Політика - частина нашої реальності. Небезпека полягає в тому, що політика нерідко заявляє про себе як про єдину реальність.
Гюнтер Грасс, німецький письменник, скульптор, художник, графік, лауреат Нобелівської премії з літератури

«Ці світлини об’єднує щось більше, ніж біль війни»

Інтерв’ю з італійським фотожурналістом, який тричі побував в Україні під час війни
23 березня, 2018 - 13:23
УКРАЇНСЬКИЙ СОЛДАТ СЕРГIЙ
РОБЕРТО ТРАВАН

A(r)ma il tuo prossimo — під такою назвою в італійському Турині відкрилася виставка 110 знімків, 15 з яких зроблені в Україні. Тут, у стінах Національного музею Італійського Відродження, зійшлися долі людей з різних країн і з різних континентів, об’єднані одним жахливим словом — війна. Автори світлин — Паоло Сіккарді та Роберто Траван — відомі італійські фотожурналісти, що здебільшого працюють в «гарячих точках» світу. Роберто Траван — автор 15 українських світлин — працює для італійського видання La Stampa. Саме йому належить й ідея організації цієї масштабної експозиції. За словами Роберто, ці світлини об’єднує щось більше, ніж біль війни. Віра, релігія, Бог або те, що залишається від Бога в реальності війни, — це та тонка, інколи невидима єдина нитка, яка проходить крізь світлини, зроблені в різний час в Афганістані та Ізраїлі, в Україні та Сирії, в африканських країнах та країнах Кавказу. Назву виставки важко перекласти українською, щоб не втратити сенс. Італійською Arma il tuo prossimo (дослівно «озброй ближнього свого») майже співзвучне з біблійним Ama il tuo prossimo (дослівно «полюби ближнього свого»).

В Україні за час збройного конфлікту Роберто Траван побував тричі, здебільшого як незалежний фотограф. На схід України журналіст збирається і цього року. «День» поспілкувався з Роберто про значення української частини виставки, Україну в італійському медіапросторі й важливість фотографії як жанру в журналістиці.

— Роберто, для афіші виставки ви обрали світлину, зроблену саме в Україні. Фото українського солдата, здається, опублікували на своїх шпальтах абсолютно всі видання, які писали про виставку. Воно стало такою собі «візитівкою» експозиції.

— Так, це правда. Історія цієї світлини неймовірна і драматична. На ній — український солдат Сергій, якого я зустрів поблизу Донецька. На цьому фото присутні два фундаментальні елементи виставки — війна і віра. Сергій серед зруйнованої індустріальної будівлі, в руках — автомат Калашникова, у передній кишені — хрест, який я відразу помітив. Ми бачилися з Сергієм всього кілька секунд, адже це фото робилося під обстрілом.

Ми розбіглися в різні боки, навіть не познайомившись краще. Десь через місяць я опублікував це фото на Facebook і, на жаль, отримав сумну звістку від українського колеги-фотографа, який теж працював зі мною на Донбасі, про те, що Сергій загинув. Про нашу фотовиставку, звісно, знають мої друзі-фотографи з України, яким я також відправив фото. Одним словом, воно облетіло і Facebook, й інтернет загалом. І ось кілька днів тому мені написала донька Сергія і попросила надіслати їй усі світлини батька, які я мав. Важко описати, що я відчував у той момент. Мені здавалося, що я роз’ятрив рану цієї дівчини. Адже ми            — фоторепортери — фотографуємо війну і бачимо на цих знімках ту ж таки війну, рідко задумуючись над тим, що поза війною у цих людей є особисте життя, інтереси, почуття... 

ДЕБАЛЬЦЕВЕ, 2016 РIК

На жаль, це не єдиний солдат із моїх фото, якого вже немає серед нас. І це непросто. Фотографи, журналісти мусили би мати на усі ці події нейтральний погляд. Але в таких умовах неможливо залишатися байдужим.

— Ви фотографували збройні конфлікти в різних країнах, на різних континентах. Чим виділяється Україна, на вашу думку?

— Найбільше мене вразила єдність українців довкола цієї війни, солідарність цивільного населення, яке не стоїть осторонь збройного конфлікту, а також воює, просто іншими методами. Я побував у багатьох селах Донеччини і познайомився з багатьма місцевими жителями. Умови, в яких вони проживають, просто жахливі. Але ці люди, незважаючи ні на що, захотіли залишитися на своїй рідній землі.

Ще я був надзвичайно вражений тим, як уся країна допомагає і цим прифронтовим жителям, і самим військовим. Щоденна праця волонтерів, які збирають продукти, одяг, ліки, — це теж не що інше, як ще один метод боротьби у цій війні.

— Важливість і актуальність цієї виставки — колосальна. La Stampa — одне з небагатьох видань, які писали і пишуть про події в Україні. Інші італійські ЗМІ про це говорять небагато і неохоче.

— За два тижні від відкриття виставку відвідало кілька сотень людей. Виставка мала тривати до травня, але саме через великий інтерес з боку громадськості її вирішили продовжити до вересня. Можливо, наступного року її вдасться показати в Римі. За моїми спостереженнями, українські фото складають одну з найцікавіших частин експозиції для відвідувачів. Звісно, головна мета виставки «увімкнути» роздуми суспільства про війну як таку, нагадати, що у світі наразі триває чимало збройних конфліктів. Ці конфлікти тягнуться вже багато років і, мабуть, саме тому стають невидимими для мирних країн. Ви правильно сказали, що про війну в Україні говорять мало. Так, але говорять мало і про війну в Південному Судані, в Нагірно-Карабаському регіоні тощо. Просто люди живуть іншими проблемами, війни здаються їм далекими.

Для газети «День» фото надзвичайно важливе як жанр журналістики і як спосіб донести до читачів ті чи інші ідеї. Що скажете про італійські видання?

— Думаю, для італійських видань фото є не менш важливими. Це, мабуть, швидше вимога часу. Зі стрімким розвитком інтернету з’явилася можливість інформувати читачів за допомогою більшої кількості візуальної інформації, бо в друкованих виданнях елементарно на це не вистачає місця. Інколи одна світлина може розказати більше, ніж великий текст. За допомогою фото можна привернути увагу набагато ширшої публіки. Тут немає мовного бар’єру. Тому, думаю, фото як жанр здатне відкоригувати інформаційний простір, який маємо.

 

Юлія ЯРУЧИК, фото надані Роберто Траван
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments