З чого сміються в Омську?

Цього сезону російський колектив з південного заходу Сибіру відзначить своє 22-річчя, але нашому глядачеві він не знайомий. Лише днів за десять до початку виступів у Києві з’явилися афіші омського театру. Досить ризиковано! Адже це не популярні московські театри, які не заощаджуючи на рекламі, ще з літа запрошують публіку придбати квитки і прийти на вистави: «Ленком» виступатиме в нашій столиці з 8 по 17 вересня, а Малий театр наприкінці вересня — на початку жовтня. На що розраховують сибіряки? Чому з семи вистав, заявлених у їхній афіші, шість комедій? Як створювався їх творчий колектив, про українську діаспору в Омську та інше наша бесіда з керівником Омського драматичного театру «Галерка» Володимиром ВІТЬКОМ.

— Театр створено 1990 року, і від самого початку вироблено ту лінію, якої й дотримуємось, — прихильність традиціям російського психологічного театру. У нашому репертуарі вистави, поставлені за творами видатних письменників і драматургів: Антона Чехова, Федора Достоєвського, Івана Тургенєва, Олександра Островського, Олексія Толстого, Сергія Єсеніна, Олександра Вампілова, Валентина Распутіна та інших. Великою популярністю глядачів користуються п’єси сучасного комедійного драматурга Степана Лобозьорова. Нині в афіші «Галерки» п’ять його п’єс, дві з яких ми покажемо в Києві («Сімейний портрет зі стороннім» і «Сімейний портрет з грошовими знаками»).

Ми веземо досить рідкісний репертуар. Наприклад, «Заміжня наречена» — комедія, написана 1817 року князем Олександром Шаховським у співавторстві з Олександром Грибоєдовим і Миколою Хмельницьким, має ще одну назву — «Своя сім’я» — це один з кращих зразків віршованої комедії початку 19 століття (п’єса рідко йде в Росії, її можна побачити в постановці Михайла Черняка в Санкт-Петербурзькому Молодіжному театрі на Фонтанці. — Т.П.).

Я переконаний, що публіка оцінить виставу «Ледар», якою відкриємо гастролі, — перша п’єса Олексія Толстого (ця лірична комедія, окрім Омська, ще демонструється лише в Челябінську).

Рекомендую глядачам переглянути «Прощання в червні» за О. Вампіловим. До речі, в нашому театрі був цілий Вампіловський цикл, і йшли всі його п’ять п’єс, навіть провели фестиваль творчості цього письменника. До Омська приїжджали провідні театральні критики і вдова драматурга, які позитивно сприйняли нашу ініціативу. У «Прощанні...» грає молодь «Галерки» — артисти півтора року тому приїхали з Челябінська і влилися в нашу трупу. Це вистава про зворушливу історію кохання — дві зустрічі на автобусній зупинці, що перевернули долі героїв. Хочеться звернути увагу глядачів на «Безтурботного закоханого» (кумедний водевіль за мотивами В. Сологуба) — найбільш популярна п’єса російської класики.

«Сімейний портрет зі стороннім» Степан Лобозьоров написав 1991 року, а в Омську прем’єра відбулася 5 листопада 1992 року, потім до творчості цього драматурга звернувся колектив Большого драматичного театру ім. Г. Товстоногова, нині п’єса стала сценічним хітом і йде в різних театрах СНД. У ній безглузде і гірко-смішне, як саме наше життя, тісно переплелися. А «Сімейний портрет з грошовими знаками» — це продовження історії, але вже у жанрі сільського детектива. Закривати гастролі ми будемо прем’єрою «Брати Карамазови». Виставу зіграли лише три рази. Це наше власне інсценування класики. У постановці молоді актори грають молодих персонажів роману Ф. Достоєвського. Я пішов на ризик, довіривши головні ролі молоді, але і в цьому є певна привабливість постановки.

— Сьогодні приїхати театральному колективу з Сибіру до України — дуже дороге задоволення — як вам вдалося?

— Практично з перших років існування «Галерки» ми активно виступаємо не лише в Росії (гастролювали в Санкт-Петербурзі, Кірові, Іркутську, Ростові-на-Дону, Ханти-Мансійську), а також за кордоном — Білорусії, Франції та Італії. Ми виграли грант Мінкульту і уряду Омської області на поїздку до України. Це не комерційні гастролі, а можливість заявити перед вашою публікою про себе. Грати в Києві — для нас велика честь, оскільки ми виступатимемо на знаменитій сцені Національного театру ім. І. Франка, з якою нерозривно був пов’язаний видатний актор сучасності Богдан Ступка. Два роки тому, теж у вересні, франківці приїжджали до нашого міста на Міжнародний фестиваль «Академію», який організовує Омський академічний театр драми. Кияни показували виставу «Цар Едіп», поставлену Робертом Стуруа, а головну роль там блискучо грав Богдан Ступка. На фестивалі ми познайомилися, і виникла ідея, аби наш театр приїхав до України. Взимку, перед нашою поїздкою до Італії, ми з Богданом Сильвестровичем розмовляли по телефону, і він підтвердив, що пам’ятає, сказав надіслати листа, аби узгодити гастрольні графіки. У березні я відвідував Київ, але Ступка вже був у лікарні і переговори про гастролі вів з гендиректором Театру ім. І. Франка Михайлом Захаревичем. А потім дізналися страшну новину, що Богдан Сильвестрович помер. Смерть цього майстра — непоправна втрата не лише для України, але й величезний біль для мільйонів шанувальників таланту цього артиста, які живуть у різних країнах. Тому свої гастролі ми присвячуємо світлій пам’яті Богдана Ступки.

— Розкажіть про трупу вашого театру, і скільки людей приїде до нашої столиці?

— У нас невеликий творчий склад — 40 акторів, а в Києві виступатиме 25, разом з технічними співробітниками приїде близько чотирьох десятків чоловік. Звичайно, ми хвилюємося, як нас прийме українська публіка, але я впевнений, що ми її не розчаруємо.

— Володимире Федоровичу, ви не сибіряк. Федір Достоєвський в одному з листів написав: «Омськ — гидке містечко. Дерев майже немає. Влітку спека і вітер з піском, взимку буран. Природи я не бачив. Містечко брудне, військове і вкрай розпусне. Я кажу про чорний народ. Якби не знайшов тут людей, то загинув би абсолютно»... Які у вас були перші враження про Омськ?

— Омськ — рідне місто моєї дружини і тещі. Я народився в Ризі. Батько був військовим, і наша сім’я часто переїжджала. До речі, жив і вчився в українській школі (у Кіровоградській області), і мову досі не забув. Я пам’ятаю про своє українське коріння, знаю вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Свій акторський досвід здобув у студентські роки в Кустанайському драматичному театрі ім. Горького. Після армії попрацював у театральних колективах Алма-Ати, Норильська, Майкопа і Омська. У нас не лише промисловий центр, а й дуже театральне місто. Там особливе, театральне повітря, хоча Достоєвський має рацію, що клімат у нас поганенький (різко континентальний). Так, у нас часто пилові бурі і дуже спекотно влітку, а взимку люті морози, але незважаючи на катаклізми природи, місто приваблює людей своєю гостинністю та історією. У нас дуже хороша публіка, це можуть підтвердити франківці, які виступали в нашому місті. До речі, нещодавно в Омську проходив кінофорум «Золотий Витязь», і два ваших режисера отримали високі нагороди: Михайло Іллєнко за фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та Іван Войтюк за стрічку «Платон Ангел», у якій головну роль зіграв Богдан Ступка.

У мене є мрія. Вона народилася під час однієї з розмов з Богданом Ступкою. Річ у тім, що в Омській області живе велика українська діаспора (приблизно 70 тисяч чоловік), а південь нашої області рясніє такими назвами райцентрів, як Полтавка, Одеське, Тавричанка, Богодаровка, Воронцовка та інші — у нас цілі українські села. Хочеться привезти виставу «Наталка Полтавка» у виконанні акторів Театру ім. І. Франка і показати цю постановку в Омську для жителів райцентрів і сіл або зробити турне містами Омської області. Цю ідею підтримує керівництво нашого краю. Думаю, що і ваше Міністерство культури і новий художній керівник франківців теж не заперечуватимуть щодо київського культурного десанту до Росії.