Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається.
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

На Озеро, Озерце чи Озюрко?..

Чи стануть унікальні волинські водойми місцем хай не масового, але активного паломництва українців, котрі прагнуть оздоровитися й відпочити?
29 квітня, 2014 - 15:18
Волинь
ОЗЕРО ЛЮБ’ЯЗЬ НА ПІВНОЧІ ВОЛИНІ — НЕ ТІЛЬКИ ОДНЕ З НАЙГАРНІШИХ, ЙОГО ЩЕ НАЗИВАЮТЬ «РИБАЛЬСЬКИМ ЕЛЬДОРАДО»

Волинянам не треба пояснювати, що слова, винесені в заголовок, — це назви трьох абсолютно різних, але по-своєму прекрасних місцевих озер. Певно, нашим предкам вже не вистачало фантазії, бо на Волині є кілька Озерець і Острів’янських, кілька Добрих, Святих і Пісочних озер. І одне вже назвали геть просто: Озеро. А в Україні, мабуть, і нема більше регіону, який би володів таким  фантастичним природним багатством: до трьох сотень тільки озер, а ще ж — річки, ставки, затоки... Пересічний  же українець знає переважно  тільки перлину «озерного краю», як ще називають Волинь, — легендарний Світязь, якому і Ліна Костенко присвятила рядки: «Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів...» Об’їздила за роки журналістської роботи всю Волинь до її глибинок, відкрила для себе десятки дивовижної краси озер, і нині не перестаю дивуватися, як мало знають навіть мої земляки про багатство, яким володіє регіон! Уже не кажу про те, як на ньому Волинь могла б «озолотитися».

Журналіст Валерій МЕЛЬНИК понад 30 років вивчає природу Волині, є автором більш ніж десяти книжок та фотоальбомів про охорону природи. Знімав він і документальні фільми, які  ставали переможцями та призерами престижних міжнародних конкурсів. Він також — один із небагатьох українських фотографів, які професійно знімають дику природу. І лише кілька разів за усе життя відпочивав на морі. Бо як відпустка чи вільні вихідні — так і забирається з родиною та друзями на якесь із волинських озер, де, трапляється, і тиждень нікого чужого не зустрінеш... Власне, у Валерія майже готова й книжка, робоча назва якої —  «Волинські озера». Тому саме з ним і хотілося провести своєрідний «майстер-клас» для тих українців, котрі шукають затишного куточка природи для відпочинку душі й тіла. І чому таким куточком не мали б стати численні волинські озера?..

— Чому на Волині так мало освоєно озер для масового відпочинку? Всі їдуть тільки на Світязь чи Пісочне в районі санаторію «Лісова пісня», може, ще на кілька великих озер. Із одного боку, це добре, бо інші озера не втрачені ще, не знищені. А з другого, то і Світязь вже не може витримати такої багатотисячної навали щоліта... Адже сезон на Шацьких озерах триває навіть не повне літо, а за цей час тут хоче оздоровитися багато людей. Наразі Світязь ще встигає оновитися, воскреснути до наступного сезону, та скільки це триватиме?.. Та й хіба не шкода, що в нашому краї стільки чудових озер, які б трохи сконкурували шацькі, дали тим «передихнути», а люди відкрили б для себе не менш чудові місцини волинської природи?

— Дуже довго вважалося, що на Волині є 230 озер. Та колись я розмовляв з Юрієм Йосиповичем Бахмачуком, котрий очолював тоді обласне Управління водних ресурсів. На моє запитання, скільки таки на Волині озер, відповів: а хто їх точно рахував?.. Покликав він свого заступника Тараса Григоровича Корнійчука і  каже: от, візьми, й перерахуй. Виявилося, що їх —  265! Коли ж я почав працювати над книжкою про волинські озера, то попередньо нарахували їх вже 290. Гадаю, частина тут — ті самі озера, які йдуть під різними, місцевими, назвами або які через малий розмір раніше не бралися на облік водниками.

—  Однозначно, що Волинь має величезне багатство!..

— Не просто величезне — фантастичне багатство! Саму Волинь асоціюють як «край лісів і озер».  Безумовно, є такі перлини загальнонаціонального значення, як Світязь. Унікальний об’єкт природи, про нього дуже багато написано, і я не зупинятимуся на ньому окремо. Але є й десятки інших озер, які надзвичайно гарні й дуже привабливі, з точки зору туризму та риболовлі, з неймовірно чудовими краєвидами навколо них...

— І я знаю чоловіка, який придбав будиночок на березі озера Святе посеред лісу в Старовижівському районі тільки через те, що ось ночував там, встав на світанку... А з берега — озеро в мареві туману, а на протилежному березі чорний лелека ходить... Пам’ятаю, як наполегливо ти посилав мене на озеро Шині, що на півночі Волині, в Любешівському районі... І я навіть була у відрядженні майже поруч, та чомусь не зважала за потрібне поїхати трохи далі. А потім в одному з лісництв побачила на стіні твій великий фотознімок Шинів, і донині вражена його первозданною красою, і тепер дуже хочу на Шині!

— Кажуть, що хто не бачив Шині, той не бачив Волині! Це озеро має свою історію, і вона — цілий пласт нашого життя. Колись на його берегах жили люди, та вже зникли з лиця Землі численні самобутні поліські хутори зі своєю первісною інфраструктурою. Про те, що тут жили поліщуки, нині нагадують піднята в грядки земля на місці колишніх городів та престарезні груші.

Це озеро — для того, щоб радувати очі красою Полісся. Воно добре для риболовлі. Це озеро — для того, щоб  було куди втікати від людей. Це — місцина, де можна зрозуміти, що в цьому світі звуків, тріскотні, криків може бути така тиша: коли пролетить комар, то це здається дуже гучно.

ОЗЕРО СВІТЯЗЬ ВИЗНАНЕ ОДНИМ ІЗ СЕМИ ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ

А таких озер на Волині є десятки! Частина волинян про них знає, але для більшості вони — це ще «терра інкогніто». Як коза на прив’язі, наш масовий турист-відпочивальник  крутиться навколо Світязя чи Пісочного, їздить туди, де є необхідні йому побутові зручності. Але водночас і збіднює свій відпочинок, бо не має відкриттів первісної природи, нашої історії, незабутніх вражень і зустрічей. 

— Чи потрібно все ж, на твою думку, поширювати інформацію про такі куточки волинської природи, котрі не зачепила урбанізація, і вони не деградовані? Чи не постраждає передусім сама природа, бо всі ми знаємо, які гори сміття залишають люди після «дозвілля з шашликами»?

— Палиця тут має два кінці.. Якщо йде господарське освоєння озера, воно, як правило, дається в оренду. І з’являється приватник, який охороняє його ресурси, зариблює, слідкує за прибережною зоною. Це, безумовно, плюс. Але яке екологічне навантаження буде на це озеро, якщо господар зробить невеличку базу відпочинку, поставить містки для риболовлі, зведе альтанки, навіс, під яким можна було б і юшку зварити?.. Треба вивчати! Бо коли виникає занадто великий прес людей на озеро, і воно починає жити не своїм життям, а життям туристів, то, безумовно, безслідно це не минає —  страждає видове різноманіття у воді та на берегах, страждає чистота води. Адже наші відпочивальники не дуже навчені відповідальності й не завжди розуміють, що інших озер ні в них, ні в дітей їхніх при такому ставленні — вже  не буде!

Тут мудру політику повинна проводити держава в особі органів місцевої виконавчої влади. Із одного боку, ці багатства, безумовно, треба ставити на службу людині, щоб вона могла відпочивати й оздоровлюватися. Але сама система організації відпочинку має відповідати найсучаснішим вимогам екологічних служб  і враховувати всі обмеження, яких потребують прилеглі до озера природні комплекси. Яскравим прикладом того, що держава це  в змозі зробити, є освоєння берегів Світязя. Я пам’ятаю Світязь 70-х років минулого століття, коли в урочищі Гряда, яке є нині наймасовішим місцем відпочинку, було тільки дві бази відпочинку. Нині ж по всіх берегах набудовано справжнє «Китай-місто». Старі бази мали необхідну деталь побуту: вигрібні ями. Але політична воля керівництва області, місцевої виконавчої влади, організацій, які повинні стояти на сторожі екології, змусила власників баз розкошелитися на каналізацію. Зробили колектор, розширили шацькі очисні споруди. І це є взірець того, як потрібно робити.

— Чи можливо на Волині зробити, так би мовити, двійник Світязя: базу відпочинку світязького рівня, але в іншому, не менш чудовому куточку краю?

— Сам Світязь є унікальний. Проте близьким до нього є Люцимер, але це — заповідна зона... Є озеро Пісочне в Старовижівському районі. Є озера любохинівської групи в тому ж Старовижівському районі, те ж таки Острівенське. Воно мале, але дуже мальовниче... У принципі, в області чимало зручних місць і для будівництва нових баз відпочинку, й для пересічного відпочивальника з наметом. Прекрасне, наприклад, озеро Тросне в Маневицькому районі...

ДОВГО ВВАЖАЛИ, ЩО НА ВОЛИНІ 230 ОЗЕР. КОЛИ ВАЛЕРІЙ МЕЛЬНИК ПОЧАВ РОБОТУ НАД КНИЖКОЮ ПРО ЦІ ВОЛИНСЬКІ БАГАТСТВА, ЇХ НАРАХУВАЛИ... 290

Але я так міркую, що добре, коли цивілізація все ж не доходить до багатьох волинських озер. Наприклад, до Святого в Ратнівському районі. Ще 15 — 20 тисяч років тому на березі цього озера жили люди, про що свідчать археологічні знахідки. Із одного боку до озера прилягає майже мікронапівпустеля.  Це — піски, де-не-де скріплені типчаком: травою, на якій поліщуки здавна перевіряли, як поклепано й відточено косу. Ми б багато втратили, якби сюди дійшла цивілізація.

— Не так і далеко від цього Святого є інше неповторне озеро —  Біле, на межі Волині, яке навпіл належить Україні та Білорусі. Але якщо з білоруського боку є котеджі, то наш берег практично порожній. Але місцеві жителі розказують, що влітку тут бувають не тільки українські туристи, а й все частіше —  поляки, яких не відлякують навіть знамениті білоозерські комарі...

— Ці комарі — особливі, щеплені,  як черешні! Агресивнішого  комара на Волині немає. Але озеро справді мальовниче й збирає багато «диких» туристів. У ньому чиста вода, яку сміливо можна використовувати для приготування їжі. У рибалок, до речі, взагалі вважається, що юшка повинна варитися у воді, з якої взято рибу. У Білому ти заходиш по груди й, опустивши очі, виразно бачиш пальці на своїх ногах. Пити воду можна й зі Святого, й з Острівенського, Тросного, Пісочного, з багатьох озер щацької групи. Та більшість озер у нас чисті! Інша річ, що третина озер — помираючі, вони заростають, на дні збирається сапропель, який можна було б добувати й, як кажуть, на цьому озолотитися. Та це вже інша тема.

— На скількох волинських озерах ти побував, яке видалося тобі найгарнішим, найсвоєріднішим?

— На Волині просто немає негарних озер! Бував на всіх великих і середніх озерах, на багатьох малих. Бо у свій час працював позаштатним інспектором рибоохорони, а вона діяла досить активно. На Волині є десятки озер, які були б цікаві для організованого відпочинку, але вони не цікаві людям, котрі люблять рибалку на диких водоймах. Озера ж, облюбовані рибалками, часто не цікаві мисливцям на дику пернату дичину. Для мисливства, безумовно, цікаві озера глухі, й їх на Волині теж вистачає.

— Колись мені лісівники розказували: на озері Черемському, що в однойменному природному заповіднику, можна й тиждень людини не зустріти...

— А там і робити людям нічого — заповідник же!.. Тим паче, що це озеро разом із ще одним — Редичі — в зоні суворої заповідності. Сюди теж дуже важко дістатися. Черемське — це залишки колись величезного озера, котре колись було тут. Іти до нього треба по так званих плавах чи плавунах, коли весь трав’янистий килим під твоїми ногами хитається... То ж не дуже багато охочих іти до цього озера. Але правильно й те, що є люди, готові платити гроші, щоб побачити таку незайману природу!

 Результатом моїх поїздок у цю глушину стала книжка про Черемський природний заповідник. Це сотня сторінок «кольору», зо дві сотні найрізноманітніших ілюстрацій... І це тільки частинка відновленої у книжці, яка через брак коштів не може побачити світ, історії про природні багатства Волині. Та й не тільки природні, хоча тут є три тисячі гектарів унікального заповідного болота,  за оцінкою професора, доктора біологічних наук з Інституту ботаніки імені М.І. Холодного НАН України Якова Дідуха, — «найкращого в Європі». З науковим співробітником Обласного краєзнавчого музею Оленою Бірюліною ми глянули на це болото й прилеглу до нього територію трохи під іншим кутом — із точки зору історика й туриста-краєзнавця. Адже він має  отримати інформацію не тільки про, власне, озера, тваринний та рослинний світ певного ареалу. А й про те, що на цій землі було впродовж століть. З’ясувалося, що, наприклад, неподалік Черемського заповідника селом Карасин володів князь Домінік Радзивілл (який був і ад’ютантом Наполеона), а поташне виробництво в іншому прилеглому до заповідника селі Лишнівка створювали магнати Лєщинські — предки польського короля Станіслава Лєщинського. Полковник Домінік Радзивілл, до речі, мав у Варшаві палац — Бельведер. Нині це — офіційна резиденція президентів Польщі!

Так з Черемського болота, від звичайних волинських озер, ми у своїх дослідженнях при творенні книжки дійшли до місця, де поляки нині приймають найпочесніших гостей і роблять нову європейську політику. Цікаво, чи не так? Отож і на інші волинські озера треба, вважаю, дивитися не тільки з точки зору, чи зручно  на березі шашлики смажити!..

Розмовляла Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк. Фото Валерія МЕЛЬНИКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments