Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Дух в ефірі

Христина СТЕБЕЛЬСЬКА: «Те, що ми мало розуміємося на релігійній темі, не означає, що ми не повинні вміти побачити суть цієї події»
8 серпня, 2008 - 00:00
ХРИСТИНА СТЕБЕЛЬСЬКА СЬОГОДНІ ОЧОЛЮЄ КОМАНДУ, ЩО ПРАЦЮЄ НАД ПРОЕКТОМ «МІЖ НАМИ». ПРОГРАМА ДОСЛІДЖУЄ КУЛЬТУРНІ ЗВ’ЯЗКИ Й «СТЕЖКИ СПІЛЬНОЇ ІСТОРІЇ» МІЖ УКРАЇНЦЯМИ ТА ЧИСЛЕННИМИ ЕТНОСАМИ, ЩО ЖИВУТЬ НА ТЕРИТОРІЇ НАШОЇ КРАЇНИ / ФОТО НАДАНЕ ПЕРШИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ТЕЛЕКАНАЛОМ

Коментування подій, що транслються в режимі живого часу, потребує від журналіста особливих навичок. Пряма трансляція святкування 1020-річчя хрещення Русі для коментатора ускладнювалася не тільки релігійним характером події, а й також необхідністю бути гранично обачним і толерантним, зокрема, через церковну проблему, яка в Україні досі залишається невирішеною. Про те, як удавалося оминати це підводне каміння під час коментування християнських урочистостей, про значення цих подій для України, про стосунки церкви і ЗМІ, теологічну журналістику, а також плани щодо нової тематичної програми ми спілкувалися з керівником проекту «Між нами», оглядачем «Першого» Христиною Стебельською.

— У вас великий досвід коментування прямих трансляцій на телебаченні. Чим особливою була трансляція святкування 1020-річчя хрещення Русі та як ви до неї готувалися?

— Десять років я коментую на національному каналі важливі трансляції. Ця подія — із числа особливих. Її можна порівняти з приїздом в Україну Папи Римського Іоанна Павла II і інавгурацією Президента. Така широкомасштабна духовно-біблійна і державницько-світська подія потребувала особливої тональності коментаря і заглиблення, щоб глядачі розуміли, що відбувається. Я маю за честь, що мені разом із моїм колегою-істориком доручили коментувати всі заходи в рамках святкування на найвищому державному рівні.

Під час підготовки знадобилися знання, які мені дісталися від батьків, університетських викладачів, священиків, владик, богословів, краєзнавців, істориків. Мене, безумовно, надихало й те, чим щонеділі у церкві мене благословляє святий дух. Під час трансляції були досить напружені моменти, але я відчувала, що Бог мене береже. Тут важливий і психоаналітичний аспект, адже пряма трансляція — це складна комплексна річ. Я розуміла, що за цим моментом спостерігають мільйони українців і телеглядачів зі 110 країн світу, серед них і богослови, і теологи. Ми досі отримуємо безліч вдячних телефонних дзвінків, а Катерина Ющенко вручила мені подяку від себе персонально і від імені усієї родини Ющенків.

— Тобто для вас як для ведучої це було симбіозом інтелектуальних і духовних знань. Якщо зврнутися до першої складової, то якими якостями повинен володіти журналіст, який коментує подібні події?

— По-перше, це мусить бути освічена людина, яка цікавиться церковною темою. Я постійно читаю теологічну літературу, релігійні часописи, відвідую науково-релігійні конференції, спілкуюся з професурою Львова, Києва, Харкова. Журналіст мусить володіти даром оповідача (а не просто інформувати), інакше коментар не промовить до душі глядачів. Він повинен бути патріотом цієї держави, усвідомлювати значення події. Внутрішня його настанова повинна бути позитивною і заряджати добром аудиторію. Він — допитливий, спостережливий, працює над собою. Я спостерігаю за реакцією людей, цікавлюся думкою колег, спілкуюся з богословами різних церков, священиками всіх конфесій. Такий моніторинг важливий для розуміння суспільної ваги події. Всеукраїнський масштаб святкування змусив мене уважно стежити за публікаціями і під час коментування говорити про заходи з нагоди святкування, що проходять і в Дніпропетровську, Львові, Одесі, Харкові. Це свято багато кого об’єднало на майданах країни, дало відчуття приналежності до великого народу.

Журналіст повинен бути дуже точним у вимові чинів, біблійних назв, регалій. Неточно вимовити імена найвищих духовних ієрархів означало б образити всіх вірних цієї церкви. Людина, що коментує подібні трансляції, повинна відвідувати церкву, аби розуміти канони того, що відбувається. Місія такого журналіста — толерантність, до якої тебе покликав Бог. Я можу мати свої судження, чомусь опонувати, але висловлювати це в ефірі я не маю права. Моє слово — заради злагоди і консолідації нації. Це і є місія журналіста сьогодні, коли ще нема єдності, на яку, за словами пана Мирослава Мариновича, ми вже заслужили.

А от право духовного резюме події віддамо на віру і працю священиків і богословів. Наступне слово — за церквою.

— Уже не перший рік ситуація в українському релігійному світі доволі непроста. Чи вплинуло це якимось чином на складність коментування цієї події?

— Це було нелегко, але я сама собі пояснила, що це за подія, відповідно, виробила дипломатичне слово і головні акценти. Те, що ми мало розуміємося на релігійній темі, не означає, що ми не повинні вміти побачити суть цієї події. Я усвідомлюю її історичну, національну і церковну справедливість. Основні події святкування тисячоліття хрещення Русі проходили в Росії, а сьогодні, через 20 років, це свято повернулося в Україну, засвідчуючи, що є тільки одна Русь — Київська.

Другий акцент — це повернення в українські храми видатних реліквій — освячені дзвони, які відродяться на Софійській дзвіниці й відновлені й освячені в святій Софії срібно-золоті ворота. Держава в особі Президента робить значний історичний крок, нагадуючи всьому світу про значення Київської митрополії для українського народу і всієї Європи, адже з Візантії християнство найперше прийшло саме сюди. А церковна справедливість — в об’єднанні церков, які мають одне походження. Єдиний храм єдиного бога, в якому мовиться єдиною державною українською мовою. Президент завжди випереджає нас у своїх рішеннях, тому часто вони нам незрозумілі. Глава держави приділяє велику увагу справам нашої віри й духовної єдності на всіх рівнях. Віктор Ющенко постійно працює над тим, щоб повернути наші святині з Росії, Австрії, Швеції, США, Польщі. Якщо ми повертаємо наші історичні реліквії, ми повертаємо справедливість, а значить — і силу своєму народові.

— Нещадовно після вилучення українською митною службою у російських журналістів касет із фрагментами сюжету про майбутній візит Вселенського патріарха, Російська православна церква висловила глибоку стурбованість цим фактом. Буквально минулого тижня керівник у справах Української православної церкви Московського патріархату, архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан (Юрчук) заявив про дискредитацію УПЦ (МП) в українських засобах масової інформації. Як ви оцінюєте подібні заяви з боку церкви і, відповідно, висвітлення церковного життя в українських медіа, зокрема, на телебаченні?

— Журналісти повинні висвітлювати церковне життя і вони мають на це право. Інформаційні служби церков потрібно удосконалювати, необхідно створювати цілі інформаційні департаменти, які могли б надавати будь- яку інформацію про діяльність церкви. Усі проблеми виникають через відсутність системи у контактах церкви з громадою і пресою.

Я була свідком ситуації, коли журналіст із мікрофоном підлетів до знервованої пані, яка кричала, що «ця церква» їй заважає жити, бо вона не встигла вигуляти собачку чи не купила вчасно свій кефір. Зрозуміло, що люди мають право вільно пересуватися містом під час таких акцій. Але ж аргумент тієї пані не повинен бути головним у новинному сюжеті. Цей факт не може ілюструвати настрої народу. Це несправедливо і непрофесійно, коли шановані видання і телекомпанії для висвітлення таких подій використовують стиль «жовтої преси»: чим скандальніше — тим краще. Це виправдати рейтингом неможливо!

Люди молилися поблизу місця, де Володимир хрестив український народ. Бог і природа благословляли нас: після дощу над святою Софією з’явилася веселка. Здавалося, що це дорога, якою янголи сходять з небес. Це був символ світлої душі, прощення і союзу людей (до речі, веселка зображена на багатьох українських іконах, як атрибут Божої слави). Такі трансляції відродження нашого духу надзвичайно потрібні. Вони вичавлюють з нас раба, додають розуміння того, що не мріяти про щастя для своєї сім’ї, оточуючих, про величність духу і про душевний спокій, а бачити тільки канапку на столі — неможливо. Щоб частіше над Україною з’являлася веселка, люди повинні творити добро.

Сьогодні українське телебачення прагне до конструктивності, розуміючи свою місію об’єднання народу. Бути цинічним і агресивним у коментарях може собі дозволити тільки недосвідчений студент-практикант або «битий ведмідь», якому дуже добре платять певні центри з-поза меж України. А відповідальність лежить в першу чергу на головних редакторах.

— Вам багато доводилося стажуватися за кордоном. Чи є в Європі поняття теологічної журналістики?

— Є таке поняття. Зокрема, в Римі, Мюнхені, Відні, Лондоні, Варшаві, сильна школа на CNN і BBC. Прогресує журналістика Москви і Санкт-Петербурга. Думаю, рух пішов і в Україні, але поки що за рахунок науково- дослідних семінарів, тренингів, навчання у католицьких університетах, духовних семінаріях і академіях, які готують теологів, що вміють працювати з інформацією. Я знаю приклади, коли церква дає можливість журналістам навчатися в найкращих університетах світу — у Католицькому університеті Ватикана, академіях Москви, Варшави, Мюнхена, Лондона, Вашингтона.

Кожна солідна, сильна нація в першу чергу ідентифікує себе як націю віри. Наприклад, Рим мудро проводить роботу з молоддю по всьому світу, найпрестижніші університети Америки працюють із церквами. Націю найперше можна об’єднати на рівні духу, а не політики. Політики рідко згадують про душу, не ходять до церкви, забувають дорогу до кладовища. Людина перш за все повинна працювати над собою сама. А далі й держава допоможе, і церква спрямує.

— «Перший» — єдиний в Україні канал, який приділяє увагу релігії. Чи не замислювалися ви про розробку спеціальних програм релігійного спрямування?

— Замислювалася. Плани і напрацювання вже є. І найближчим часом ви про них довідаєтеся. А поки що нехай це залишається таємницею.

— В Україні є немало представників різних світових релігій. Чи враховуватимуться їхні інтереси при підготовці програми?

— Перший крок ми вже зробили у просвітницько-пізнавальному проекті «Між нами». У планах — фільми про більш ніж 140 етносів, що мешкають в Україні. І тему релігії тут не оминути. До цього ми просуваємося поступово, розпочинаючи культурою і традиціями, які готують людей до розуміння більш глибинних речей.

— Чи це є один із кроків для реалізації «Першого» як телеканалу громадського мовлення?

— Це є внесок «Першого» у створення громадського мовлення. У нас багато просвітницьких програм. Сітка мовлення нашого каналу орієнтована на всіх — від діточок до пенсіонерів. Ми знаємо, що цікаво українському глядачу. Інші канали поки що про це тільки говорять, а ми вже щось робимо.

— Між іншим, як ви ставитеся до критики?

— Я б хотіла усіх опонентів запросити на екскурсію на «Перший», щоб вони подивилися, як досить пристойний телевізійний продукт робиться кувалдою і молотком. Процес виготовлення телепродукту дуже складний, а державні фінанси — лімітовані. Ми не можемо робити Голівуд, але повірте, у нас є люди, які знають, як його зробити. Якщо буде грамотно проведена реорганізація, структура каналу стане мобільнішою і знайдеться інвестор, то найкращі обличчя країни працюватимуть на нашому каналі.

P.S. Ще на початку зустрічі ми презентували пані Христині одну з книжок серії «Бібліотека «Дня», що безпосередньо стосується теми розмови — «Апокрифи Клари Гудзик». Виявляється, телеведуча вже давно знайома з публікаціями автора «Дня». «Я давно спостерігала за її публікаціями. Як треба поважати свою культуру і свої знання для того, щоб так себе зберегти і бути такою послідовною, — дивується пані Христина. — Мені, здається, вона ніколи не зрадила сама собі. За статтями Клари Гудзик можна звірятися, що є істина в цій темі, а що — міркуваннями з приводу».

ДОВІДКА

Христина Стебельська з відзнакою закінчила Прикарпатський університет. Стажувалася в телекомпаніях Америки, міжнародній компанії Nordic Traiding International, у Києво-Могилянській академії та Вищій школі Британської Ради. Працюючи на «Першому Національному» з 1995 року і проїхавши всю Україну, журналістка створила сотні програм і десятки документальних фільмів. В ефірі національного телебачення коментує особливо важливі трансляції. Телебаченням діяльність пані Христини не обмежується, вона також проводить фестивалі, свята, пише сценарії для урочистих церемоній за участю перших осіб держави.

Маша ТОМАК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments