Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Білі шати

2 червня, 2006 - 00:00

Найзнаменнішою і найвидовищнішою подією минулого тижня став першийдепутатський збiр у Верховній Раді. Дивитися на це було забавно, слухати коментарі журналістів — цікаво. Тим більше, що коментатори різних телеканалів спробували «вивудити» з цього «дефіле» щось своє. Наприклад, ICTV не лише поінформував населення про те, що на деяких депутатах костюми по три тисячі доларів, але й повідомив, що після того, як депутатів розселили в готелі «Київ», на місцевому ринку секс-послуг ціни виросли у п’ять разів. Ось так! Що ж, до влади прийшли люди з великим потенціалом. Можливо, тепер у нас узаконять цей вид ділової активності, встановлять трудівницям мінімальні пенсії, і потечуть грошенята до держбюджету. А то що ж виходить? Працюють люди без вихідних і свят, на пенсію виходять ледве не раніше, ніж балерини, і жодного їм соцзахисту. Знову ж, Росії можна ніс утерти — там зі ЗМОПом розігнали парад геїв, ну, жодної терпимості! Інші телеканали зосередили свою увагу на іншому — на тому, як входили до будівлі парламенту наші естрадні, телевізійні та інші «зірки», як напередодні депутати вчилися давити на кнопки, кого куди посадили (в залі, тільки в залі!), хто що думає про сусідів. Усіх повеселили БЮТівці, які дали своєю білою уніформою привід для лихослів’я. Білий сектор парламенту справді комусь нагадує з’їзд санітарів, комусь — «біле братство», комусь — спортивну команду, але очевидно одне: безформних чоловіків невизначеного віку білий трикотажний одяг не прикрашає. Дивує інше: це якою ж має бути партійна дисципліна, щоб дорослі люди, які напевно розуміють, що виглядатимуть у такій формі смішно, не ризикнули ослухатися? Але в будь-якому разі репортажі з Верховної Ради глядачів розвеселили.

Однак не лише ця подія удостоїлася уваги телеканалів. Форум ГУАМ також не залишився непоміченим. І тут розмаїтості вистачало, але чомусь більше за все говорилося про вино-горілчаний напрям передбачуваної співпраці. Ось, мовляв, було б непогано, якби Україна відкрила свій ринок для молдавського та грузинського вина, а там прийняли б українську горілку. Думалося, що в «Аудієнції» (УТ-1), гостем якої був прем’єр-міністр Грузії, можна буде отримати інформаційний ексклюзив. Спочатку здавалося, що так і буде: ми дізналися, що в Грузії — мітинги, тому що народ не задоволений наслідками тамтешньої революції, зарплатами (в середньому $200), і вважає, що нічого хорошого у нинішнього уряду не вийде. Однак автора програми ці «дрібниці» якось не надихнули. Грузинського прем’єра «повели» зовсім в інше русло, повідомивши йому, що «ми нічого не знаємо про вас як про людину». І пішло-поїхало: а як ви познайомилися з дружиною? Ваш найщасливіший день? Що вас більше за все здивувало в житті? Ну, якщо аудієнції потрібні для того, щоб ставити такі запитання… Ну, знаємо ми тепер, що прем’єр дружньої нам країни познайомився зі своєю благовірною 1 квітня, ну то й що? У далекому шкільному дитинстві були якось у моді саморобні альбоми з обов’язковими запитаннями типу «твоя улюблена квітка, пісня, артист…», так ось і запитання «Аудієнції» приблизно з тієї ж опери. Навіть незручно якось…

Як завжди, видовищною була й «Свобода слова» (ICTV). І не в тому справа, про що говорили, головне, хто і як. А цього разу зірок було за вищим розрядом — Тимошенко, Безсмертний, Мороз, Богатирьова, Симоненко, що ще треба для веселощів? І склад себе виправдав. Богатирьова, говорячи про коаліцію, розповіла легенду про помилкову вагітність, Симоненко, закликаючи Тимошенко до порядку, обіцяв «ось-ось» розповісти про неї всю правду. Але це «ось-ось» так і не настало. Зате було багато чого іншого, із серії «а ти хто такий?». У цілому, такий собі документальний, нескінченний невигаданий серіал, у якому із серії в серію знайомі всі обличчя.

А найнудніше видовище тижня — «Іду на ви» з Анатолієм Кінахом («1+1»). Утім, це було очевидно ще до програми, але все одно надія якась була: раптом цього разу вийде щось інше? Та, на жаль, ні, мабуть, нічого більш постійного, ніж уміння не відповідати на запитання.

Зате вкотре порадував СТБ. У «Вікнах» був прекрасний сюжет про польське село, в якому живуть і працюють чоботарі. Причому, і діди нинішніх були чоботарями, і діти їхні про це мріють. А один із тамтешніх майстрів шив взуття двом Римським Папам і двом польським президентам. От якби і на місцевому матеріалі знаходилося б щось таке. Наприклад, може ж СТБ «руками» Ганни Ісайкіної робити українську передмову до російських «Намедни». Все-таки чудовий проект, нам би такий. Щоб про нас, з деталями, ностальгією та емоціями. А що? У того ж СТБ вийшло б…

Оксана ТИХОНЧУК, «Вечерний Николаев», специально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments