Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Абетка перемоги на інформфронті

Чому Україна так і не забезпечила ефективну медіапідтримку АТО
1 грудня, 2017 - 13:23
ФОТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ

За новинами з фронту більшість мешканців України, що мають доступ до інтернету, стежать однаково: читають у «Фейсбуці» сторінки волонтерів, журналістів, ЗМІ, силових відомств, їхніх керівників, окремих підрозділів та звичайних бійців (останніх тепер уже дуже рідко, видно, що йде робота з попередження витоків інформації). В принципі можна казати про наявність у нас ознак інформаційного хаосу, який, з одного боку, дає людям у тилу змогу отримувати різнобічну інформації про події в зоні бойових дій, з другого — робить нас вразливими під час гібридної війни.

Із самого початку війни на сході в публічному просторі незліченну кількість разів обговорювали проблеми висвітлення військових дій та загалом інформаційного супроводження Антитерористичної операції. Але за цей час «хвороба» вже набула ознак «хронічної», яка, звісно, періодично загострюється.

Вкотре дискусія (евфемізм, який тут використано замість не дуже літературного слова, що описує суперечку у «Фейсбуці») розгорілася минулого тижня. Прес-центр АТО, волонтери та журналісти посварилися через висвітлення подій на Світлодарській дузі.

Далі, як то кажуть, буде «багато літер», але ситуація — через масштаб скандалу та важливість збурених під час суперечки питань — заслуговує на детальний розбір.

Точкою відліку став пост у «Фейсбуці» відомого волонтера Юрія Мисягіна.

22 листопада він написав таке: «Чекав цю новину. Дуже чекав!!! Ми всі чекали, зачекалися таких новин. Через систематичні провокації і обстріли наших позицій на Світлодарській дузі з забороненого Мінськими домовленостями важкого озброєння, а це неодноразово зафіксовані обстріли мінометами 82-го і 120-го калібру, ствольної артилерії 122-го калібру, і «Градів» — військові різних підрозділів 54-ї бригади і приданого їм 24-го батальйону «Айдар» були змушені спланувати і провести військову операцію на Світлодарській дузі.

У результаті раптових військових дій наших підрозділів були звільнені кілька селищ, жителі яких зустрічали нашу піхоту як визволителів, також були взяті під наш контроль кілька стратегічних висот. У результаті цієї операції у нас з’явилися нові позиції розміром кілька квадратних кілометрів, на яких ми вже успішно закріпилися.

...Я не все, що знаю і що буде, поки можу писати, але, повірте — нас у найближчому майбутньому чекає ще багато хороших новин від героїв Світлодарськї дуги».

23 листопада прес-центр штабу АТО із посиланням на українську сторону СЦКК (Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін) наголосив, що «сили АТО суворо дотримуються Мінських домовленостей, відповідно до положень яких можуть зміцнювати або переобладнувати свої позиції, передислоковуватися в межах територій, визначених цими домовленостями», тому «підрозділи ЗСУ протягом останніх днів не здійснювали просування вперед». На думку військових, «подібні провокаційні інформаційні повідомлення спрямовані на дискредитацію України та її ЗСУ в очах світового співтовариства».

24 листопада на каналі «1+1» вийшов сюжет, де журналісти розповіли про «вирівнювання лінії фронту та вихід на околиці Горлівки». Окрім того, канал, із посиланням на думку військових, напряму звинуватив «одного з волонтерів» у зриві плану «із повернення значного шматка окупованої території». Як повідомлялося в сюжеті «плюсів», українська армія звільнила села Травневе та Гладосове, але реалізувати все заплановане не вдалося через «балакучість одного з волонтерів».

«Скажу чесно, результат планувався значно більш масштабний. Планували захопити значно більшу територію, але ці плани стали надбанням громадськості», — розповів журналістам один із офіцерів 54-ї бригади. «Ще на початку операції один із волонтерів опублікував наміри військових в інтернеті — і терористи «ДНР» оперативно підтягли резерви, тож малою кров’ю операцію здійснити не вдалося, а на масштабні бої та кровопролиття армійці намірів не мали. Тепер військові на Світлодарській дузі зітхають, що з такими друзями ворогу і розвідки нема потреби мати», — йдеться в сюжеті «плюсів».

Військовий кореспондент «1+1» Євгенія Цветанська описала ситуацію наступним чином:

«Волонтера Юрія Мисягіна я і ще ряд військових попросили прибрати пост про звільнення сіл. Бо всі причетні до звільнення розуміли наслідки масового розголосу. Військові — бо під загрозою їхнє життя. Я — бо була з хлопцями на телефонному зв’язку і переживала. ...Волонтер не захотів прибирати пост, тому що він на той момент назбирав багато лайків. ...Люди, так не можна. Не заважайте армії».

25 листопада нову версію події розповсюдив прес-центр штабу АТО. Силовики одночасно підтвердили відомості про звільнення двох сіл та спростували трактовку цієї події як «просування вперед»: «Окремі підрозділи Збройних сил України на луганському напрямі покращили тактичне положення з метою поліпшення умов спостереження за противником і ведення оборонного вогню у відповідь на провокаційні обстріли російсько-окупаційних військ». «Українська сторона СЦКК інформує: підрозділи ЗС України не здійснювали просування вперед. Сили АТО повністю дотримуються Мінських домовленостей. Підрозділи ЗС України в зоні проведення АТО можуть удосконалювати свої позиції на лінії розмежування сторін у межах Мінських домовленостей».

Штаб АТО також оприлюднив прохання до «людей, які співпрацюють зі Збройними силами України, не розповсюджувати жодної інформації та відомостей, фото та відеоматеріалів, які стосуються ходу тактичних та оперативних дій (переміщення, зміна позицій, розкриття підрозділів, просування тощо)». «Кілька діб тому мав місце прецедент, коли один із волонтерів передчасно оприлюднив інформацію, яка поставила під загрозу безпеку та життя військовослужбовців», — наголосили у штабі АТО та «ще раз наполегливо попросили» не розповсюджувати жодних відомостей про хід антитерористичної операції.

На своє виправдання Юрій Мисягін — також у «Фейсбуці» — зауважив, що його пост ніяк не вплинув на події на фронті:

«Як планували взяти два селища, так їх взяли. Який час відвели після початку операції, в цей же час успішно все і закінчили. Як планували зранку провести «огляд-зачистку» селищ, так її і провели. Нічого більше.

Наступного дня після успішного завершення операції на «Фейсбуці» 22 листопада об 11.00 з’явився мій пост.

...Усі наступні розмови на «Фейсбуці» про те, що волонтер мало не зірвав Мінські домовленості, хоча за ними вся ця територія наша — не мають під собою жодних підстав».

Позицію журналістів «1+1» Юрій Мисягін пояснив як образу на те, що через його допис канал не зміг першим повідомити про військову операцію та залишився без ексклюзиву.

Став на захист волонтера відомий журналіст Юрій Бутусов. На своїй сторінці у «Фейсбуці» він, зокрема, зазначив: «...крім матеріальної підтримки, Юра (Мисягін) допомагає морально. Він розповідає про успіхи наших військ. Успіхи під час «перемир’я» і заборони стріляти і наступати. Адже людям в окопах так важливо знати, що про їхні дії пам’ятають, що їх цінують».

Один відомий офіцер-зв’язківець ЗСУ, назвемо його Олексій П., в свою чергу, впевнений, що проблема інформаційного супроводження АТО є в нас системною: «Звичайні, прості люди живуть в форматі інформаційного голоду, хоч би як вигадливо це звучало. Тому і хапаються за будь-яку медійну соломинку», — каже військовий. Офіційна інформація з фронту, на його думку, подається у вигляді «банальних штампів»: «Сьогодні ворог зробив двадцять обстрілів наших позицій. Українські воїни відповідали дев’ятнадцять разів. От і все». Цього, як вважає офіцер, катастрофічно мало. «Щоденна сухе бомбардування свідомості формує... картинку», яка потім «трансформується у зневіру»: армія стоїть, не воює, все пропало, ми програємо війну... А іншої офіційної інформації, більш живої і оптимістичної, людині взяти просто ніде, констатує військовий: «...Інформаційна війна і контрінформаційна боротьба вони дуже важливі. Мегаважливі. Новини з лінії фронту повинні йти першими на всіх телеканалах. Сюжети повинні формувати свідомість мас. Армія бореться. Вона б**** по коліно в багнюці і снігу, але не зробила ЖОДНОГО КРОКУ НАЗАД! Українські хлопці горло перегризуть за свою країну. Я хочу розуміти, що люди дивляться новини і плачуть. Я хочу бачити, як просто мо в окопах хлопцям вручають вищі нагороди держави. Ось по коліно в багнюці, упереміш з сотнями стріляних гільз. Я хочу, щоб навіть у мене, моя черства душа тремтіла від кожного випуску новин.

Країна, кожне міністерство або ж департамент повинні воювати з ордою, а не робити вигляд!» — емоційно пише Олексій.

Що ж ми маємо в сухому залишку після... цієї дискусії?

Головний висновок: на четвертий рік війни Україна не забезпечила ефективної інформаційної підтримки Антитерористичної операції. «Сухі» звіти прес-центру АТО, напевно, задовольняють інформпотреби штабів та «наших партнерів» за Нормандським та Мінським форматами, але вони не мотивують українських військових і не забезпечують підтримки нашої армії в тилу. Медіа також не виконують цих завдань із мотивації та підтримки, бо значна частина журналістів впевнена, що ЗМІ мають займатися суто інформуванням, без якихось додаткових навантажень.

Можна, звичайно, зазначити, що під час війни журналістські матеріали з фронту мали б бути більш осмисленими та більш націленими на нашу перемогу. Але в умовах, коли лідери т.зв. медіаспільноти та деякі провідні журналісти взагалі виступають проти того, щоб називати українську армію нашою, навіть інформування виглядає як неабияке досягнення.

Завдання з підтримки в публічному просторі бойового духу армії та тилу намагаються виконувати деякі медіа — менш впливові, ніж центральні канали, — та волонтери. Але ця інформаційна діяльність, спрямована на роботу із суспільними настроями та мотивацією бійців, здається, ніким не координується і не спрямовується. До того ж, така робота ще й не підтримується — ані державою, ані міжнародними організаціями: гранти і дотації не видаються на якісну, ефективну та сучасну інформаційну підтримку Антитерористичної операції (саме АТО, не позитивного іміджу ЗСУ, не реформ у силових структурах, а саме військових дій). В цих умовах «партизанська» самодіяльність інформволонтерів дійсно не має шансів бути на 100% корисною.

Взагалі-то є «абеткою», що вся інформаційна активність навколо подій на фронті потребує контролю та координації, а Антитерористичну операцію не можна провести успішно і перемогти у війні без ефективного, системного та планомірного її комунікаційного супроводження. Але чи ці абеткові істини не є відомими для тих, хто «сидить у високих кабінетах» та «приймає рішення», чи — виникає і така думка — перемога просто не є метою нашої АТО.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments