Завжди вибирайте найважчий шлях – там ви не зустрінете конкурентів
Шарль де Голль, французький генерал, президент Франції

Альтернатива завжди є...

Чому політика сидіння на двох стільцях одразу себе вичерпала
17 березня, 2017 - 13:50

По наших телеканалах, інших ЗМІ тільки й чую: «Цьому немає альтернативи». Фільчиній грамоті Кучми в Мінську — немає альтернативи, вугіллю від окупантів — немає альтернативи, мабуть, і цим людям при владі немає альтернативи. Сумно, якщо саме так усе і є. Щоправда, деякі обнадійливі симптоми є: міністр МЗС України пан Клімкін під час останнього візиту до Німеччини щось про Будапешт уже сказав. Отже, альтернатива не виключається.

Але наша дипломатія має чітко й однозначно накреслити «червоні лінії», які нікому не дозволяється переходити: суверенітет і територіальна цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах. Це не обговорюється. Тоді не з’являтимуться плани врегулювання на кшталт «Путін + співавтори», хоча «співавтори» тут насправді просто — «шестірки».

ТРУДІВНИКИ ЕФІРУ

Є позитивні (хоча і явно недостатні) зміни в нашому інформаційному просторі: припинило мовлення сумнівне «Радіо Вісті», частина не менш сумнівного медіахолдингу «Вісті». До самого кінця, за принципом «гину, але не здаюся», вони не повідомили Національній раді з телебачення й радіомовлення, хто їх фінансує і хто є кінцевим власником. Мабуть, зізнання було для них смерті подібним. В одній з останніх радіопередач відомий журналіст Микола Вересень зробив цікаву заяву: «Якщо диявол дає гроші на хорошу справу, не кваптеся оголошувати гроші диявольськими, головне — кінцевий результат». Добре, поговоримо про кінцевий результат. Деякі політичні аналітики розповідають про методику «консервів» в інформаційній війні. Це коли багато років телеканал або радіостанція, газета або інтернет-ресурс працюють у рамках закону, завойовують собі репутацію якісного, об’єктивного, відповідального ЗМІ. Але настає година «Х», йде імпульс від справжнього власника, й орган інформації починає діяти зовсім інакше, жорстко переформатуючи свою аудиторію або, як мінімум, її дезорієнтуючи. Не треба бути наївними, «диявол» ніколи не дає можливості уникнути виконання зобов’язань тим, хто продав йому душу. Це якщо використовувати метафори Миколи Вересня. Що ж, поздоровляю Національну раду й сподіваюся, що набагато глибше й радикальніше очищення інформаційного простору воюючої країни продовжиться. А роботи тут — непочатий край. Днями слухаю радіо «Голос столиці», слухач, який зателефонував і з ходу назвався комуністом, довго розповідав про те, що «Україна — це фашистська держава». Трудівники радіоефіру ніяк не заважали йому подібне виголошувати, хоча коли їм щось не подобається, «вирубають» з ефіру негайно.

САМІ НЕ БЕЗГРІШНІ

На телеканалі «112 Україна» обговорювали багатостраждального фіскала Насірова. Нардеп від «Свободи» Юрій Левченко стверджував, що Насірова прикривали «вгорі», оскільки там люди були «в темі». Насіров — результат, а не причина. І взагалі, за Левченком, нічого скандального й дивного в тому, що стався, немає, оскільки політичний режим в Україні — це олігархічна клептократія. Що стосується закордонних паспортів, то від адвокатів Насірова вже надходили заяви, що таких у нього немає.

Нардеп Левченко вважає інакше — коли фігуранта затверджували на посаду, його ретельно перевіряли компетентні органи. Але, на переконання «свободівця», вважали за краще закрити очі, оскільки й самі не безгрішні.

Олег Медведєв, політтехнолог, а нині чиновник, розповідав публіці, що нібито лише за Порошенка почалася справжня боротьба з корупцією. Олег не шкодував компліментів для НАБУ. А автор цих рядків вважає, що якщо НАБУ схопило Насірова, не інформуючи Президента, то це для них було актом відчаю. Бо чимало часу минуло, грошей з бюджету з’їли багато, а результат — близький до нуля. А під тиском громадськості й розігнати можуть. Терміново потрібен великий і помітний успіх. Утім, навіть за умови їхньої ідеальної роботи всі ці НАБУ, САП, НАПК й стара добра ГПУ нічого не варті, якщо в країні немає нормальної судової влади. Де судова реформа в Україні? Немає її й поки не передбачається.

Суди фонтанують дивними вироками, не зрозумілими суспільству. Поговорили й про міжнародний суд у Гаазі. На думку нардепа Левченка, це все дуже символічно, але не більше того. Навіть у разі позитивного для України рішення це не допоможе нам з нашими проблемами. От якби держава Україна долучилася до боротьби, оголосила справжні санкції проти Росії, тоді ми могли б і від Заходу вимагати справжніх санкцій. За Левченком, це все окозамилювання нинішньої влади, як і справа Насірова. Ну, якщо пан Насіров не втече за кордон (як у нашої правоохоронної системи заведено), це вже буде великим досягненням.

О.Медведєв звинуватив нардепа Ю.Левченка й нардепа Д.Лінька в паплюженні «променистої» ситуації в Україні. За моєї пам’яті пан О. Медведєв вірою й правдою служив Ю.Тимошенко, тепер служить нинішнім керівникам країни. Але служити треба не персонам, а Україні. Персони змінюються, приходять і йдуть, а Україна, слава богу, залишається.

Юрій Левченко закликав націоналізувати всю російську власність в Україні як компенсацію за грабіж росіянами української власності в Криму. Ну, тепер уже не лише в Криму, а й на Донбасі, зважаючи на публічно озвучене бажання Захарченка й Плотницького відібрати в України те, чого не встигли відібрати раніше.

ПРОБЛЕМИ ГРОМАДЯНСТВА

На каналі «ICTV» у «Свободі слова» в контексті чуток про «паспорти Насірова» торкнулися ширшої проблеми громадянства. Виявилося, у нас незрідка роздають українське громадянство дуже легко, не заморочуючись процедурою. Ось нещодавно громадянами України стали два збіглі екс-депутати Російської держдуми — подружня пара, він — комуніст, що голосував, між іншим, за «Кримнаш», а вона — оперна співачка. Комуніст, щоправда, стверджує, що хтось там проголосував його карткою. Ну, це універсальна депутатська «відмазка».

Словом, «ласкаво просимо до України». Зате ті росіяни, які на сході нашої країни зі зброєю в руках захищають Україну, українське громадянство не можуть отримати роками. А в Росії на них чекає в’язниця. І це в кращому разі, а в гіршому — смерть. Цікаве використання законів у РФ. Начебто будь-який громадянин Росії, що воює за кордоном, підлягає кримінальному переслідуванню. Але росіянин Арсеній Павлов («Моторола») там герой. А той, хто так само воює за межами РФ за власною ініціативою, але з іншого боку, в РФ розглядається як злочинець. Може, вся річ у тому, що Павлов воював в Україні не за своєю ініціативою? Як і багато інших.

Звісно, згадали й про самого Насірова. Юрист пані Маляр висловила припущення, що Насіров може не понести ніякої відповідальності. Так, поступово з такою деградацією судів і суддів ми прийдемо до звичайного права й до дійсно народних, волонтерсько-добровольчих судів. До речі, ведучий програми повідомив, що лише 10% українців довіряють судам.

СТРАТЕГІЯ — АНТИРЕЙТИНГ КОНКУРЕНТІВ

А на ТРК «Чорноморська» політолог Микола Давидюк доповнив намальовану тут картину: «Офшори свідчать, що українська верхівка бачить своє майбутнє не в Україні й доживати своє життя збирається не тут». Давидюк торкнувся й зовнішньої політики. На його думку, наша влада не знає, що робити, якщо в Німеччині канцлер Ангела Меркель на виборах зазнає поразки. Тобто висновків з провалу української дипломатії в США зі ставкою виключно на Клінтон не зроблено. Але, й у цьому, на мою думку, пан Давидюк абсолютно правий, для нас головне не дипломатія, а українська армія й українська економіка, тобто те, що нам потрібне, щоб не залежати від чужих виборів. За Давидюком, нині рейтинг Президента Порошенка становить 12—15%, на можливих виборах дотягнуть до 20%. Але його стратегія — не власний високий рейтинг, а низький рейтинг конкурентів.

На NEWS ONE донбасівський бізнесмен Тарута вимагав силою розігнати учасників блокади торгівлі з окупантами. Ну, Янукович уже розганяв студентів, а потім спробував розігнати Майдан. Так, нинішня влада дуже любить пана Ахметова і його інтереси, але чи схоче повторити політичну долю нинішнього ростовського вигнанця? Тим паче, що в блокаді стоять не студенти, а люди, котрі пройшли війну, вміють володіти зброєю й мало чого бояться. Політика сидіння на двох стільцях одразу, «вранці воюємо, увечері торгуємо», себе вичерпала.

Ігор ЛОСЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments