Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Без права на байдужість

Спільнота випускників Літньої школи журналістики «Дня» — про практику нового мислення
21 жовтня, 2011 - 00:00

Випускники Літньої школи журналістики «Дня» — це повноцінна всеукраїнська мережа, спільнота з якісно новим типом мислення. Створена головним редактором Ларисою Івшиною на прохання ректорів університетів як майданчик для стажування, Школа журналістики швидко перетворилася на Школу ідей «Дня». Ставши носіями цих ідей, випускники поширюють їх у своїх середовищах — за висловом Лариси Івшиної, «практикують національну ідею». І важливо, що після зустрічей в редакції зі знаковими людьми, після поїздок Маршрутом №1 і щоденного прочитання «Дня» зміст цього словосполучення набуває зовсім іншого звучання. Здобувши знання своєї країни, ти більше не маєш права на байдужість.

Із п’ятнадцяти років свого існування дев’ять «День» проводить Літню школу журналістики. Шестеро випускників Школи працюють у редакції, інші — постійно на зв’язку і в орбіті «Дня». Напередодні ювілею ми звернулися до випускників із запитанням: досвід, набутий у Школі журналістики «Дня», — це...

«...ПЕРЕХІД ДО ДІЇ»

Олеся ЯРЕМЧУК, Львівський національний університет ім. I. Франка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2011:

— Нещодавно в мене з людиною К (назву так свого анонімного опонента) точилася гостра дискусія щодо активної громадянської позиції інтелектуала в суспільстві. Й я вкотре переконалася, що український соціум дуже потребує систематичного націєлогічного виховання, яке даватиме чітку картину про українську історію, мистецтво, літературу й т.ін. Адже зазвичай людина відштовхує те, чого не знає. «День» не дав мені заснути під колискову суспільного нігілізму. Літня школа ж на сучасному етапі є не лише школою журналістики, а й особистості. Та що казати, в університет я прийшла зовсім іншою людиною, з «оновленим» світоглядом. Коли на лекціях хтось згадує Гаврилишина, чи Дзюбу (з якими мені довелося поспілкуватись під час Школи), то я розглядаю ці постаті зовсім по-новому. У Школі дають посмакувати справжню журналістику: не те, як переробити прес-реліз, а вчать аналізувати, робити висновки і зрештою добирати інформацію, яка заслуговує на те, аби залишитися у свідомості читача. Це перехід від «квасного» теоретизування до дії, рух від можливості до дійсності. Як писав Аристотель у своїй «Метафізиці»: «Для людини природно прагнути пізнання [...] Відсутність інтересу, байдужість — гірші, ніж незнання». Завдячую Школі тим, що активна громадянська позиція й прагнення знання відтепер стали моїм іманентним «Я».

«...НОВІТНЯ ІСТОРІЯ З КОМЕНТАРЯМИ»

Ліна ТИМОЩУК, Національний університет «Острозька академія», випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010, 2011:

— Насправді, багато чим, що я зараз маю, завдячую саме «Дню». Диплом випускниці Літньої школи журналістики «Дня» — це не лише хороший додаток до резюме на конкурси, наукові чи обмінні програми, а ще й, зазвичай, велика вірогідність перемоги. Адже критичність мислення та вміння аналізувати будь-які процеси та явища, а ще постійне прагнення до самовдосконалення — це те, що випускник Школи назавжди забирає з собою, залишаючи приміщення редакції. Й хоч як би там було, а із власного досвіду скажу, що ці складові — запорука успіху в будь-яких починаннях. А ще у школі я зрозуміла найважливіше, що журналістика — це не просто мистецтво красного, влучного слівця чи вміння писати пишномовні фейлетони, памфлети, а, передусім, переосмислений конвент, викладений доступною читачеві мовою. Саме так нас учили у «Дні». Думати... Здавалося, щоб тут незвичайного, кожна людина начебто щось собі думає. Однак, направду, треба виробляти вміння мислити не нав’язаними категоріями й принципами інших людей, а спираючись лише на власну стійку громадянську позицію, не йдучи на повідку інформаційних технологій, ставити незручні питання, критикувати, але в той же час пропонувати альтернативні рішення. Це — формат модерної європейської журналістики, в якій треба розглядати текст, контекст і підтекст, уникати тривіальних штампів і реліктів радянщини. Курс на Європу, на громадянське суспільство «День» узяв ще 1996-го, усвідомлюючи, що журналістика — це четверта влада, яка мусить не тільки моніторити суспільні процеси, подаючи їх у стрічці новин, а давати їм оцінку, впливати на ситуацію, писати новітню історію з коментарями й доносити її новій генерації. Я дуже рада, що, принаймні, на дещицю долучилася до цього процесу. Важливо, що у «Дня» завжди були незаангажовані експерти, саме тому «джинсі» та «розважаловці» ніколи не знаходилося місця на шпальтах газети. Особисто для мене зустріч із цими великими постатями стала новою точкою відліку в житті. Скажімо, поспілкувавшись із Богданом Гаврилишиним та побувавши на ювілеї Івана Дзюби, я зазнала переоцінки життєвих цінностей, і, власне, сформувалося нове бачення світових процесів та українського державотворення. Для мене зустрічі, надані «Днем», стали визначальними у плані особистісного становлення. Адже так важливо на початкових етапах свого поступу наживо побачити людей, які творять українську історію вже сьогодні.

«...ШАНС НА ІНШЕ МАЙБУТНЄ»

Iрина БОЧАР, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010:

— Моя участь у Літній школі була досить несподіваною. До моменту заповнення й подачі заявки не участь навіть не знала про те, що «День» відкриває нову можливість для молодих людей попрактикуватися в щоденному виданні й розширити власні горизонти. Тепер, коли минуло вже більше року з моменту практики, дуже радію, що все склалося на користь такого стажування.

Тепер газета частенько «з’являється» в моєму громадському житті — на суспільних заходах, які час від часу відвідую. Зокрема, помічала «День» серед партнерів виставки World Press Photo 2011, що проходила в липні. Газета також підтримала Програму «Простір змін» і долучилася до акції «Простір змін: жінки-лідери», започатковану Фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», яку мені також пощастило відвідати влітку. Такі заходи завжди відзначаються високою якістю й не меншою актуальністю для сьогоднішньої України. В такі моменти особливо приємно відчувати себе частиною родини «Дня».

Завдяки стажуванню в газеті змогла познайомитися з новими людьми. Як на мене, нам, учасникам Літньої школи журналістики-2010, дуже пощастило: адже в нас зібралося приємне товариство освічених та активних людей, яким небайдужа доля і свого найближчого оточення, й доля України. Це дуже відчувається у спілкуванні. Пригадую випадок, коли їздила на конференцію в Острог: там мене радо приймала одна з учасниць Літньої школи. Ми багато розмовляли — і не лише про особисте й буденне, а й про українське майбутнє й на нашу участь у ньому.

Мабуть, це й є основним результатом Літньої школи журналістики «Дня»: випускники вчаться вмінню розпізнати розумних і небайдужих людей, підтримувати теплий зв’язок один з одним, будувати дружбу, щоб у певний момент скористатися напрацьованим досвідом задля важливих суспільних змін. Нас об’єднує однакове бачення світу, єдиний спосіб мислення, який не зав’язаний на меркантильному, одноденному, тлінному. Навпаки. Це цілісний концепт, заснований на постійному розвитку, розуму й бажанні змінити світ. Така ідея здатна заражати інших — таких самих непересічних і небайдужих. І це страшенно тішить. Адже з’являються хороші шанси на трохи інше майбутнє й на успіх у ньому!

«...ВИЗНАЧЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ МІСІЇ»

Юлія ЯРУЧИК, Національний університет «Острозька академія», випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010, 2011:

— Після зустрічей у «Дні» з багатьма експертами та інтелектуалами різних сфер я почала формувати свій погляд на все, що відбувається в Україні та світі, не на основі теоретичних підручників та пустих телевізійних розмов, а на основі синтезу попередніх подій, попереднього досвіду конкретних людей. Після Літньої школи журналістики газети «День» я не маю права думати прямолінійно.

Два літа поспіль я спілкувалася з представниками різних університетів, різних регіонів України, активістами, які обмінювалися студентським досвідом, разом працювали, відпочивали й прагнули до чогось. У кожного були свої цілі, свої вершини. Сподіваюся, що всі ми отримали те, чого очікували від Літньої школи журналістики. Під час зустрічі з провідним українським соціологом Іриною Бекешкіною ми говорили про суспільну місію українських інтелектуалів. Чи є така суспільна місія в кожного? В когось більша, в когось менша, але є. Можливо, не кожен з учасників Школи стане відомим журналістом чи працівником ЗМІ, проте кожен знатиме своє місце в суспільстві, попередньо визначивши його, і, звісно, залишиться щирим другом і читачем нашого «Дня».

«...СИЛЬНИЙ ГОЛОС»

Христина БОНДАРЄВА, Львівський національний університет ім. I. Франка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010, 2011:

— У лабіринті. Сучасна українська журналістика блукає в лабіринті. Вона гуляє темними заплутаними коридорами. З безвиході повертає в ті закутки, де на неї чигає дешевий пафос, бульварщина, політичні нечистоти й сотні інших популярних і незатребуваних квазіважливих тем. Кожен із нас у дитинстві любив блукати переходами, наперед продумуючи ходи. Кожен знає, що вихід із лабіринту є тільки один.

Для української журналістики він можливий тоді, коли вона плекатиме наскрізні людські цінності. Й коли національні пріоритети будуть вищими, ніж погоня за рейтингами й першість на п’єдесталі псевдопошани. А ще коли вона творитиме для зацікавленої аудиторії, що не тільки рефлекторно споживатиме інформацію, а й буде її співавтором. Адже приємно писати для читача, який захоче потім обговорити прочитаний текст. Для якого авторська праця й думки, прочитані вранці за сніданком чи під час обідньої перерви, є складовою його денного розпорядку. Так я вважала, ще будучи читачкою «Дня». Тому й обрала Літню школу журналістики, яка, своєю чергою, обрала й мене. Навчання в ній стало аргументом pro щодо моїх міркувань. А ще виявилося, наші тексти були цікавими для читачів попри те, що писали їх непрофесіонали. Ми прагнули висловитися й побудувати продуктивний діалог суспільства з нами, молодим поколінням журналістів. Нам було дуже важливо, щоби нас читали, реагували на матеріали й підтримували. Пам’ятаю кожнісінький текст, написаний у «Дні». Скільки «поту й крові» він вимагав — важко описати. Зважувала кожне слово й думку. Хоча й не завжди все одразу вдавалося.

А одразу після Літньої школи побувала на журналістському стажуванні в Німеччині. Звідти протягом місяця стежила за українськими ЗМІ. Тоді переживала стан, в якому особливо трепетно ставишся до всього, що відбувається в тебе на Батьківщині. Надворі був серпень, місяць Української незалежності й гучних політичних процесів. Як же мені бракувало сильних голосів медіа, які б живою водою могли окропити все українське суспільство! На щастя, був мій «День». У дражливі моменти завантажувала його сторінку в Інтернеті й співпереживала разом з Україною. У виборі «Дня», зрештою, й виявляється громадянська позиція. Й дуже важливо, що її формує той необхідний сильний голос, який дослухається до громадськості. Перманентна інтеракція, яка прокладає шлях до виходу з лабіринту.

«...ПОСТІЙНА РОБОТА НАД СОБОЮ»

Аліса ГОРДIЙЧУК, Національний університет «Острозька академія», випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010:

— Знання від «Дня» мають особливий формат. Справді, якщо таблицю множення ми застосовуємо, коли рахуємо, а правила пунктуації, коли пишемо, то «День» дав знання кардинально іншого плану — мислити й аналізувати, розставляти пріоритети та давати оцінки процесам. А це — навички, які не мають робочих годин, бо вони — спосіб іти по життю.

Правильно обѓрунтована мотивація — половина справи. А мотивація зростає через самопорівняння. Коли ми місяць зі студентами з різних міст жили й працювали разом, то довелося побачити низку відмінностей між їхнім світосприйняттями та моїм. І ми вчилися... Вчилися не лише в журналістів «Дня», а й один в одного. Всі мої «співшколярі» навчили мене кожен чогось свого. Між нами зовсім не було конкуренції — то був липень взаємовигідної співпраці, яка реалізовується в постійній роботі над собою.

«День» уміє звертати увагу — теми, які він порушує, лежать на поверхні, але чомусь мало які видання бачать цей клондайк. Кожна нація, зрештою, рано чи пізно втомлюється від політики й тоді важливо, щоб їй вчасно була запропонована вартісна альтернатива, яка не дасть загубитися в «неякості» бульварної преси або комерційних видань. В Україні цю альтернативу пропонує саме газета «День». Вона нагадує нам, що ми — достойна елітарна нація, яка має своїх геніїв.

«...ГУМАНІСТИЧНА ПОЛІТИКА»

Катерина ЯКОВЛЕНКО, Донецький національний університет, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010:

— Сьогодні більшість мас-медіа забувають про людину, вона вже не є в центрі подій. Людину вимістили страх, сенсації, шоу, «позаяк ми живемо в часи зовнішнього звуку та внутрішньої тиші» (за Делією Стейнберг Гусман). Для «Дня» людина є найбільшою цінністю. Про таку гуманістичну політику сучасної преси завжди говорила головний редактор Лариса Івшина. Таку політику можна побачити на шпальтах газети у вигляді матеріалів, на сторінках книжок Бібліотеки газети «День», на веб-сторінці сайта та у веб-проекті «Україна Іncognita», а також на прес-фото, які подорожують щороку Україною. Таке ставлення до людини й у журналістів видання. Й це також є однією з тих істин, які сповідують ті, хто якось доторкнувся до «Дня» в буквальному сенсі й до самого творчого процесу. Саме тому «День» зростає й професійно, й духовно. Саме тому він має такий авторитет серед своїх читачів.

Ще один пункт, який розвиває в людині «День», ? естетика. Це стосується не тільки численних матеріалів на підтримку української культури та мистецтва. Я пам’ятаю, як зі своєю групою на Літній школі журналістики-2010 розробляли концепцію проекту (одне з завдань Літньої школи) — малювали плакат, вирізали замітки з газети, клеїли на ватман. Тоді всі мої коліна були замазані газетною фарбою. Й я навіть не помітила, як із брудними колінами йшла додому через увесь Київ. Сьогодні зі мною можна сперечатися: краще читати новини з Інтернету й берегти руки та коліна від фарби, а планету від вирубування лісів. Але це було прекрасне відчуття — газетної фарби на тобі. Мабуть, те саме відчуває людина, коли складає слова в рядочок, а рядки у вірші, коли вона пише музику чи коли проектує будівлі, тоді на ній лишається відбиток творчості. Ще одне прекрасне відчуття виникало в мене завжди під кінець робочого дня — у відділі політики ставало чутно класичну музику (це репетирували студенти музичного училища). Як на мене, найкращий подарунок після важких буднів.

Людина як головна цінність, принципи роботи журналіста, естетизм — усе це зараз є й моїми пріоритетами, які я втілюю при написанні власних матеріалів, в організації заходів із популяризації читання, хорошого якісного кіно серед студентства та читачів мого блогу. Цими принципами я керуюся, коли беру участь у волонтерських та соціальних акціях. Я впевнена, що така гуманістична політика є найбільш актуальною й найбільш затребуваною зараз, чого б це не стосувалося: зменшення «джунглів» у середині суспільства (Сергій Кримський).

«...НЕОЦІНЕННІ ВІДКРИТТЯ»

Юліана ЛАВРИШ, Львівський національний університет ім. I. Франка, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2010:

— Оскільки цифра «15» у ці дні містить особливе й навіть містичне значення, напередодні ювілею улюбленої газети хотіла б поділитися своїми п’ятнадцятьма відкриттями з «Днем».

Відкриття перше. В нашій державі можна бути сильним й авторитетним журналістом, до якого дослухаються. Ця теза стала очевидною ще тоді, коли я розпочинала свій досвід щоДЕНного читача: дискусії під впливом прочитання певних матеріалів на кафедрах і в студентських аудиторіях, під час зустрічей із журналістами-професіоналами й журналістами-початківцями.

Відкриття друге. Виявляється, що газета може вміщувати на своїх шпальтах матеріали всіх «форматів». Коли ми вивчали журналістські жанри на парах теорії й практики журналістики, то завжди наводили викладачам приклади з номерів «Дня», бо знали, що там можна знайти все — від замітки до портретного нарису.

Відкриття третє. Аби зрозуміти тенденцію, потрібно проаналізувати весь процес. Під час конкурсного відбору до Школи журналістики мені довелося писати есей на одну з книжок Бібліотеки «Дня». Без вагань я обрала працю Джеймса Мейса, що демонструє панорамну візію українського геноциду.

Відкриття четверте. Україна — понад усе! Цей, на перший погляд полум’яний патріотичний вислів, засвідчує реальну концепцію матеріалів газети — «просіювати» всі події крізь українське сито, навіть на далеке зарубіжжя дивитись «українськими очима».

Відкриття п’яте. Україна — це не лише хати з солом’яними стріхами... Впродовж Літньої школи ми мали змогу відвідати знакові місця Чернігівщини — Качанівку, Сокиринці й Тростянець, після чого зрозуміли, що наша меншовартість — нав’язаний стереотип, який необхідно зруйнувати.

Відкриття шосте. Для багатьох українців Україна досі залишається невідомою. Мені сподобалася ця теза Лариси Олексіївни, коли вона минулого року презентувала фотовиставку газети «День» у Львові. Власне, не лише фотовиставка підкреслює цю думку, але серія книжок із Бібліотеки також застановляє задуматися над тим, скільки всього ми про себе не знаємо!

Відкриття сьоме. Журналістика — це не професія, а стиль життя. Графік Літньої школи настільки динамічний, що потребує повної духовної й часової віддачі. Але саме такий гарт «тестує» тебе на профпридатність.

Відкриття восьме. Журналіст — це людина не лише з великими очима, головою й нотатником, а й з великим серцем. Коли аналізую газетний контент, часто перед очима постає образ людини, здатної на співчуття й розуміння. Шкода, що сучасний інфопростір дедалі частіше відмовляється від декларованих вартостей.

Відкриття дев’яте. Журналістика продукує інтелектуальний простір. Коли представники певних популярних видань кажуть про те, що треба писати на «общепонятном», відмежовуючись від надміру розумних формулювань у матеріалах, аби тебе розуміли й читали, я наводжу в приклад «День», де наявність інтелектуального дискурсу, навпаки, розширює читацьку аудиторію.

Відкриття десяте. Nulla dies sine linea! Жодного дня без рядка! Йдеться не лише про безперервний процес писання, але й читання.

Відкриття одинадцяте. Треба говорити навіть тоді, коли інші вважають це не вартим уваги. Коли вбили журналістку Анастасію Бабурову, редакція газети «День» чи не єдина поширювала інформацію про загибель колеги, наголошуючи на загрозі фашистського руху.

Відкриття дванадцяте. Найбільша велич — у малому. Цю думку, на мій погляд, найяскравіше демонструє щорічна фотовиставка, героями якої найчастіше стають звичайні люди, які, на перший погляд, не помітні, але без присутності яких життя було б нецікавим.

Відкриття тринадцяте. Журналістика — це не лише можливість захистити, а й відповідальність не втратити. Остання книжка з серії газети «День» — «Сила м’якого знака», а також новозапущений веб-проект «Україна Incognita» засвідчують, що після двадцяти років нашої держави процес відновлення лише розпочався.

Відкриття чотирнадцяте. В однодумстві — наша сила. Співпраця з «Днем» — діалог всеукраїнського масштабу, дружня спільнота, підтримка й постійне спілкування.

Відкриття п’ятнадцяте. За українського журналіста ніхто не переробить і не передумає те, чого потрібно Україні! Таку відповідь я отримала на своє запитання під час першої зустрічі з Ларисою Івшиною. Відтоді ця теза стала моїм неписаним правилом у журналістиці. Примітно, що межі редакційного часу часто вимірюються не астрономічними годинами, тому 15 років — це лише маленький відтинок того, що потрібно ще пережити!

Підготувала Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments