараз я глибоко переживаю трагічні події, які відбувалися і відбуваються тут, в Україні. Між нашими країнами... Звичайно, пишу про це.

— Під впливом чого формувалися ваші погляди? Які важливі події в житті вплинули на вас і вашу творчість? І, до речі, ваші пісні наповнені безліччю відсилань до літератури. Які книжки  порадили б нашому читачеві?

— Щодо подій — не можу сказати точно, саме життя весь час змінюється, повертається то одним боком, то іншим. Як говорять моряки, «життя — як тільник: то чорна смуга, то біла, на цьому контрасті ти і мужнієш».

Знайдіть в Інтернеті лекції Дмитра Бикова, чудова добірка зі 100 книжок, які треба знати кожній освіченій людині. Вчора я послухав його лекцію про Миколу Гумільова, прекрасного поета, який так рано загинув у катівнях ЧК. Зараз я читаю книгу спогадів Кіта Річардса — гітариста Rolling Stones, і всім її раджу. Я був здивований — його мовою, знанням життя простих людей, післявоєнних років у Британії. І, звичайно ж, його історія рок-н-ролу — без прикрас і цензури. Цікаво читати, такі самі проблеми — людина, вона всюди людина, з її плюсами і мінусами.

«МОЯ РОЛЬ, ЯК І ВАША, ШУКАТИ СЕНСИ — СПРАВЖНІ, ТОЧНІ, ВІЧНІ»

— За освітою ви педагог, чи відчуваєте себе таким за своєю місією? «Я получил эту роль», — співаєте ви в одній зі своїх пісень. Яка вона — ваша роль?

— Я навчався живопису на художньо-графічному факультеті БДПІ й викладав після інституту в сільській школі — один із небагатьох, хто не відкосив, а поїхав за розподілом. Була школа-інтернат, були діти, я любив цих дітей, а вони мене. Але щосуботи з цього села — селище Тан Благоварського району — їздив на репетиції з групою «ДДТ», не міг без цього. Пам’ятаю, температура мінус 30, а ти стоїш, ловиш якийсь «КАМАЗ» на трасі, який провіз би тебе 200 км до Уфи, — це неоціненно. Потім викладав у селищі Ігліно, в художній школі. Брав участь у виставках. Працював художником у Башкирському оперному театрі... Я довго обирав між живописом і рок-н-ролом, але музика все-таки потягла мене за собою.

Педагогом себе не відчуваю. Всіх учити жити... мені здається, були якісь моменти в житті, коли я грішив цим, але це було дуже давно. Потрібно намагатися самому чинити правильно, відповідно до своїх уявлень про гармонію, і тоді люди до тебе потягнуться. А вчити жити — це заняття безперспективне і пафосне. Моя роль? Як і ваша — шукати смисли — справжні й точні, по можливості — вічні. Правд дуже багато. Істина одна.

— «Небо під серцем» — це найголовніша роль у кіно Юрія Шевчука. Чи варто чекати, наприклад, філософського кліпу «Де ми летимо» у великому кіно?

— (Сміється). Ви знаєте, я іноді уві сні досі літаю, і від цього щасливий. Мабуть, я ще росту, не у фізичному сенсі, звичайно. Думаю, коли людина літає уві сні, значить, у неї ще не все втрачено, це точно. А зніматися в кіно — не моє.

— Сьогодні неможливо спокійно читати новини — світ немов збожеволів. Юрію Юліановичу, коли вдасться «наполнить небо добротой» (цитата з його однойменної пісні. — Ред.)?

—  Відповідаю просто: в небі доброти багато, на землі її мало.

«З ОДНОГО БОКУ, СВІТ СТРІМКО ЗМІНЮЄТЬСЯ, А З ДРУГОГО — «СТІЙ НА СВОЄМУ»

— Які творчі й життєві плани?

— Я не будую жодних планів, бо все так стрімко змінюється. З одного боку, тільки ухиляйся, а з іншого — «стій на своєму». Я думаю, мільйони людей зараз на цьому вітрі — між жорстокими обставинами і необхідністю дотримуватися своїх принципів. Перед нами стоїть проблема вибору — щохвилинного, повсякчасного, щоденного. І попри весь жах становища нашого ми живемо в найвеличніший час. Потім будемо згадувати його не лише з трепетом, із болем, жалем, але і з захопленням. Цей час народжує героїв і покидьків, дарує прекрасних людей і вивергає чудовиськ. І ми з вами це все спостерігаємо, в цьому варимося і перебуваємо. Від того, як вчинимо ми, і залежить наше майбутнє, якщо не забудемо про любов і добро — я думаю, років через сто воно буде непогане.

Миру і добра Україні!

Анастасія РУДЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...