Директор хаосу

2016 рік, що минає, для путінської Росії був роком безперервного падіння економіки, остаточного поховання проекту під назвою «Новоросія», очевидної безвиході у війні проти України і низки корупційних скандалів, причому розміри виявленої корупції приголомшують уяву. Жодної позитивної програми щодо вирішення всіх цих проблем Путін і його оточення сформулювати не в змозі.

2016 рік, що минає, для путінської Росії був роком надій, які дали дві найбільші події в західному світі: британський референдум у червні про вихід із ЄС і обрання Трампа 45-м президентом США в листопаді. До кінця року можуть статися ще дві події з цього ж ряду. Референдум в Італії 4.12.2016 в тому випадку, якщо пропозиції прем’єра Маттео Ренці щодо внутрішньополітичних питань не будуть підтримані, може призвести до відставки прем’єра і дострокових виборів, на яких шанси на перемогу мають популісти «Руху П’яти Зірок» Беппе Грілло і Ліги півночі Маттео Сальвіні. І той і інший — євроскептики і потенційні союзники Путіна.

Того ж дня, 4.12.2016, відбудуться президентські вибори в Австрії, на яких шанси на успіх має правий популіст Норберт Хофер. Це ще один, ще гарячіший прихильник руйнування ЄС, який відкрито симпатизує Путіну.

Майбутнього 2017 року низка змін, які грають на руку Путіну, може продовжитись. На парламентських виборах у Нідерландах, які повинні відбутись 15.03.2017, цілком може перемогти Партія свободи Герта Вілдерса, чий євроскептицизм і симпатії до Путіна також добре відомі. І, нарешті, одна з головних подій наступного року, на яку путінська медійна обслуга чекає з нетерпінням і в передчутті якої вже кілька тижнів радісно потирає руки — президентські вибори у Франції, які повинні відбутися у квітні. Будь-хто з двох найбільш імовірних фіналістів цих виборів, ставши президентом Франції, влаштує Путіна. Чи то його давня прихильниця Марін Ле Пен, чи Франсуа Фійон, який уже заявив, що не проти організувати слідом за Великобританією вихід із ЄС Франції, а також цілком чітко сказав, що з Росією треба дружити і негайно скасувати санкції.

Усі ці події як серед екзальтованих прихильників Путіна, так і серед його не менш екзальтованих опонентів сприймаються як доказ нескінченного путінського фарту, властивого цій людині якимось містичним чином. У перших ця обставина викликає істеричне захоплення і напади оптимізму, у других — не менш істеричний відчай і напади похмурого песимізму.

Спробуємо, наслідуючи поради Спінози «не плакати, не сміятися, не ненавидіти, а розуміти», розібратися в суті того, що відбувається. Причина того, що можна умовно назвати «путінським фартом», у тому, що Путін єдиний із політиків у ранзі глави великої держави узяв собі в союзники таку могутню космогонічного масштабу силу, як Хаос. До нього так не чинив ніхто, окрім терористів, за якими все-таки немає ресурсів великої країни. Всі керівники країн, незалежно від ідеологічних пристрастей, робили і роблять ставку на Порядок.

Образ світового порядку у Гітлера сильно відрізнявся від порядку, якого хотів Черчилль, а порядок, який повинен був настати після перемоги комунізму у всьому світі, мало схожий на той, який намагається встановити Захід у ході глобалізації. Спільне між усіма цими політичними напрямами те, що в кожного з них є ідеологія, в центрі якої знаходиться план облаштування світу на основі якогось його впорядковування.

У Путіна немає і не може бути ніякої ідеології, оскільки неможливо створити «програму побудови Хаосу». Хаос не потребує програми, тому у Путіна й немає ніякої програми. Його постійні мантри про «багатополярний світ» — це є лише сором’язливий заклик до хаотизації планети.

Путінська медійна обслуга перебуває у дивній ситуації, в якій їй і легко, і важко водночас. Важко тому, що люди, які звикли тягнути пропагандистську лямку, неважливо яку — комуністичну чи ліберальну — аби платили, опинившись в умовах ідеологічного бездоріжжя, ось уже 17 років не можуть до цього звикнути і періодично просто посеред свого шоу зупиняються з абсолютно розгубленим виглядом і, задерши голову до неба, туди, де, на їхню думку, знаходиться божество влади, видають тужливе виття: «Боже, пошли нам ідеологію, нам без неї так погано!».

З іншого боку, створення Хаосу — справа легка і весела, а тому приємна. Треба лише скинути із себе культурну оболонку і віддатися волі інстинктів: кричати, плюватися, кидатися на співбесідника з кулаками, можна навіть кукурікати і гавкати. Те, що відбувається в студіях російського телебачення, нагадує «свята непослуху», які влаштовували діти в піонерських таборах, коли їм ставало відомо, що вожаті зібралися на чергову п’янку і до ранку про піонерів точно не згадають, а тому можна стрибати по ліжках і битися подушками. Медійні події останнього тижня, коли спочатку українського експерта двічі побили в прямому ефірі, потім дісталося польському журналістові, — з цього ряду. Звідти ж раптове відчуття гумору у лідера ЛДПР, який здивував усіх абсолютно «піонерським» анекдотом про бабусю Меркель, яка мала три унітази й обробилась у коридорі.

«Вечер» Володимира Соловйова від 30.11.16 було присвячено пошукам додаткових причин для національної гордості великоросів. У ході більш ніж двогодинних пошуків було виявлено таке. З’ясувалося, що Росія — вкрай приваблива країна, громадянство якої всі хочуть отримати, але вона не всім дає. Як доказ цього Соловйов зачитав в ефірі листа Путіну від Пола Крейга, колишнього чиновника адміністрації Рональда Рейгана, а нині публіциста. Пол Крейг просить, щоб Путін видав йому російський паспорт, а також підкинув трохи грошей. Оскільки газета «Вашингтон пост» оголосила його, Пола Крейга, кремлівським пропагандистом. Тому Крейг просить Путіна поквапитися, оскільки, на думку Крейга, є побоювання, що в найближчому номері «Вашингтон пост» з’явиться викривальний матеріал про агента КДБ Рональда Рейгана, з яким Крейг разом намагався влаштувати в США революцію.

Зачитавши повністю це гумористичне звернення в ефірі, Соловйов почав перераховувати тих, хто нещодавно отримав із рук Путіна російський паспорт, зокрема Депардьє, Стівен Сігал, Рой Джонс, і з тріумфуванням запитав у присутніх: «Ну, от що їм тут усім треба? Чого вони всі раптом кинулися до Росії?». Подачу ведучого негайно прийняв найкмітливіший з експертів, Дмитро Куликов, і швидко пояснив, що у них у всіх раптово утворились ідеологічні розбіжності з західним світом, і вони спрямувались до Росії, усвідомивши її історичну правоту. На що Костянтин Затулін похмуро пробурмотів, що «розбіжності» із західним світом у всіх цих зірок мають яскраво виражений податковий відтінок, але цю версію було відкинуто як цинічну і таку, що кидає тінь на новоутворених громадян Росії та її патріотів.

На підтвердження неймовірної привабливості Росії для європейців та американців публіці було пред’явлено двох, які мріють одержати російський паспорт. Ними виявились американський журналіст Майкл Бом і польський журналіст Якуб Корейба. Ця парочка килимових, які ось уже кілька років заповнюють паузи в російських ток-шоу, де вони служать як збірні образи тупого американця і не менш тупого, але на додачу ще й гоношистого поляка, почали навперебій канючити, щоб їм дали «заветную корочку» із зображенням двоголової пташки на обкладинці.

Мета того, що відбувається в російському телевізорі — створити хаос у головах телеглядачів. У цьому випадку як доказ величі країни може сприйматися іронічний лист колишнього чиновника, гастролі «зірок», що вийшли в наклад, і бажання отримати російський паспорт двох іноземців, що пристосувалися жити за рахунок участі в російських шоу. Інших причин для гордості за країну Соловйову і його команді виявити не вдалося.