Фейки про фейки

Інформаційна боротьба проти ворожої дезінформації є однією з ключових битв у будь-якій війні, назвете ви її модним словом «гібридна» чи ні. Втім, останнім часом навколо методів протистояння неправдивим повідомленням нагромадилося багато хибних уявлень та помилкових суджень.

Якщо коротко спростувати найбільш поширені міфи, то можна зазначити, що «фейкам» можна протистояти, але факт-чекінг не врятує світ.

ЗВІДКИ «РОСТУТ НОГИ» У ФЕЙКІВ

9 квітня головного редактора «Європейська правда» Сергія Сидоренка дуже обурило розповсюдження українськими користувачами «Фейсбуку» фейку про загибель канадських спортсменів. Журналіст написав з цього приводу постзамітку на «ФБ» під назвою «ФАБРИКА ФЕЙКІВ, НА ЯКІЙ ПРАЦЮЄМО МИ, «СВІДОМІ УКРАЇНЦІ».

«Вибачте за капслок, але це якийсь адський капець», — розпочинає свою розповідь Сергій. Далі він детально розповідає про те, звідки з’явився фейк і хто його розповсюджував.

«Відомий інформаційникам г-носайт «bbcccnn» написав «новину», яка є класичним фейком і цілком може бути складовою інформвійни проти України (свічку не тримав, але текст ну дуууже типовий, про це нижче), — пише головред «Європейської правди». — Суть «новини» така: мовляв, у Канаді сталася катастрофа національного масштабу, розбився автобус із хокеїстами (і це правда), а в Україні це нікого не цікавить, бо навіть співчуття не було (а це — брехня).

Далі класика. На підставі брехні робиться висновок, що Банкова працює на РФ, бо співчуття звідти лунають лише якщо гинуть росіяни. На це нанизується ще одна маніпуляція (до слова, класична для інформвійни проти нас): так, вся українська влада гівно, але ж ми з вами гарні, не такі як вони, тому ми, ті, хто читають — співчуваємо. «Канадійці, ми з вами». І красива картинка з кленовим листочком.

Цей прийом — справді ефективний. «Я ж їм співчуваю, це правда. А отже, все інше — також правда» Лайк, шер, всьо такое. Меседж «українська влада = проросійське г-но» донесений і підсвідомо закріплений.

А тепер — про головне. Про масштаби. За якихось 10 годин ця «новина» набрала понад 30 000 (!!!) фб-реакцій, тобто лайків-репостів.

Одне лише повідомлення на фб-сторінці цього г-ноджерела має понад 8 000 шерів і майже 8 000 лайків, а до того ж лінк шерять і звичайні читачі. Причому показник лайків-репостів стрімко зростає, рівно за годину кількість фб-реакцій зросла майже на 5 000!!!

Поширення «новини» від сайта, який спеціалізується на фейках, саме по собі є моветоном, але ясно, що не всі про нього знають. Та навіть для тих, хто не є знавцем медіаполя, знадобилося би рівно 10 секунд, щоби переконатися, що повідомлення — фейк. Гугл видає співчуття від Порошенка у перших же посиланнях, причому воно було вчасним, ще 7 квітня. І з України, звісно ж, надходили й інші співчуття.

Але читача не цікавить реальність. Фейки — значно цікавіші. Постправда рулить. Ще менше реальність цікавить того, хто писав «новину». Вагу мають лайки-шери-перегляди. А до того ж цілком імовірно — така «новина» була щедро оплачена».

100% — ГО ЗАХИСТУ НЕ ІСНУЄ

«А тепер — вишенька на торті, — продовжує журналіст. — Не думайте, що добровільними солдатами фабрики фейків стають лише ті, хто не чув про фактчекінг та медіагігієну. Якби ж то...

Лінк на цю гавноновину я побачив у коментарі... піарниці з комерційного сектора, яку колеги вважають однією з найкращих в Україні. Її послужний список доводить: так, це людина з еліти цеху. До речі, вона цілком проукраїнська, та й пости пише лише українською.

Вона ТОЧНО знає, що таке bbcccnn, для неї точно не є проблемою фактчекінг за 10 секунд, але це не завадило висококваліфікованій проукраїнській фахівчині навести посилання на цей фейк у фб-дискусії як доказ злочинності української влади.

Тобто актиукраїнський сигнал, задуманий генераторами фейку, підсвідомо, не замислюючись, засвоїла навіть професійна піарниця. Не хочу писати прізвище, про кого конкретно йдеться, це не так важливо (друзям можу повідомити). Та йдеться не про персоналії, «на її місці міг бути кожен». Це просто показник того, як МИ З ВАМИ часом працюємо на фабрику фейків. Лайк, шер, емпатія — і побігли далі. А сигнал — спрацював.

І це насправді якесь «адське пекло».

«Від цього дуже сумно, і я не знаю, що з цим робити», — написав Сергій Сидоренко.

Я знаю, про кого йде мова в цьому пості, тому що саме я переконувала редактора «Європейської правди» в тому, що одним із тих, хто передрукував фейк, є найкращий в Україні спеціаліст із «паблік рілейшнз». Але реальність є такою, що професіоналізм в комунікаціях не є стовідсотковим захистом від фейків. Ви можете бути людиною освіченою, медіаграмотною, навіть спеціалістом з комунікацій або журналістики, але це не гарантує, що в якийсь момент ви не станете жертвою «фейкометів» та не повірите у сфальшовану новину. Можливо, через неуважність (як у випадку із відомою піарницєю), можливо, через намагання повідомити світу щось швидше інших, можливо, через емоційне співчуття, можливо, через підтримку позиції, що її виклали автори фейку...

ТАСС УПОВНОВАЖЕНИЙ ПОРАДИТИ

Парадоксально, але часткову відповідь на запитання «що з цим робити?» Сергія Сидоренка надало напередодні... російське інформагентство ТАСС. (Хоча, в принципі, чому парадоксально? ТАСС, «Телеграфное Агентство Советского Союза» точно знає про що йде мова. ТАСС було створене ще у 1925 році та за часів СРСР володіло винятковим правом на розповсюдження інформації про події за межами Союзу. Відповідно, в цьому медіа традиційно працюють найкращі спеціалісти з інформаційних війн та дезінформації на пострадянському просторі.)

Отже, про що пише в даному разі ТАСС?

У своєму матеріалі «Як захистити себе від фейків» російська агенція радить таке:

«Самий базовий рівень: варто кілька разів подумати, перш ніж робити репост будь-яких матеріалів. Пам’ятайте, що якщо ви передрукували щось у своїй стрічці, то ви теж берете відповідальність за поширення цієї інформації. У кожної людини є «френди», чиї профілі являють собою стрічки чужих новин. Щоб не бути схожими на них, викладайте власний контент.

Якщо ви зіткнулися з будь-якою сумнівною новиною, пам’ятайте про інформаційну грамотність:

•  Завжди дивіться на джерело. Запам’ятовуйте джерела новин, яким можна і яким не можна вірити.

•  Звертайте увагу на того, хто «репостнув» цю новину. У вас у «френдах» можуть бути як справжні друзі, так і абсолютно незнайомі люди, від яких може йти неперевірена інформація.

•  Навіть якщо це ваш друг, переконайтеся в тому, що він компетентний в тому, про що пише (сам був очевидцем події, є експертом в цій галузі й т.д.). Якщо тема не має до нього безпосереднього відношення, див. пункт 1 — вивчайте першоджерело».

Ці поради є цілком слушними... за винятком одного моменту — в цьому переліку необхідних дій щодо самозахисту від фейків НЕМАЄ вказівки щодо самостійного перевірки правдивості власне факту того, про ще йдеться. (Те, що зробив Сергій Сидоренко, коли задав пошук в Гуглі щодо наявності співчуття канадським спортсменам з боку української влади.) ТАСС цей етап взагалі не розглядає, і його методологія захисту від фейків зводиться, фактично, до двох кроків:

1. Зупинитися та подумати;

2. Перевірити джерело.

Нібито все виглядає логічно. У випадку, який наведений на початку, статті, він би точно спрацював — відома спеціаліст із комунікацій робила перепост «набігу», і просто не була уважною до джерела походження повідомлення. Але якщо ми визнаємо як найбільш дієвий метод визначення джерела новини на основі «віри» джерелу, то тоді розпізнання і виявлення фейків стає абсолютно суб’єктивним процесом, на який можна легко впливати і яким легко маніпулювати.

ВІРИТИ «НА СЛОВО»

Під час відбору джерел на основі принципу, кому можна і кому не можна вірити, люди обирають експертів та ЗМІ, кому вони, по суті, вірять «на слово». Спеціалісти з комунікацій та журналісти, напевно, визначать для себе як джерела інформації переважно високопрофесійні ЗМІ та висококласних експертів. Але значна маса людей зробить цей вибір некваліфіковано, буквально на основі власних уявлень про «добро і зло». В підсумку, вони просто ще більш укріпляться в своїй суб’єктивній реальності, в своєму світі постправди.

Тут неповну, і, таким чином, маніпулятивну «методичку» ТАСС треба доповнити та закликати всіх не зупинятися на етапі перевірки рівня своєї довіри до джерела та звернути увагу на необхідність перевірки власне змісту новини, тобто факт-чекігу. Але це теоретичне побажання. Багаторічний світовий досвід роботи медіа однозначно говорить: якщо люди довіряють джерелу інформації, вони вважають інформацію, що воно розповсюджує, правдивою. Іншого кроку — щодо перевірки фактажу — вони не роблять.

ПРАВДА — ЦЕ...

Причини такого стану речей:

•   Немає часу на перевірку;

•   Об’єктивна неможливість перевірити дані (особливо, якщо мова йде про ексклюзивну або вузькоспеціалізовану інформацію).

В цих умовах довіра до джерела найчастіше просто автоматично переноситься на повідомлення, що воно транслює. Таким чином, саме «вага», авторитет та рівень довіри до ЗМІ і визначають «вагу», авторитет та рівень довіри до повідомлень, які медіа розповсюджує. Справедливо і зворотне твердження — до тих, кому не довіряють, не будуть і дослухатися.

При такому підході джерела і, відповідно, повідомлення, яким довіряють росіяни, будуть ІНШИМИ, ніж для українців, жителів європейських країн або Америки. І тому ТАСС спокійно радить своїм читачам робити кроки з перевірки джерел — в умовах суспільства путінської Росії більшість росіян будуть обирати собі в авторитети лише лояльні до нинішньої політики Кремля медіа та спеціалістів.

Окрім того, саме цим підходом пояснюються кроки США щодо захисту свого інформаційного простору від зовнішнього ворожого впливу — джерела інформації, які можуть слугувати іноземним державам каналами розповсюдження дезінформації та пропаганди, Сполучені Штати змушують реєструватися як іноземних агентів. Нещодавно на цей крок змушений був піти російський супутниковий канал RT (екс-Russia Today). Зрозуміло, що довіри до «іноземного агента» буде меншою, ніж була до просто «іноземного ЗМІ з іншою точкою зору».

Формулювання «Правда — це те, у що я вірю», і, відповідно, «Якщо я не вірю — це є неправдою», працює в світі навколо нас. Реалії життя людей та природи людини є такими, що факт-чекінг ніколи не стане масовим, тотальним явищем. Ви ніколи не зможете (і ніколи не захочете) здійснювати перевірку всіх повідомлень, які ви отримуєте, хоч як би цього хотілося медіаекспертам та як би неможливість цього лякала медіаграмотних спеціалістів.

Чи можна з цим «щось зробити»? Так, але це вже робота не для медійників, а для соціальних психологів та соціальних інженерів.