Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Життя як... репетиція

Японська сучасна драматургія прикрасила харківську афішу
21 червня, 2012 - 00:00
СЦЕНА З ВИСТАВИ «АКТОРСЬКА ГРИМЕРНА» / ФОТО З АРХІВУ ТЕАТРУ

Успіхом для творчого колективу і глядачів стала прем’єра «Акторської гримерної» на Малій сцені Харківського державного академічного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка — це режисерський дебют Оксани Стеценко. Постановку вистави здійснено за п’єсою сучасного японського автора Куніо Симідзу. Він підкуповує поєднанням глибокої драматургії, свіжої режисури, витонченої акторської гри та елегантної української мови (переклад Степана Пасічника). Це постановка про театральне задзеркалля і велику мрію, про справжні драми і трагедії, які ретельно приховані від глядачів лаштунками...

Персонажі не мають імен. Перед нами чотири актриси і чотири долі — A, B, C і D, які мріють про великі ролі і заради великої мрії ладні на все (навіть на вбивство). Перебуваючи в несуміжних світах, у реальності і в своїй уяві, героїні так захоплюються своїми образами, що в певні миті світ і антисвіт сплітаються в їх свідомості як щось неподільне.

Одна з найзагадковіших у світовій драматургії ролей, роль-таємниця, роль-мрія.

Актриса З (Майя Струнникова) — успішна й талановита. Роль Ніни Зарічної з чеховської «Чайки» — ось мрія театральної прими, що стала реальністю. Актриса D (Оксана Черкашина) — лише маріє про роль Зарічної, усе майбутнє молодої виконавиці ще попереду. Актриса А (Лариса Луніна) та Актриса В (Оксана Стеценко) теж мріють зіграти цей один з найзагадковіших образів у світовій драматургії — роль-таємницю. Усіх жінок об’єднує театр і Чехов — геніальна драматургія класика (цитати з «Чайки», а у фіналі, коли одна із суфлерок переходить у потойбічний світ, то актриси на трьох грають «Трьох сестер»), прикрашена соковитими масками полотна сучасної драматургії Куніо Симідзу.

Лариса Луніна (актриса А) «розфарбувала» свій образ в пастельні тони безвиході й глибокої внутрішньої втоми. Трагічність свого персонажа вона зводить в абсолют, залучаючи глядача до співучасті і співпереживання до всього того, що відбувається. На противагу персонажеві Луніної, актриса В, у виконанні Оксани Стеценко, особа, що рефлектує, здатна відсторонено осмислити й оцінити те, що відбувається, а оцінивши, й діяти згідно з новими життєвими обставинами. Актриса З (Майя Струнникова) — прима театру, завойовниця сцени, талановита актриса і розумна жінка. Вона знає, яким дорогим деколи буває акторський успіх і якою мінливою є глядацька любов. Актриса D (Оксана Черкашина) у процесі сценічного дійства переходить з реального в потойбічний світ. Тонка грань між дійсністю і сном вельми складна для сценічного втілення...

Точністю і символічністю вирізняється сценографія постановки. Конструктивність і функціональність декорацій, їх залучення у процес дії, у поєднанні з кольоровою та просторовою лаконічністю спрямували глядача на сприйняття змісту, а не форми того, що відбувається (сценографія і костюми Тетяни Медвідь). Шовкове задзеркалля, в якому ледве окреслено контури складених костюмів і запиленого реквізиту... Домальовувати з глядачем цілий театр за прозорими стінами маленької гримерки береться режисер по світлу Володимир Мінаков, блискуча партитура якого створює нові плани і горизонти зорового проникнення.

Постановка Оксани Стеценко перейнята любов’ю до театру: до нескінченних і виснажливих репетицій, довгих і болісних чекань нових ролей, побутової невлаштованості, щоденної сірої рутини, крізь яку проглядаються справжні історії великих актрис. Це історії жінок, а не ролей, особистостей, а не образів!

Наталія ЗАВГОРОДНЯ, Харків
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments