Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

З інструментами – на вихід!

Київська влада виганяє Національну спілку композиторів на вулицю, зазіхнувши на будівлю в центрі столиці
16 квітня, 2018 - 19:24
ОЙ САМИЙ БУДИНОК НА ВУЛИЦІ ПУШКІНСЬКІЙ, 32 / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Останніми днями звернення Правління Національної спілки композиторів України до громади щодо багаторічної боротьби за своє приміщення в Києві по вул. Пушкінській, 32 — як останній крик відчаю — викликало резонанс у соцмережах і бурхливу підтримку шанувальників сучасної академічної музики (тільки репостів на моїй сторінці в facebook за 6 днів набралося 1950!). З одного боку, і наочно показало всі проблеми ставлення владних органів до високого музичного мистецтва. Цитую це  колективне (наголошую) звернення:

Здійснюється геноцид музичної культури України!!!

Ми — представники української культури опинились у катастрофічній ситуації: йдеться про руйнування основ сучасної музичної культури, яку представляє Національна спілка композиторів України. По суті, відбувається її тотальне знищення! 50 років відомий в усьому світі Будинок композиторів України (вулиця Пушкінська, 32) пов’язаний з історією української музики та її видатними представниками, серед яких — Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, І. Шамо, Платон і Георгій Майбороди, О. Білаш, сучасні всесвітньо відомі композитори — М. Скорик, Є. Станкович, В. Сильвестров. Відтак цей будинок є надзвичайно важливим об’єктом історико-культурної спадщини національного значення.

Сьогодні Національну спілку композиторів України агресивним, підлим і підступним чином позбавляють приміщення, де вирує музичне життя. У цьому звинувачуємо Постійну комісію з питань власності Київської міської ради на чолі з членом партії «Самопоміч» Антонєнком Л.В., яка діє методами класичного провладного рейдерства.

Користуючись бюрократичними механізмами, творчу Спілку, що є неприбутковою громадською організацією і не має жодних статків, штучно доводять до банкрутства, придушують боргами, тим самим позбавляючи композиторів і всіх, хто любить музику, спілкування з мистецтвом. Підкреслюємо, що всю свою фестивальну, концертну, конкурсну, вже не кажучи про композиторську діяльність НСКУ здійснює по суті на волонтерських засадах. У нас не залишається інших важелів для порятунку Спілки, аніж звертатися до широкої громади в надії на підтримку.

Правління НСКУ.

Спробую коротко окреслити коло проблем, які загнали Спілку композиторів в глухий кут, і ситуацію, про яку йдеться. Річ в тім, що  в усьому  світі підтримка високого академічного музичного мистецтва, зокрема сучасного, здійснюється  за рахунок дотацій — державних або спонсорських, якщо останнє закріплено на законодавчому   рівні, чого у нас, на жаль, немає.

Так сталося, що саме на Спілку композиторів України приходиться левова частина діяльності з промоушена сучасної академічної музики, а на членів Спілки — її створення. Спілка композиторів, яка давно вже втратила свої соціальні функції для членів, не втратила поки що головної творчої функції — організації композиторського процесу та міжнародного представництва.

Ми мали дуже невеличку державну підтримку на проведення наших всесвітньовідомих фестивалів («Київ Музик Фест», «Київські музичні прем’єри», «Контрасти», «Міжнародний форум музики молодих», «2 дні — 2 ночі нової музики»), концертів, конференцій, симпозіумів тощо, а також на забезпечення діяльності й оплати оренди приміщення. Цю і без того мізерну підтримку всім Національним творчим спілкам в 2014 році зменшили вдвічі, нібито  посилаючись на досвід західних країн. Але ми в контакті з усіма композиторськими організаціями світу, дуже добре знаємо, як їх підтримують  в багатьох східноєвропейських країнах, спілки композиторів плідно працюють, мають серйозні бюджетні надходження на свою діяльність. Так, скажімо, Спілці композиторів польських в 2012 році держава виділяла суму еквівалентну 3 млн доларів США, Спілці композиторів США місто Нью-Йорк виділило приміщення з орендною платою 1 долар на рік, і таких прикладів маса по всьому світу, і це тема спеціального дослідження.

Зрозуміло,  ми залишилися на грані колапсу, і всі наші заклики звернути увагу на сучасну не попсову музику, всі наради в міністра культури Є.Ніщука, всі волання зі всього світу до  Комісії по культурі ВР  не дали жодного позитивного результату.

І ясно, що  це відбилося на улюбленому приміщенні багатьох поціновувачів сучасної класичної музики — Національної спілки композиторів України та її Концертного залу.

Наш будинок по вул. Пушкінській, 32 в Києві  має давню музичну історію, бо ще до революції 1917 року тут працювала приватна музична школа композитора Констаніна-Казімежа Регаме, батька всесвітньовідомого польсько-швейцарського композитора та орієнталіста, також Константіна Регаме, який в цьому будинку й народився. І вже понад 50 років у ньому міститься наша спілка. Перевести приміщення у власність спілки в 1990-х не вдалося лише тому, що цей будинок був «історичною пам’яткою» через те, що в ньому зупинявся колись Дмитро Ульянов.  Володар приміщення — Київська влада — забирала частинами наші приміщення, на початку 1990-х передала площу нашого кафе сторонній особі — спочатку в оренду, потім у власність, але все ж таки ми малу змогу сплачували орендну плату на рівні експлуатаційних витрат, і якось жевріли.

В 2016 році, по закінченні чергового договору оренди, Комісія з власності Києва через балансо-утримувача будівлі КП «КиївЖитлоСпецЕксплуатація» запропонувала нам кабальний договір на 4 відсотки від оціночної вартості нерухомого майна, що становить 5—6 наших річних бюджетів на все. Ми звернулися до Комісії Київради з культурі (голова — В.В.Муха), яка в повному складі перевірила всі наші приміщення і діяльність і рекомендувала Комісії з власності призначити нам орендну плату в розмірі 0,01% від оцінки, що й було останньою прийнято в квітні 2016 року в нашій присутності терміном на 3 роки. Але за кілька тижнів, на наступному засіданні Комісії з власності її голова Леонід Антоненко (який має свій депутатській офіс в нашому будинку) провів рішення, в якому пільговий термін нам надавався тільки на один рік, і доручив члену комісії  депутату Юрію Вахелю скласти додаткову угоду між Київрадою та НСКУ, в якій би зазначалися, яку користь приносить спілка місту (концерти, зустрічі в школах, з бійцями АТО тощо) в замін на знижку. Така угода була підписана, і ми вчасно в 2017  році подали звіт з додаванням усіх необхідних матеріалів. На жаль, депутат Юрій Вахель — як порядна людина — склав із себе депутатські повноваження, і ми залишилися сам на сам зі своєю проблемою. В серпні цього року, не попередивши нас, комісія з власності  вирішила не продовжувати термін дії знижки, хоча ми й виконали всі умови угоди.  Вважаючи, що ми праві, ми продовжували сплачувати за приміщення по-старому, бо на інше в нас фінансів не було. Почалася заборгованість, судові позови. Ми звернулися до Мінкультури України з проханням про допомогу, і все ж таки примусили комісію з власності ще раз розглянути наше питання. І тут зіграв адміністративний досвід пана Антоненка — він поставив наше питання в самому кінці засідання (було понад 200 питань), коли частина членів комісії розійшлася, залишилось з 11 сім чоловік при кворумі для прийняття рішення 6, п’ятеро членів проголосували за нас, один не голосував, Антоненко сказав, що він утримується, оголосив рішення неприйнятим і вийшов з зали.

Далі були суди. Нам суддя запропонувала мирову угоду з реструктуризації боргу, ми склали графік погашення заборгованості, який було узгоджено з працівниками позивача — КП «КиївЖитлоСпецЕксплуатації», але в самий останній момент вони передумали йти на мир, мабуть, за вказівкою зверху. Ми й так вже відмовилися від підвалу, який передали за актом, звернулися про передачу в пряму оренду другого поверху нашому постійному офіційному суб-орендатору — заснованому колись Спілкою Національному ансамблю солістів країни «Київська камерата» . Ніщо не допомагає. Ми дуже добре знаємо, кому пообіцяв Леонід Антоненко наше приміщення, або частину його, але доказів не маємо...

Зрозуміло одне — нас хочуть з вул. Пушкінської прибрати. І отой наш крик відчаю в соцмережах засвідчує одне — нікому висока музична культура в цій країні не потрібна. Ну невже наш секретаріат — М. Скорик,  Є. Станкович, Л. Дичко, Г. Гаврилець, Т. Невінчана, Л. Олійник, І.Тараненко, Є. Петріченко, О. Скрипник, Б. Сюта, О. Зінкевич, ваш слуга, нарешті — найкращі композитори, музикознавці, які мають безліч заслуг і звань, повинні бігати по комісіях і судах замість того, щоб займатись творчістю і своєю основною роботою? Чи держава мусить вирішити це питання, щоб вони гідно почували, не стояли, як жебраки з протягнутою рукою перед кожним...?

Вже терпець урвався...

 

Ігор ЩЕРБАКОВ, композитор, голова Національної спілки композиторів України
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments