Девальвація кумирів

Не конкуруватиму з безліччю наших політологів та аналітиків, оцінюючи зустріч лідерів у Гельсінкі. Скажу лише про свої враження як телеглядача, що уважно  дивився підсумкову прес-конференцію Путіна і Трампа. Дивно, все відбувалося в столиці суверенної європейської Фінляндії, але важко було позбавитися відчуття, що зустрічаються десь у Петербурзі або Саратові, де Путін господар, а Трамп гість. Один  демонстрував упевненість і контроль ситуації, а інший показував зовсім не властиву йому метушливість і якусь емоційну залежність від візаві. Трамп ретельно добирав слова, ніби побоюючись навіть випадково «дряпнути» Путіна гострим висловом. А нерідко Трамп взагалі нагадував його адвоката. По відношенню ж до своєї країни і спецслужб США американський президент був напрочуд різким, не завжди диференціюючи внутрішню політику і зовнішню. Путін виступав активною стороною на цій зустрічі (принаймні, в її відкритій частині), а Трамп начебто асистував, доповнював, «допомагав» «старшому» колезі. В усякому разі, суб’єктивно це так сприймалося з екрану телевізора.

Втім, хай на цьому всьому знаються фахівці в галузі політичної психології. Особисто мені вищеназвана прес-конференція настрою не поліпшила і оптимізму не додала. Але ще раз переконала в тому, що годі вже нам в Україні сподіватися на «доброго дядька», ніхто наші інтереси, окрім нас самих, захищати не буде. Потрібно прагнути до того, аби наша держава не залежала від того, в якому настрої прокинувся той чи інший лідер іноземної держави, аби перемога на виборах того чи іншого діяча в іншій країні не ставала для нас кінцем світу або порятунком. Власне, це означає бути дійсно незалежною державою.

А поки наше олігархічне телебачення невтомно підкидає масам інформаційну жуйку, отакий замінник повноцінної інформації. Вже насилу змушую себе дивитися в «ящик», аби дізнатися, як одна фракція в парламенті пакостить іншій. Дуже цінні знання, що й казати. Про речі ж дійсно фундаментальні на ТБ можна дізнатися в кращому разі постфактум. Канали «112» і NEWS ONE, після того, як у них помінявся власник, нестримно перетворюються на «цитатник» Мао Цзедуна часів «великої пролетарської культурної революції» в комуністичній КНР, лише замість Мао нас просвіщають цитатами (з будь-якого приводу!) з теоретичної «скарбниці» товариша Медведчука. І у рядку, що біжить, і на екрані висвічуються мудрі думки колишнього шефа адміністрації президента Кучми про кожну, хоч трохи істотну подію. Без цих одкровень ефір нічого б не втратив, але, мабуть, дуже потрібно. Зусилля творчих колективів двох телеканалів нагадали мені ситуацію часів УРСР. Тоді один історик у Києві написав дисертацію про скіфів. Йому відразу ж зауважили, що в тексті є великий недолік. А саме: де цитати класиків марксизму-ленінізму? На його біду, Маркс, Енгельс і Ленін про скіфів не писали. Історикові довелося відкопати щось написане Марксом взагалі про кочових народів і вклеїти в текст. Так і тут: у справі, не у справі, але Медведчук має бути.

Час від часу ТБ хапається за якісь сумнівні вислови політиків, перетворюючи їх на предмет жвавого обговорення. Деякий час тому Юлія Тимошенко, яка довго мовчала (з великою електоральною користю для себе), гучно викрила «підступні плани» глави держави. Мовляв, хоче Петро Порошенко загострити ситуацію в зоні Операції об’єднаних сил із тим, аби оголосити військовий стан і не проводити президентські та парламентські вибори.

Юлія Володимирівна так пристрасно хоче сісти в президентське крісло, що на очах втрачає здоровий глузд і не дружить з елементарною логікою. Навіщо щось загострювати, якщо в країні йде війна? Куди вже гостріше? З 2014 року президент міг (більше того, був зобов’язаний!) сто разів абсолютно законно, маючи для того всі формальні підстави, запровадити військовий стан хоч на Донбасі, хоч на всій території країни.

І сьогодні в цьому сенсі для нього і для України нічого не змінилося. Війна є? Є. Агресія армії іноземної держави є? Є. Нічого більшого і не потрібно. Ну, зрозуміло, з точки зору пані Тимошенко, військовий стан  можуть вводити виключно для того, щоб не дати їй стати президентом. Це особливе питання про «професійний ідіотизм» українських політиків, нардепів та інших, схильних розглядати себе, коханих, як щось глобальне, а Україну — як нескінченно малу величину, як пасивне поле їхніх політичних ігор та чвар. Тобто Україна існує лише для їхньої політичної самореалізації на Печерських пагорбах міста Києва. Але річ у тім, що країна зможе знайти собі інших політиків. Чи зможуть політики знайти собі іншу країну? З таким рівнем...

Тривають залишкові обговорення чемпіонату світу з футболу в РФ. На «Прямому» на цю тему розмовляли Матвій Ганапольський і Юрій Єхануров. Ганапольський вважав, що даремно Україна з таким ентузіазмом сприйняла акцію хорватів Віди і Вукоєвіча, що проголосили в Москві «Слава Україні!», мовляв, хорвати потім вибачилися. Ну, по-перше, це хороший урок для деяких наївних, «зачарованих на схід» українців. Адже які висновки можна зробити з того, що сталося? У нинішній Росії будь-яке добре слово в адресу України розглядається як злочин, за який треба публічно вибачатися. А ось за злісні випади проти України вибачатися не потрібно, це норма. А по-друге, можна кого завгодно під потужним тиском змусити говорити те, що він не думає, але це буде чиста формальність, а переконання залишаться. Юрій Єхануров розповів, що сам дивився відео, де хорватська збірна (попри всі видавлені з них  Мордором і ФІФА вибачення) в своїй роздягальні стрибає і хором скандує: «Хто не скаче, той москаль!» А в Загребі відбулися демонстрації хорватських уболівальників проти тиску федерації футболу Хорватії на Віду і Вукоєвича.

Цікавий конфесійний парадокс: римо-католики хорвати ставляться до переважно православних українців набагато краще, ніж православні серби. І в цьому сенсі для мене залишається загадкою візит нашого Президента до Сербії і спілкування з сербським патріархом, який називає українську автокефалію «богохульством». Ще один парадокс з цього ж ряду: мусульманський Азербайджан ставиться до християнської України набагато краще, ніж християнська Вірменія, яка навіть нашої територіальної цілісності не визнає.

На ТРК «Чорноморська» в програмі журналістки Валентини Самар, присвяченій національній безпеці, сказали своє слово нардеп Світлана Заліщук і авторитетний експерт з енергетичної політики Михайло Гончар. Обговорювали санкції проти Російської Федерації. Виявилося, що ті російські діячі, які брали найактивнішу  участь в окупації й анексії Криму і за це потрапили до списків санкцій США та інших західних країн, дивним чином щасливо уникнули списків санкцій України. Той же, наприклад, Сурков, той же Володін, Козак, Ковальчук-молодший і багато інших. Цікава вибірковість. Михайло Гончар сказав, що не потрапили до списку ті високопоставлені і впливові росіяни, які мають особливі стосунки з офіційним Києвом. Ці стосунки формувалися Кремлем упродовж десятиліть. Але ця «дружба» і ці бізнес-зв’язки шкодять Україні.

Під українські санкції не потрапили російські фірми, які брали участь у будівництві Керченського моста...

Біда в тому, що, окрім відкритих відносин між Москвою і Києвом, є ще і тіньові стосунки між ними, реально загрозливі для України.

Учасники обговорення визнали, що Україна за санкціями проти Російської Федерації дуже істотно відстає від справедливо критикованого нами Заходу. Адже ми маємо бути в перших рядах протистояння агресорові. І як пояснюватимемо в Європі свою поведінку прибічникам відміни санкцій?

Але щось все-таки у нас на краще змінюється. Не встиг я закінчити цю статтю, як 5-й канал оголосив, що санкції по Кримському мосту запроваджено... Хотілося б ще знати, хто саме став їх об’єктом.