«Агенти» впливу і вплив «агентів»

Не вщухає штучно спровокований скандал з публікацією на сайті «Миротворець» персональних даних журналістів, які акредитувалися в терористичних псевдоутвореннях «ДНР»-«ЛНР». У істериках «борців за свободу слова», яку вони зарезервували виключно для себе коханих, є чимало дивного й підозрілого. Надто багато виникає дивних питань. На телеканалі «Еспресо-TV» Віталій Портников розповів, що коли він працював у Москві, його персональні дані були у відкритому доступі на сайті відповідного російського відомства, й ніхто з цього не робив трагедії. А тут цілеспрямовано роблять.

І абсолютно не зрозуміло, чому ці самі «незалежні» журналісти абсолютно не бояться давати свої дані терористам, але надзвичайно остерігаються, що вони стануть відомі українській громадськості. Отже, терористів  не бояться, а українських громадян бояться. Що б це означало?

Між іншим, деякі спостерігачі відзначають цікаву особливість: якщо журналіст офіційно прийнятий (акредитований) у «ДНР»-«ЛНР», то він, як правило, пише про внутрішній український конфлікт на сході, а якщо не прийнятий — то про російське вторгнення на Донбас.

ПРИБІЧНИКИ «РУССКОГО МИРА»

Приголомшує оперативність реакції борців проти «Миротворця». ГПУ, від якої не діждешся дій проти ворогів України, сепаратистів, агентури Кремля, тут просто з місця в кар’єр почала вішати на «Миротворець» кримінальні справи. Негайно підключилася омбудсвумен, пані Лутковська, яка в інших випадках може демонструвати неквапливість, а тут поквапилася... і, звісно, полум’яно захистила «бідних журналістів»...

Як сказав народний депутат Тетерук, «Миротворець» — це дані на 60 тисяч осіб, які зі зброєю в руках виступали проти України, й отже, це 60 тисяч потенційних кримінальних справ. Закриття сайту, на думку нардепа і військового журналіста Тимчука, серйозний удар по національній безпеці України.

Коли замислюєшся над тим, чому, незважаючи на героїзм і ентузіазм українського народу, у нас усе так погано й безрадісно, мимоволі починаєш збирати деяку цілісну мозаїку з величезної кількості фактів. Ось, наприклад, читаю книжку «Четверта республіка» шефа адміністрації пана Порошенка Бориса Ложкіна. І які ж істини відкриває українцям ця «права рука» глави держави? А ось які: «Майбутнє України — хоч би як ми до цього ставилися — нерозривно пов’язане з майбутнім Росії. Мільйони українських громадян історично тяжіють до російської культурної традиції». Подібна рабська, нівелююча все неросійське ментальність — це і є те, що сьогодні в Кремлі називають «русским миром».

У ХIХ ст. один український поет називав таку публіку «дядьки отечества чужого». Ну й куди ж ми прийдемо під їхнім керівництвом? «Присплять лукаві». То чи варто дивуватися гірким поразкам, трагічним невдачам, принизливим капітуляціям, втраті територій, плазуванню перед ворогом?

ГОТУЄТЬСЯ ЗРАДА...

На каналі «112 Україна» в студії Наталії Влащенко Інна Богословська прямо заявила, що готується зрада, прийняття Президентом України плану Путіна щодо Донбасу. На її думку, це призведе до великого внутрішнього конфлікту. І тоді Третій Майдан стане неминучим. Інша річ, що він може бути стрімким і силовим із самого початку. Через АТО пройшли сотні тисяч людей, тисячі загинули. Фронтовики не дозволять себе «злити», а суспільство їх підтримає.

П.О. Порошенко дозволив собі заявити, що готовий піти щодо Донбасу на непопулярні рішення (для українців, не для Москви). Але тоді він має бути готовим до дуже непопулярної для нього відповіді з боку українського народу. А ті нардепи у ВР, які готові проголосувати хоч за біса, захищаючи особисті інтереси, мають розуміти, що настане час великої й важкої персональної відповідальності. І нехай геній «Рошена» пригадає про політичний шлях Віктора Януковича від зради національних інтересів у Харкові до зради у Вільнюсі й чим це закінчилося для генія Межигір’я. Янукович теж дуже любив непопулярні для українців рішення. Ну чому президенти України постійно наступають на одні й ті самі граблі?

Тут-от наші соціологи у черговий раз поцікавилися, чи вірять громадяни України в повернення Криму? Підозрюю, що питання було сформульоване некоректно. Якщо мене про реінтеграцію Криму запитати, я відповім: так, вірю, мрію про це й цим живу. Але якщо запитати так: чи поверне Україна Крим за нинішньої влади, звичайно, не вірю. Власник кримськотатарського телеканала ATR Ленур Іслямов стверджує, що ніяких уроків з втрати Криму влада України не винесла. І сьогодні при повній її байдужості дуже загострилася ситуація в Херсонській області, де російська агентура працює дуже активно, де без протидії ведеться шалена антиукраїнська агітація (так було і в Криму напередодні подій лютого-березня 2014 року). Паралельно під кримським містом Джанкоєм російські штурмові війська відпрацьовують бойові завдання із захвату військових містечок і адміністративних будівель півдня України: «Зелені чоловічки» готуються. А влада України? Горезвісний Мінстець з азартом, гідним кращого застосування, взяв участь у цькуванні сайту «Миротворець», зокрема в особі заступника міністра пані Попової на ТРК «Чорноморська».

Наші вожді — великі любителі поговорити. От і новий Генеральний прокурор Юрій Луценко використав вербальний образ, що ледь не змусив розплакатися. Мовляв, у своєму кабінеті триматиму металеву кружку, з якої пив чай у тюрмі. Вона, мовляв, нагадуватиме мені про можливу несправедливість караючої правиці держави, щоб і я сам нічого не порушив, не зловжив, так би мовити. На жаль, навіть в’язниця далеко не завжди йде на користь і незрідка не сприяє проясненню в мізках і моральному відродженню. Наприклад, дружина В’ячеслава Молотова Поліна (Перл) Жемчужина пішла в концтабір за особистою ініціативою товариша Сталіна (і вона, як і її чоловік, про це знала!). Але навіть повернувшись з місць ув’язнення, Жемчужина до кінця її днів залишалася фанатичною сталіністкою.

У будь-якому разі у Луценка є не більш як місяць, щоб дати перші видимі результати. Потім від нього вже ніхто нічого не чекатиме (як нині нічого не чекають від широко розрекламованого НАБУ). Потрібні результати. Генпрокурор-телезірка теж не пройде, він викликатиме не цікавість і симпатію, а масове роздратування. Але головне, що хотілося б порадити Юрієві Віталійовичу — не вважати українське суспільство дурнішим за себе...

P.S. Хочу уточнити один аспект у своїй попередній статті, де я писав про використання Георгіївської стрічки в тих російських збройних формуваннях, що воювали в минулій війні на боці Гітлера. У РОА генерала Власова були люди (абсолютна більшість) радянські (до них належав і сам генерал), які на собі відчули діяльність партії Леніна-Сталіна, які не мали великого пієтету перед царсько-білогвардійською символікою. Але були й ті, хто встиг повоювати з більшовиками ще в 1918—1922 роках. От у їхньому середовищі Георгіївська стрічка була дуже популярною, як і в козачих формуваннях, зокрема в козачому кавалерійському корпусі СС під командуванням генерала Панвіца, а також у тих чисельних російських гітлерівських частинах, що діяли окремо від РОА: у російських гренадерських дивізіях СС, бригадах, полках і батальйонах військ (вафен) СС. Георгіївські стрічки використовувалися й у російських охоронних корпусах і дивізіях, що служили на Балканах і інших територіях, окупованих німецькими нацистами. А класичні (радянські!) власовці цілком обходилися триколором (нинішній державний прапор РФ) і Андріївським прапором (нині прапор Військово-морського флоту РФ)...