Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

У гості до білих хорватів

Неподалік Львова є унікальна археологічна пам’ятка — Стільське городище
11 листопада, 10:29
ІЗ ЗАХІДНОГО БОКУ СТОЛИЦЮ ЗАХИЩАЛИ СТРІМКІ СХИЛИ ГІР

Це городище свідчить про те, що ще у VII — IX століттях тут було велике за тодішніми мірками місто із сорокатисячним населенням,  місто-столиця великої слов’янської держави Білої Хорватії.

Це — прадавня батьківщина хорватів, яка займала частину території сучасної України (Прикарпаття й Закарпаття), Словаччини, Угорщини, Польщі, а її столицею було місто Стільсько біля теперішнього районного центру Миколаєва. Згадки про цю державу є в багатьох  письмових джерелах, а називається  вона Білою Хорватією — за тодішньою традицією позначення сторін світу: Біла — на  півночі або на заході (на противагу Червоній — на сході або на півдні).

Побачене й почуте в рамках одноденної екскурсії, яку організовували для учасників  Львівського туристичного форуму, навіть для мене, львів’янина, було справжньою сенсацією. Вразили розміри самого лише дитинця, тобто центральної, найбільш захищеної частини городища — 15 гектарів,  а все місто займало 250 гектарів. Для порівняння, весь тодішній Київ займав 9,7 гектара. Ці дані навів керівник Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України, який проводив розкопки в Стільському  із 1981-го по 2000 рік, Орест Корчинський.

До міста вело кілька доріг. Обабіч в’їздів височіли вартові вежі з п’яти-шестиметрових дерев’яних колод. У одному з найширших проїздів археологи розкопали брук із каменю-вапняку — за переказом, цю дорогу називали Білою. Її  й тепер так називають місцеві мешканці — Біла дорога. Від Дністра до городища провели 11-кілометровий канал, яким до міста підпливали човни. Це була ціла водна система із греблями, яка дозволяла піднімати чи спускати воду в каналі й пропускати човни. Одну таку греблю ми побачили. Нам навіть показали пристань, де в ті часи  паркувалися човни. Тільки зараз  це вже не водна артерія (на її місці тече потічок, де жабі по коліна), а просто русло, яке поросло травою, кущами й деревами.

Давнє Стільсько мало потужну систему укріплень. Його оборонні стіни розтяглися на десять кілометрів. Із західного боку столицю захищали стрімкі схили гір, над урвищами досі нависають величезні камені. На них  можна побачити видовбані пази, в які закріплювали підйомні мости. Із півночі та півдня городища були глибокі яри. Зі сходу — земляний вал із дерев’яним частоколом і ровом за ним. Фрагменти валів, заввишки 2—2,5 м, оточені ровами, збереглися й досі. Вони добре проглядаються в різних місцях, і найкраще  їх видно зараз, в період пізньої осені, коли з дерев опало листя, бо ж територія  й дитинця, й усього міста вже давно поросла лісом. Нині вчені не можуть дати переконливої відповіді, хто його зруйнував. Найімовірніше — угорці під час свого історичного переходу через Карпати...

Стільсько мало  ще й величезну підземну частину, адже археологи знайшли багато лабіринтів, де колись були підземні дохристиянські, а згодом — християнські храми. У цих скелях до наших днів збереглися видовбані  дохристиянські святилища.  Тунелі-входи в ці печерні храми з’єднані між собою меншими тунелями в такий спосіб, що дає припущення говорити про спеціальний тунельний орган, який видавав дивовижні звуки. Про  них згадується  в писемних джерелах того часу. Найбільший такий тунель є на північній околиці  Миколаєва.

У селі  Дуброва вразив велетенський камінь, який називається Диравець, бо в ньому є наскрізний отвір. Поверхню має рівну, як стіл, то ж науковець припускає, що на ньому міг стояти якийсь ідол. А залишки жертовника під каменем добре проглядаються ще й до сьогодні.

Вразили печери в селі Ілові. Одна з них нагадує жіноче лоно. Пан Корчинський каже, що таких пам’яток  є лише дві у світі: у Болгарії і тут, на Миколаївщині. У Болгарії цю пам’ятку добре «розкручено»,  й там просто товпляться  туристи. Про нашу ж мало хто знає. У давніх печерах, де колись жили монахи й зберігалися мощі святих, селяни тримають картоплю. Кажуть, що там весь час однакова температура, і картопля добре зберігається до нового врожаю. Біля греблі хтось розпочав будову, й її цілість  уже порушили бульдозери. Верхньодністровська  археологічна експедиція НАН України, яка  розпочала успішні розкопки у 80-х роках минулого століття, уже дванадцять років не отримує коштів на їхнє продовження, а роботи тут ще непочатий край, вважає її керівник. Науковці й ентузіасти збереження цієї пам’ятки вирішили не чекати милості від держави  і створили громадську організацію, яка б залучала до цієї справи меценатів і небайдужих людей, як  і до популяризації туризму.

Почуте тут вражає, бо справді маємо справу з унікальним історико-культурним комплексом, осередком общинної та великосвітської влади Великої (Білої) Хорватії, осередком язичництва та християнського культу білих хорватів, яка не має аналогів на європейському континенті, але ж туристові хочеться не тільки почути, а й щось доказове побачити, наприклад, ті ж археологічні експонати, які десь заховані у фондах Львівського історичного музею.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати