«Життя не можна зупинити!»

Відвідувачі Київського музею письменника зможуть взяти участь у читаннях біля пам’ятника різними мовами, побувати на презентації нової музейної книги, побачити виставку «Світ Турбіних», відвідати експозицію і подивитися виставу Чернігівського Молодіжного театру «Театральний роман».

«ЧАРІВНА КОРОБОЧКА»

Книга «Дом Булгакова» — спільний проект Київського літературно-меморіального музею Михайла Булгакова, видавництва «ВАРТО», Центрального державного історичного архіву України, м. Київ. Це результат багаторічної праці наукових співробітників музею: детально відтворений київський період життя родини Булгакових і пред’явлений автопортрет музею в часі — від історії створення до сьогоднішніх днів легендарного будинку на Андріївському узвозі.

— Три роки тому ми отримали унікальний архів рідної сестри Булгакова Надії Опанасівни, яка зібрала і зберегла родинне листування, документи київського і московського періодів, фотографії сім’ї та свої щоденники — а вона вела їх із гімназичних років до 1940 року. До книги увійшли всі нові матеріали, які ми встигли обробити, — розповіла директор музею Булгакова Людмила ГУБІАНУРІ. — Наше видання — про те, що винесене в заголовок: «Дом Булгакова». Йдеться про головний будинок у житті і творчості Михайла Булгакова. Про будинок, який стане «рідним гніздом», «спорудою будови дивовижної», «кораблем», «ковчегом». Його історія цікава і непроста, і перша частина книги «Киевский ковчег» включає розділи про попередні київські адреси сім’ї, про біографію будинку від його народження до того стану, коли будинок став музеєм, про його головного господаря Василя Листовничого.

Ритм життя будинку створюють ті люди, які поселяються у його просторі. Коли сюди в’їхала родина Булгакових, яка на 99 % складалася з дітей і молоді, дім став наповнюватися енергією любові до музики, театру, книг, енергією молодості і сердечних захоплень. Цим темам присвячені розділи «Меломания в номере 13», «Круг общения», «Пою тебе, бог Гименей». Але вся ця, як самі Булгакови називали, «сила веселості» проходила в режимі дуже серйозних занять і трудотерапії. Таким було правило матері Варвари Михайлівни, і, звичайно, тема неймовірно актуальна — як змогла 37-річна вдова, у якої на руках залишилося семеро дітей, дати їм по-справжньому гідне і престижне виховання й освіту. Про це — розділи «Родители» і «Булгаковский пансион», і, як усі наші теми, матеріал поданий у контексті Києва.

Друга частина книжки «Музей Дом» — це роздуми про те, що є сенсом музею як художнього образу, розповідь про концепцію і колекцію, «Бедекер» — детальний путівник по музею. І «Невероятные истории из жизни музея» про чисельні музейні проекти і яскраві події, про людей — музикантів, артистів, художників, письменників, чия енергія наповнює сьогодні старовинні стіни.

Серед авторів — фундатори, ті, хто задовго до створення музею змогли зробити все, аби він відбувся, і ті, хто стояли біля його витоків. Це багаторічний науковий керівник музею і творець його концепції Кіра Пітоєва, перший директор Анатолій Кончаковський, наукові співробітники Тетяна Рогозовська, Світлана Бурмістренко, Світлана Ноженко, Людмила Губіанурі, Ірина Воробйова, Валентина Дерід. І науковці, які пізніше приєдналися до музейного колективу: Ірина Сіренко, Світлана Пугач, Ольга Ковальчук, Ольга Савицька. Два розділи в додатку з розповіддю про музеєфікацію споруди написали історик Дмитро Малаков і архітектор Ірина Малакова. Вони одними з перших переступили поріг будинку, досліджували його, відшукали багато цікавих знахідок, а Ірина Магомедівна очолила реставрацію. Книга включає і нарис «Дом Турбиных» Віктора Некрасова, який виявив цей дивовижний будинок — «чарівну коробочку» і відкрив місту і світу присутність Києва в житті Булгакова.

Місія нашого музею — відродження традицій будинку і родини. Місія видавництва «ВАРТО» — популяризувати Київ та його історію. Літературний редактор книги і головний редактор видавництва Олена Насирова вела нас як навігатор, і з її допомогою вийшла не просто збірка статей, а єдина оповідь, глибока, захоплююча, розрахована на різні цільові групи читачів. Вражає ілюстративний ряд, багато світлин публікуються вперше. Книжку приємно тримати в руках, перегортати, розглядати, і в цьому заслуга художника Олега Гаврищука і друкарні Видавничого будинку «АДЕФ-Україна».

На думку провідного наукового співробітника Кіри Пітоєвої, книга «Дом Булгакова» є зізнанням у коханні до цього будинку: «Музей займає в булгакознавстві особливе місце — як певний витвір мистецтва, і хотілося б, аби це побачили. Зазвичай музей народжується з колекції, а у нас, коли ми починали, було не більше 300 одиниць матеріалів, оригіналів, типології. Чи мав право створюватися музей? Ні. Але було те, що все переважило — це любов киян до Булгакова. Від кохання завжди народжуються красиві діти, і наш музей, смію сподіватися, вийшов саме такий. Вийшов — завдяки тому, що в житті дуже високо цінував Булгаков і що потрапляло у всі його твори. Йдеться про диво. Я вважаю, що у створенні нашого музею було присутнє деяке диво — його дозвіл за вказаних умов. Музею пощастило з художником — ним став Альберт Крижопольський. Коли ми з ним уперше зустрілися, аби з’ясувати, яким буде музей, виявилось, що кожен із нас придумав одну і ту ж концепцію: в одному просторі житимуть одночасно дві сім’ї — реальна, Булгакови, і літературна, Турбіни. А підказав ідею сам письменник, поселивши Турбіних у свій будинок.

Булгаков завжди був київським міфом, а міф, як і диво, не потребує підтвердження, дуже багато чого треба сприймати на віру. Нова книга — переломний момент у житті музею, вона науково-популярна не тому, що легко написана, а тому, що вирощена з київського міфу. Наше завдання було розповісти правду — про сім’ю, яка виростила Булгакова, про місто, яке наповнило його сюжетами, відчуттями, зокрема й релігійними, що важливо для головної лінії роману «Біла гвардія».

ПОДВІЙНИЙ СВІТ БУЛГАКОВИХ-ТУРБІНИХ

Гості музею Булгакова знають магію цих стін. Літературні герої і люди з минулого оживають, два потоки життя дихають, тріпочуть, стикаються — в інтер’єрах, предметах, словах. Чаклунство діє на відвідувачів по-різному, але найчастіше почуєш після екскурсії: «Перечитаю обов’язково «Білу гвардію», «читатиму роман!». Із книжки все почалося, і вона, немов зерно, дає дивовижні паростки. І нещодавно в будинку письменника одна кімната з семи «запорошених і повних» перетворилася — саме в книжній з’явилася нова експозиція.

«День» звернувся до автора проекту Кіри ПІТОЄВОЇ з проханням прокоментувати подію.

— Чому ви зважилися перетворити улюблену книжну Ларіосика?

— Існує музейна практика, підказана самим життям: експозиція живе не більше десяти років. До того ж є таке правило — експонати повинні відпочивати: вони вицвітають, вони видали великий блок плотської інформації, їх треба пожаліти. У наших музеях так не виходить з різних причин, і на перше місце зазвичай ставлять фінансування. Я на перше місце ставлю те, що не кожні десять років народжуються ідеї для нової експозиції.

Я б не сказала, що експозиція застаріла, але у нас самих змінилося до неї ставлення. Ми створювали її на первинному освоєнні Булгакова, коли літератури було мало: провідною була єдина книга — «Жизнеописание Михаила Булгакова» Маріетти Чудакової, а до неї — «Творческий путь Михаила Булгакова» Лідії Яновської і буквально декілька публікацій. За двадцятиріччя народилося булгакознавство як таке, і зараз неможливо позбавитися величезної кількості версій творчості письменника Михайла Булгакова. А київський період перебуває за межами цієї творчості. Ми говоримо про Булгакова як про киянина, про той київський «багаж», який він вивіз із Києва, аби потім стати всесвітньовідомим письменником. Але ця велика кількість робіт, безперечно, зрушила і нас, ми беремо участь у їхньому осмисленні своїми виставками і роботами з експозиції.

За цей час у життя увійшов не лише Булгаков, але і письменники, які його оточували. Ми маємо змогу познайомитися із Замятіним, Пильняком, Платоновим, іншими авторами і серйозніше поміщати Булгакова в контекст. До речі, в первинному блоці освоєння всі вважали, що «Майстер і Маргарита» — це кращий роман. Всі, окрім нас: ми вважали, що це — «Біла гвардія». І зараз, безперечно, прийшов час «Білої гвардії»! Правилом доброго тону вважається висловитися щодо Булгакова — поставити в театрі його п’єсу, зняти кінофільм, в образотворчому мистецтві з’явилися картини, скульптури. Булгаков став нашим сучасником, тому в його музеї потрібно подумати — що змінилося за цей час?

Я розуміла, що концепція подвійного світу апробована і, оскільки вона підказана самим автором, має право на існування. Але якщо незамінна головна ідея — Булгакови і Турбіни в одному просторі, то стали виникати думки про те, як цю ж ідею інакше виразити, надавши їй іншої форми. А форма в музейному варіанті — це, найчастіше, фактура. Треба було придумати якийсь конкретний момент, який допоможе пробити стіну, і біографічну, і творчу, і художню. У музеї це можна зробити лише таким чином: залучити до розповіді все подальше життя письменника Булгакова. Причому спроби цього вже були. На першому поверсі під час журфіксів крізь скло відкривається сучасна музейна бібліотека, а в ній — твори Булгакова 34 мовами. Ми про це розповідали на екскурсіях, але не бачили. Ось чому прийшла думка повністю змінити тему книжкової кімнати, що й було зроблено. Всі звикли до одного сюжету — тут жив Ларіосик — чарівний «чеховський» сюжет, але вважатимемо, що він віджив своє. А зараз з’явився новий сюжет: як розвивалося життя Булгакова, коли він пішов із цього будинку. Адже цими книжками він сюди повернувся, так чому ж їх не показати?

— Які книжки беруть участь у новій експозиції?

— Перша шафа — це родинні традиції, коло читання сім’ї і роботи батька, Опанаса Івановича Булгакова. У другій шафі — перші прижиттєві видання Булгакова, вся історія видання «Білої гвардії» і паралельно — вистави «Дні Турбіних», тобто легенда Булгакова вже на рівні Москви.

Програмки двох вистав : «Брати Турбіни» Владикавказького театру (1920) і «Дні Турбіних» МХАТу (1927) — вступ до теми прижиттєвих видань. Адже за життя Булгаков був відомий як драматург — автор однієї п’єси, а написав 14, включно з інсценуваннями. Над шафою прижиттєвих видань висить афіша вистави «Мертві душі» за гоголівською поемою у МХАТі, і на ній вказаний автор тексту — Михайло Булгаков. Перше, що він зробив, коли став штатним співробітником Московського Художнього театру, — написав п’єсу за Гоголем. У нас є дві мхатівські афіші, але нам здалося дуже образним, що ми показуємо саме цю. По-перше, Гоголь — учитель Булгакова, по-друге, «Мертві душі» і сьогодні найчастіше ідуть у театрах за Булгаковським творінням. По суті, це єдина п’єса Булгакова, яка йшла завжди. І, нарешті, якщо ми показуємо твори, які не вийшли за життя, то вони і стали «мертвими душами» в його спадщині.

Третя шафа — порожня, а ми дозволяємо собі такі різкі пластичні удари. Вона змальовує ту цезуру, паузу, яка виникла після смерті в долі письменника, який знайшов нове існування у зв’язку зі скороченою публікацією роману «Майстер і Маргарита». І ось, у порожній шафі лежать дуже скромні, дуже неефектні два журнальчики «Москва», де 1966—1967 рр. був надрукований роман. А поруч, на стіні — репродукція картини театрального художника Петра Бєлова «Проталина». Змальовано замерзлу річку, в ній пролом і в глибині — портрет Булгакова. Первинний Булгаков, з поняттям про якого ми прийшли в музей, пов’язаний з відлигою, і в народі картина називалася «Відлига». І звідси ціла низка легенд: Булгаков як людина, яка повстала проти ладу, його стосунки зі Сталіним. Потім цей міф мінявся, і зараз ми намагаємося збудувати новий, який, звичайно, пов’язаний із містичним простором.

Як у цей будинок, де розповідається про події «Білої гвардії», могли потрапити книжки 1990-2000-х років? Містика? Так. І ми освоюємо це: після паузи, вираженої порожньою шафою і Булгаковським ликом, відбитим у воді — проталиною, починається історія популярності Булгакова у світі. У двох шафах — багатотомники Булгакова, велика кількість книг, які вийшли в Україні і Росії, наукові праці булгакознавців усього світу. Книга Маріам Гург «Майстер і його доля», видана у Франції 1991 року, була першою за участю нашого музею. Тут же і наші музейні книги. Тепер відвідувачі не можуть відірватися від книжкових полиць, а коли приходять іноземці, вони тягнуться до книг рідною мовою. Перший переклад роману «Майстер і Маргарита» був виданий естонською 1968-го, і як раділи естонці, коли побачили тут цю книгу. Дуже багато книг іноземними мовами, включно з в’єтнамською, ісландською, есперанто. А на обкладинці японського видання оповідань Булгакова — фотографія нашого будинку.

Біля пам’ятника Булгакову в день його народження ми проводимо читання різними мовами, і щороку приходить все більше людей. Цього року читатимемо фрагменти з «Собачого серця» — у повісті ювілей, їй минає 90 років.