Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Чи судити зірок за танці?

3 листопада, 2006 - 00:00
ФОТО НАДАНЕ ПРЕС-СЛУЖБОЮ «1+1»

На початку телевізійного сезону, коли проект «Танці з зірками» лише готувався до виходу на «1+1», про нього говорили як про головну прем'єру осіннього ефіру. Плани, як відомо, для ТБ — справа невдячна, однак нинішні рейтинги показують, що танцювальне шоу стало не лише флагманом каналу, а й лідером всього українського ефіру. Глядач отримав яскраве, красиве, динамічне та дуже емоційне видовище. Величезна виробнича брила, піднята компанією «Стар Медіа», в ефірі видна лише верхівкою робочого айсберга, в усій шоу- красі. Програма — це ефектний пік усіх старань, постійних репетицій, зйомок, примірок, інтерв'ю та постановок. Зіркам- учасникам доводилося неймовірно важко, тренування по 4—5годин на день — режим, екстремальний навіть для їхніх партнерів- професіоналів. Але ще важче, хоч як дивно, доводиться тим чотирьом, які точно залишаться з глядачем до фінальної програми і не вилетять із проекту, — суддям. Драматургія шоу припускає, що вони не просто виставляють оцінки танцюристам, а й залучені в діалог: дають коментарі, відповідають на запитання пар-конкурентів. Такий спосіб взаємодії автоматично розводить танцюристів і членів журі в конфронтуючі сторони. І, звісно, якщо журі — теж люди, то люди-глядачі, зі своєї сторони, також починають їх судити.

Зараз настає такий момент, коли в програмі залишаються лише найкращі — лідери. Тобто оцінки проходитимуть у максимальних позиціях «8—10». Єдине, що полегшує життя суддям у «Танцях із зірками», — голосування глядачів. Оскільки насправді глядачі можуть зробити для своїх фаворитів практично неможливе. Самі ж судді частіше різняться своїми думками, ніж одностайно погоджуються. Можливо, тому, що вони всі — дуже, кардинально різні особистості.

Вадим ЄЛІЗАРОВ: Я бачив російський аналог, але український варіант — зовсім інший. Більш природний, живий, більш правдоподібний. Я ж бачу ті хвилювання, шалені пристрасті, які тут розгортаються. І, на мій погляд, в українській версії більш талановиті зірки, аніж росіяни. Вони створюють на сцені просто готові маленькі шедеври. Що мене приємно вразило в кожній композиції останніх програм — танцюристи стали такими собі художниками-експресіоністами. Вони танцюють не сюжетну канву, а стан! Звісно, я роблю знижку на те, що перед нами — не професійні танцюристи. Це зрозуміло. Особливо складно чоловікам-зіркам. І в Ступки, і в Козловського, і в Зеленського з погляду танцю — слабка фактура. Немає прямої спини, елегантності. А от в Анатолія Борсюка, на мій погляд, були й чоловіча гідність, й лінія, близька до ідеальної. Через свій вік він не міг так активно пересуватися, як інші конкурсанти, але в ньому це було.

Оцінюючи конкурсантів, по-перше, я хотів би бачити стилістику того танцю, який вони хочуть показати. Якщо в програмі повільний фокстрот — я хочу бачити повільний фокстрот. От із лялькою-манекеном був сюжет, але танець ніяк не починався. І таких речей багато. Ми повинні оцінювати танець — це для нас головне. Є певна техніка, логіка танцювальних рухів. По-друге, музикальність. По-третє, легкість руху пари. Адже всі пари танцюють на паркеті, їх порівнюють, тому завжди видно ту пару, яка рухається легко або важко. А от техніка виконання оцінюється лише на останньому місці. Коли залишаються тільки лідери. Порівняльний вид змагань у тому й полягає, що ти просто зобов'язаний розставити танцюристів на місця. Серед безлічі суб'єктивних думок з'являється об'єктивна оцінка. Мені здається, що в журі бракує п'ятого члена. Хоча, можливо, п'ятий суддя — глядач?

Григорій ЧАПКІС: У проекту дуже багато шанувальників — мене впізнають на вулицях, у магазинах, скрізь. Проект прийнятий народом у повному сенсі цього слова. Люди не можуть дочекатися суботи. Я бачив московський проект, чув, що конкурс відбувався в Лондоні й в інших містах Європи, і мені як фахівцю було цікаво, як він буде реалізований у Києві. Але бути членом журі «Танців із зірками» дуже складно. Учасники роблять шоу, вони думають над сюжетом, беруть реквізит. А ми всього цього не судимо. Ми судимо бальний танець. Я не роблю жодних потурань чи знижок. Тому багато хто дивиться на нас, як на ворогів народу. Наприклад, історія з цигансько-іспанським номером Віталія Козловського. Прекрасний номер. Заслуговує не лише 10, а 20 балів, але там немає тореадора, немає пікадора — елементів пасадоблю. Це чистий циганський танець. А в тореадорів — внутрішня пристрасть, яка не виходить назовні. В Іспанії взагалі іспанець не має права доторкатися до спідниці жінки, не те, що її зривати, як тут. Я у захваті від танцю, але до бального танцю він не має стосунку! І я змушений зробити зауваження, хоча розумію, скільки вкладено праці. Якби ми судили конкурс за підняттям ваги, перше місце зайняв би Коля — партнер Писанки. Є певні норми. Ми нічого не забороняємо, не маємо права втручатися, консультувати, спілкуватися з танцюристами. Ми — нейтральні. Оцінюється все тільки з позицій професіоналів. Зараз лише три пари — Могилевської, Зеленського та Козловського — рухаються в правильному напрямку.

Я приємно вражений: за такий короткий період люди зробили таке!.. Я педагог із 50 річним стажем, але такого росту затакий короткий період часу не бачив. Наші зірки просто здійснили подвиг — навіть ті, хто пішов, і ті, хто ще піде. Праця вкладена неймовірна — це я вам кажу, як людина, яка щодня танцює.

Олексій ЛИТВИНОВ: Я бачив версії Великої Британії, Росії, в нас проект більш святковий, більш яскравий, більш конкурсний, більш жорсткий. Значно більше, ніж усе, що я бачив, схожий на танцювальний турнір. Я не роблю нашим учасникам жодних поблажок. Я порівнюю. Мені подобаються усі. Той, хто кращий, — отримує вищу оцінку, слабший — меншу. Оцінюючи, я використовую весь свій 40-річний досвід. Це цілий синтез мого ставлення до танцю та до життя. Жодних критеріїв немає. Якщо я для народу авторитет — то моя думка важлива. Звісно, треба танцювати в такт, жінка повинна бути жінкою, чоловік — чоловіком, треба танцювати красиво. Відрізнити гарну пару від іншої гарної може лише досвідчена людина. А в нас багато гарних пар.

Ставити оцінки після 2—3 місяців навчання — це смішно. За цей час навчитися танців неможливо. Можна лише навчитися любити. Але за три місяці вони зробили те, що інші роблять за рік-півтора. Але і за рік-півтора не станеш зіркою танцю. Видно, що вони багато тренуються. Молодці! Такого я не бачив навіть близько на ідентичних проектах. Не кажу вже про ті програми, де співають, катаються на льоду — жодної конкуренції, дитячий белькіт. Можу сказати, що ніяких відкриттів для мене тут не було — я очікував подібного від усіх. Розчарування є хіба що від деяких танцюристів, яких запропонували зіркам. А усі вісім зірок — я в них закоханий. Усі вибулі — мої друзі, і я дуже за ними сумую. Ми з іншими членами журі часто сперечаємося. І часто один з одним не погоджуємося».

Світлана ЦИБАНЄВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments