Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Чужі ігри

7 грудня, 2017 - 16:42
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

«Олімпійські ігри — це змагання в індивідуальних або командних видах спорту серед спортсменів, але не серед країн»

(Олімпійська хартія, Правило 6)

«О спорт! Ты — мир!»

(П’єр де Кубертен, «Ода спорту»)

Ми наймогутніша країна у світі, тому весь світ об’єднався в змові проти нас, щоб поставити нас на коліна. Але ми на коліна не станемо, на ці Олімпійські ігри не поїдемо, а якщо поїдемо, то всіх порвемо, і все одно співатимемо свій гімн і піднімемо свій прапор, і тоді всі зрозуміють, що ми найсильніші і найбільші. Порвемо! Порвемо!! Порвемо!!! Всіх! Всіх!! Всіх!!!

У попередньому абзаці міститься квінтесенція змісту всіх телепередач і публікацій у російських ЗМІ, в яких обговорювалося рішення виконкому МОК, ухвалене 5.12.2017 в Лозанні, про усунення збірної Росії від участі в Олімпіаді-2018, дискваліфікації Олімпійського комітету Росії та персональні санкції проти низки керівників російського спорту.

На жаль, у путінській Росії вкрай складно отримати достовірні дані про стан суспільної свідомості за допомогою соціологічних опитувань. Якщо виходити з того, що на цю свідомість чинять вплив ЗМІ, то якоюсь мірою контент найбільш впливових ЗМІ, насамперед телебачення, може бути показником того, що закладається в голови людей. Після рішення МОК у деяких головах стався вибух, який зруйнував залишки здорового глузду.

Перший канал, програма «Время покажет» від 6.12.2017, ведучі Артем Шейнін і Катерина Стриженова. Артем Шейнін: «Жодного розділення між спортсменами і країною не може бути. Країна і спортсмени — це одне й те саме!» Відповідаючи на репліку режисера Григорія Амнуеля, Шейнін повідомляє: «Я би включив до програми Олімпіади танковий біатлон, і тоді подивився, як би вони не дали нам виступати під своїм прапором і співати свій гімн!»

П’єр де Кубертен, засновник сучасного олімпійського руху, в своїй «Оді спорту» проголосив: «О спорт! Ты — мир!». Практично всі присутні в студії Першого каналу в програмі «Время покажет» були переконані, що спорт — це війна. Радіопровідний Ігор Гмиза так прямо і заявив, мовляв, спорт — це війна. І навів як приклад дороговказного орієнтиру для сьогоднішньої ситуації футбольний матч, зіграний 1942 року в окупованому гітлерівцями Києві між місцевою командою і командою окупантів. Сьогодні цей матч називають «матчем смерті», оскільки багато хто з радянських гравців згодом опинився в концтаборі або був розстріляний.

Розруха в голові Ігоря Гмизи нікого в студії не здивувала, оскільки в головах переважної більшості присутніх коїлося те ж саме. Олімпійський медаліст, депутат Держдуми Олексій Воєвода пояснив, що «найголовніше в спорті — це ідея, а носій ідеї — це Верховний Головнокомандувач». Цей вислів настільки ємкий, що його важко коментувати. Можна лише додати, що Олексій Воєвода — депутат Держдуми від «Єдиної Росії», що вже багато пояснює.

Важливий внесок у розуміння ситуації, в якій опинилася Росія після рішення МОК, зробив політолог Геворг Мірзаян. «Нас хочуть провести під ярмом!» — діловито повідомив політолог Мірзаян. Було очевидно, політолог під ярмом себе провести нікому не дозволить і вчинити таку наругу над рештою росіян не дасть. Основний метод для того, аби не опинитися «під ярмом», — бойкот Олімпіади. Що ж до самої Олімпіади в Пхьончхані, рішення про те, хто туди взагалі поїде, на думку політолога Мірзаяна, прийме Кім Чен Ин. По виразу обличчя політолога Мірзояна, ймовірно, йому б хотілося, щоб Кім Чен Ин прийняв найрадикальніше рішення, оскільки в цьому випадку ідея політолога про бойкот Олімпіади виглядала б не настільки ідіотською.

Слово бере радянська гімнастка, трикратна чемпіонка світу Ольга Мостепанова, яка через бойкот з боку СРСР не змогла поїхати на олімпіаду в Лос-Анджелесі 1984 року, внаслідок чого так і не стала олімпійською чемпіонкою. Тоді у радянських спортсменів не було вибору, оскільки за них вирішила держава. Зараз вибір є. «Я б не поїхала!» — оголошує Мостепанова і пояснює причину — Я не за олімпійські медалі виступала, а за країну!»

Радянський Союз помер 26 років тому. Комуністична ідеологія давно не володіє розумами людей у тих країнах, які створені на пострадянському просторі. Але совок живе і перемагає. Совок монополізував телевізор, і його психологія, психологія добровільного раба держави, причому раба, щасливого у своєму рабстві, неподільно володарює в ефірі. Двократна олімпійська чемпіонка Світлана Мастеркова переконана, що «спортсмена готувала країна», і тому він повинен виступати «лише за країну», або не виступати зовсім.

На руїнах, якими стали голови людей з телевізора, не треба шукати логіку. Тут кожне наступне слово суперечить попередньому, а всі разом вони суперечать реальності. Артем Шейнін переконаний: «Ми граємо з шулерами, які нас неодмінно знову обдурять». Це він про МОК і його структури. А з приводу того, чим треба керуватися Росії після рішення МОК, Шейнін заявляє: «Якщо вас можна поставити на місце, значить, ви не велика держава!» У голові Шейніна все, що зараз називають «російським допінггейтом», — це шулерська змова заради того, аби Росія перестала здаватися великою. Марно запитувати шейніних, навіщо в цьому випадку Росія намагається грати з «шулерами, які все одно обдурять».

Все, що вливає в голови росіян путінський телевізор з приводу рішення МОК, зокрема і Олімпіади в цілому, означає, що Росія завжди грала в ту гру, яка не має жодного стосунку ні до Олімпійської хартії, ні до олімпійського руху, ні до спорту загалом. На шаховому турнірі один з учасників раптом починає грати в «чапаєва», захоплено збиває фігури супротивника клацанням. Коли його дискваліфікують, дивний «шахіст» заявляє, що, по-перше, він грав за правилами; по-друге, правила порушують всі, а не лише він, а по-третє, все керівництво шахового турніру складається з шулерів, які хочуть поставити його на коліна.

Весь світ після Другої світової війни намагається грати за правилами, виробленими спільно. У когось виходить краще, у когось — гірше. Росія — одна з небагатьох країн, керівництво яких переконане, що жодних загальних правил не існує, тому головне — вміти нав’язати свої правила. А після того, як світ відмовляється грати в чужу гру, Кремль і його обслуга страшенно дивуються і ображаються. На жаль, це стосується не лише спорту...

Ігор ЯКОВЕНКО, Москва, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments