Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Дослідження суспільства – через «об’єктив»

Валерій МІЛОСЕРДОВ — про Фотоконкурс «Дня» й українську включеність у світовий арт-простір
28 грудня, 2017 - 15:10
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Фотографія — не лише ідеальний спосіб перетворення митей у вічність, а й особливий «канал» донесення смислів. «День» завжди з особливим зворушенням і відповідальністю ставився до візуальної складової — одним із найважливіших проектів газети є фотовиставка. Цієї осені в Києві ми з успіхом представили «вітамін» для національного імунітету» у вигляді кращих робіт фотографів з усієї України, й експозиція вже встигла побувати в Харкові. Далі — більше, їй належить підкорити серця жителів ще багатьох міст, куди виставку традиційно запрошують, виявляючи партнерську готовність підтримати проект.

Таке надзавдання «Дня» з формування якісної фотожурналістики зобов’язує стежити за середовищем. А напередодні Нового року — традиційного періоду для підбивання підсумків — виявилось, що Україну на міжнародному рівні цієї сфери... не помічають. Чому? Цю тему підняв у себе на «Фейсбук»-сторінці Валерій Милосердов, проаналізувавши редакційний вибір кращих фотографій року в провідних зарубіжних виданнях, що й стало приводом для розмови. Фотокореспондент із багаторічним досвідом, у минулому — фоторедактор у газеті «День» і низці інших українських ЗМІ, нині — фотограф у фонді культурних ініціатив «Ізоляція» і лауреат швейцарського фестивалю візуальних мистецтв Images, розповів про тенденції сучасного «мистецтва світлопису».

«ФОТОГРАФІЯ ЗАВЖДИ ПЕРЕБУВАЄ В КОНТЕКСТІ ЧАСУ»

— Якими стали підсумки вашого аналізу світових фоторейтингів?

— Річ у тім, що це професійний інтерес. Хоча з журналістики я пішов 2012 року, залишились «фантомні болі» — наприкінці року звик дивитися рейтинги, стежити, які фотографії і сюжети перебувають у світових «топах». І взагалі було цікаво дізнатись, який Україна «має вигляд» у світі, чи викликає інтерес. У результаті — в рейтингу «The New York Times» — жодного фото, у «The Atlantic» — одне, «Time» — теж одне. Трохи більше з’явилось у відібраних роботах Reuters і цілих три роботи — в рейтингу «Associated Press», авторами яких є Євген Малолєтка і Єфрем Лукацький. Можу сказати, що несподіванкою для мене це не стало, оскільки той, хто править бал, хто задає тенденції, той більше себе й освітлює. Цьому процесу стільки років, скільки існує журналістика. Я говорю про США, Німеччину, Францію, Британію — великі країни, присутність яких домінує. У цілому зрозуміло, що журналістика живе з новин, гарячих подій, і в цих рейтингах можна відчути тренди, що цікавлять великі західні корпорації. По-перше, це внутрішнє життя країни. Так, в американських рейтингах подій США — 60—70% у найрізноманітнішому вигляді. По-друге, неспокійна планета. Дуже багато знімків із воєнних дій у Сирії, Іраку, терактів у Європі й Штатах. Україна їх мало цікавить.

— Як прокоментувала головний редактор «Дня» Лариса Івшина, «це не лише наша проблема». 1933 року трагедію помітив лише Гарет Джонс, а Дюранті «не помітив»... і отримав Пулітцерівську премію». То в чому причина, на вашу думку, такої «сліпоти»? Адже Україна зараз — «гаряча точка» і лінія розлому.

— Орієнтація на світову пресу марна. З тієї причини, що музику замовляють і платять інші люди, і ми неконкурентоспроможні в тих трендах і смислах, які вони вкладають в інформацію. Американський прозаїк Джон Стейнбек і фоторепортер Роберт Капа 1947 року, їздячи Радянським Союзом, теж «не помітив» Голодомору, а 1962 року Стейнбек став лауреатом Нобелівської премії. Якщо їх подумки помістити в наші реалії — то зрозуміємо, що сьогоднішнє середовище не змінилося. Фотографії не бувають хорошими або поганими, вони завжди перебувають у контексті часу і залежать від задумки автора. Так розкривається їхній смисл.


ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ВАЛЕРІЯ МІЛОСЕРДОВА

Я вважаю, що в нинішній ситуації світова спільнота могла б підтримувати нас інформаційно, морально. Хоча це і питання до нас. Якщо хочемо бути більше «на слуху» — варто створювати вагомі позитивні інформаційні приводи, демонструвати успіхи, щоб нас помічали.

Також потрібно більше займатися фотокультурою. Наприклад, чи багато людей знають про успіхи фотографа з Донецька Альони Гром? Її серія «Гіпоксія» про зруйноване рідне місто мала успіх у паралельній програмі Венеціанського бієнале, і вона продовжує розповідати про людей, що живуть у прифронтовій зоні.

«КОНКУРС «Дня» — ЦЕ ПОДВИГ»

— Автор «Дня», неодноразовий призер і володар «Золотого Дня» нашої Фотовиставки Євген Малолєтка написав: «Це не показник, що українці знімають погано. Є тенденція просувати своїх, як це роблять усі імениті американські видання...» З цим можна погодитися. Чи згодні, що якщо ми хочемо бути представлені у світі, то самі вирішенням цього питання повинні і займатися?

— Зараз у світі спостерігається тенденція смерті фотожурналістики. Звідти йдуть гроші. ЗМІ відмовляються від послуг фотографів на користь великих агентств, які освітлюють події, як Reuters, AFP, EPA та інші. І вони користуються послугами хороших відомих арт-фотографів. Тому я б говорив ширше — ми відсутні й у світовому арт-просторі. Держава і бізнес слабо займаються просуванням української представленості. Мені здається, що ми себе не відчуваємо країною повноцінно. Є лише окремі ознаки зародження нормальної держави.

— Газета «День» своїми зусиллями з року в рік проводить фотоконкурс — наймасштабнішу концентрацію, відбір і нагородження прес-фото у країні. І такий «моніторинг року у фотографії» для України безпрецедентний. Але чи відчуваєте, що професійне фотосередовище в Україні дуже роз’єднане?

— Фотосередовище в Україні займається виживанням. Що стосується Фотоконкурсу газети «День» — це справжній подвиг. Це нелегка справа, і вами рухає любов до цієї справи і розуміння її важливості.


ФОТО ВАЛЕРІЯ МІЛОСЕРДОВА, ЩО ВІДКРИВАЄ АЛЬБОМ «ДНЯ» — «THE BEST PHOTOS. КРАЩІ ФОТОГРАФІЇ. 1997—2007» ІЗ СЕРІЇ «ПОКИНУТІ ЛЮДИ», ЯКА ВИЯВИЛАСЯ ПРОРОЧОЮ, ПРО ШАХТАРСЬКЕ ЖИТТЯ НА ДОНБАСІ

 

Я нещодавно робив одну книгу про війну і боровся з бажанням автора естетизувати війну. Дуже важко знайти мову розповіді, донесення смислів, тому що часто людина збивається на форму. Світ із 70-х років знайшов нову мову — документальної концептуальної фотографії. Данський фотограф Марі Басташевськи, яка зокрема є автором серії-теми «Справа державної ваги» про торгівлю зброєю, говорила, що війна насправді починається задовго до бойових дій. А саме — з фінансових, політичних схем, прихованих операцій. Фотографія — це універсальна мова, щоб розповісти про все.

— Ми так і називаємо фотовиставку — «лікнеп для тих, хто не встиг прочитати книги». Часто нам говорять: от би експозицію «Дня» побачили в Брюсселі, Вашингтоні... Але щоб їхати — треба відчувати «зустрічний рух», це особливо стосується закордонних презентацій. Чи повинна держава, на вашу думку, підтримувати таку виставку?

— Наведу дуже свіжий приклад. Стежу за потужним фотографічним фестивалем у швейцарському місті Веве — один із небагатьох, який визначає тренди у світовій фотографії. Він відбувається раз на два роки, і вже пройшов понад 10 разів. Буквально днями в муніципалітеті Веве зібралися троє людей — представник швейцарського уряду, мерії міста й оргкомітету фестивалю. Було укладено договір на 4 роки про державну допомогу цьому фестивалю. Якщо швейцарці вважають, що це важливо, — вкладають туди гроші. Такою дієвою має бути підтримка держави і бізнесу.

«ЗНІМКИ МОЖУТЬ ПЕРЕДБАЧАТИ»

— У яких «образах» потрібно розповідати світу про Україну? Ваша фотографія відкриває один із перших альбомів «Дня» «The best photos. Кращі фотографії. 1997—2007». На ній зображена дівчинка з Луганської області...

— Так, вона з Антрацита. Це велика серія, що розповідає про проблеми шахтарів Донбасу. Її назва «Покинуті люди» стала символічною. Те, що сталося в Україні 2014 року, було передбачуваним. Я говорив про це ще тоді — в 90-ті, коли працював над серією. Україна нічого не вкладала в той регіон, шахтарський рух був задавлений, люди виявилися «покинутими», що і «рвонуло» в наші дні. Отже, знімки можуть передбачати.

Сучасне мистецтво, частиною якого є фотографія, займається тим, що змальовує те, що нас оточує, що відбувається в житті. Інша справа, що є непопулярні теми, як свого часу такою була серія про шахтарське життя. Причому вона виставлялася в Швейцарії, а в Україні вона не викликала інтересу. Отже, отримали велику трагедію, якої могли б уникнути.

Своїх улюблених фотографій у мене немає — лише улюблені теми. Нас учили думати одразу «серіями», не окремими фотоетюдами, що, до речі, зараз є світовим трендом.

— Щороку ми визначаємо «червону лінію» — смислову об’єднувальну фотовиставки. Так, цього року нею став «Фотосинтез» — зараз актуально синтезувати «вітаміни» у вигляді моральної сили. Що вам здається зараз актуальним у фотографії, якого роду знімки, тематики?

— Те, що актуальне і в нашому житті. Мені здається, що в Україні нині з’являється абсолютно новий клас — якщо брати за аналогією з Французькою революцією 1789 року — це «третій стан». І про це варто розповідати. Свій найближчий проект я присвячу цій темі.

Фотографам варто вивчати актуальні соцопитування, зрозуміти, які теми і проблеми хвилюють суспільство, а потім візуалізувати їх — а як це зробити, залежить від навчання. Адже фотограф, по суті, займається дослідженням суспільства через «об’єктив». Це його інструментарій, як у письменника — слова, у соціолога — цифри. Важливо лише знати методики і бачити фотографічні теми.

Анастасія РУДЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments