«Запрошення до танцю»

Маестро виступить із Філармонічним симфонічним оркестром 16 лютого на сцені Колонного залу ім. М. Лисенка. Назву концертові дав однойменний вальс Карла Марії фон Вебера, німецького композитора ХІХ століття, який присвятив п’єсу своїй нареченій, Кароліні Брандт («Моїй Кароліні», сказано в присвяті). Композиція написана для фортепіано, але згодом інший класик, французький композитор Гектор Берліоз, зробив перекладення для оркестру. Саме інструментовка Берліоза принесла п’єсі популярність, що не згасає до сьогоднішнього дня.

А втім, наприкінці ХІХ ст. у приміщенні, де тепер розташовано Колонний зал ім. М. Лисенка Національної філармонії, справді танцювали. Колись це був Будинок Купецького зібрання, споруджений за проектом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Окрасою будівлі була танцювальна зала на 1300 осіб. За деякими джерелами, вона була освітлена трьома великими люстрами й підтримувана стилізованими під білосніжний мармур колонами вишуканої форми. Тут і відбувалися бали, про які тепер можна тільки мріяти.

Інший сюжет, опосередковано пов’язаний із танцем, є в біографії самого Романа Кофмана. Свою диригентську кар’єру славетний маестро почав в Ансамблі танцю імені П. Вірського, де «випадково» взяв участь у конкурсі на посаду другого диригента оркестру цього колективу. За словами самого Романа Ісааковича, це була певна авантюра, адже на той момент він не мав диплома про диригентську освіту, закінчивши Київську консерваторію як скрипаль. Але так вийшло, що буквально відразу після його призначення Ансамбль запросили на гастролі до США, і Кофман диригував там 24-ма концертами... А коли повернувся на Батьківщину, то вступив на диригентський факультет київської консерваторії.

У програмі концерту, крім «Запрошення до танцю» Вебера, прозвучать вальси Шарля Гуно, Дмитра Шостаковича, Євгенія Доги, Рейнгольда Глієра, Яна Сібеліуса, а також «Слов’янські танці» Антоніна Дворжака і «Угорські танці» Йоганнеса Брамса.