Фронт в ефірі...

Вітчизняні ліберали проявляють дивовижну здатність не помічати очевидних загроз, усіляко роздуваючи уявні. Хто їм дав гарантії, що війна на сході й надалі буде локалізована частиною Донбасу, а Кремль не зробить спроб прорватися углиб України? Тим паче, що «внутрішній російський корпус» успішно діє і в парламенті, і в судах, і в уряді, і в інформаційній сфері. Гріх не скористатися такою сприятливою ситуацією. Та й українська влада не скористалася прекрасною можливістю очистити країну від іноземної агентури, від московських ЗМІ, що натуралізувалися в Україні, від кондиментів агресора, які не дуже-то й маскуються.

Я зрідка слухаю радіостанцію «Голос столиці» і завжди виникає запитання: голосом чиєї саме столиці це радіо є? Давно відмовився давати їм інтерв’ю і коментарі, не належу до тих наших політологів, які готові бігти в студію до кого завгодно, хоч до нечистої сили, щоб там засвітитися. Для абсолютної більшості цієї частини нашої громадськості безпринципність і нерозбірливість у контактах є нормою. Днями на «Голосі» політолог Андрій Золотарьов засуджував квоти на українську мову на ТБ. Договорився цей пан навіть до того, що нібито квоти — це порушення мовного рівноправ’я. Вболіває Золотарьов за російську мову: мовляв, ображають її в Україні. Так, мовне нерівноправ’я у нас є, і його головною жертвою виступає саме українська мова, а не якась інша. Якщо ми пригадаємо перепис населення України 2001 року, то виявиться, що майже 70% громадян визнали своєю рідною мовою українську. Де 70% нашого україномовного телеефіру? Де 70% україномовних журналів і газет? Квоти хоч трохи згладять нерівноправ’я, яке у нас існує на користь російської мови. Золотарьов повідав, що 86 держав світу нібито практикують двомовність. Почав рахувати, озброївшись московським Атласом світу, виданим 2000 року, ніяк 86 не виходить — максимум 60. Причому значну частину становлять острівні мікродержави в океанах і колишні колонії європейських країн, для яких їхня мовна політика виступає спогадом про колоніальне минуле.

ДЛЯ АВТОНОМІЇ ТРЕБА МАТИ ПІДСТАВИ

Політолог категорично виступив проти можливої національно-територіальної автономії кримськотатарського народу, продемонструвавши повне нерозуміння специфіки його становища в Україні і незнання його історії. Золотарьов висловив побоювання, що після кримських татар автономії вимагатимуть угорці Закарпаття, румуни Північної Буковини і так далі. Не відома гостю «Голосу» обставина полягає в тому, що кримські татари — це не національна меншина, не частина якогось народу, а самостійний, цілісний і корінний народ України і Криму, в якого немає ніякої етнічно своєї держави за межами України (як у українських угорців, румун, болгар, поляків, білорусів тощо). Кримські татари — державний в історичному сенсі народ, який упродовж 350 років мав свою державу — Кримське ханство. А щодо вимог угорців, то вимагати можна що завгодно і у кого завгодно, але для автономії треба мати підстави. Майже всі національні групи України, окрім кримських татар, таких підстав не мають.

ЗАЛЯКАТИ

Що ж до претензій нинішніх угорських радикалів (партія «Йоббік»), то їм потрібно починати не з 200 тисяч закарпатських угорців, а з румунського краю Трансільванія, де етнічних угорців понад 2 мільйони... Але про це в Угорщині говорити не поспішають. Напевно, розуміють, що Румунія на таке не піде. Але, судячи з усього, дивлячись на специфіку українського політичного життя, на патологічну боягузливість і нестійкість деяких українських начальників і керуючись принципом «нахабство — друге щастя», розраховують залякати. Ми повинні спокійно і невблаганно пояснювати: «Немає підстав». Не треба кримськотатарський народ змішувати з національними меншинами, оскільки він — явище в Україні унікальне, і відображенням цієї унікальності й може стати його національно-територіальна автономія.

На ТРК «Чорноморська» ведучий пан Плахотнюк спілкувався з політологом, паном Якубіним. Вони швидко порозумілися і почали переконувати публіку, що це нібито Україна винна у невиконанні Мінських угод. Мовляв, нам треба спочатку провести в ОРДЛО вибори, а вже потім здійснювати виведення іноземних військ і встановлювати контроль за кордоном. Скільки можна нести зловмисну нісенітницю про вибори під автоматами і кулеметами окупантів? Без виведення російських збройних формувань і найманців, без українського контролю на кордоні — будь-які вибори будуть злою карикатурою на вільне волевиявлення, а інтеграція ОРДЛО в Україну буде фактично інтеграцією до складу російських регулярних і колоніальних військ, репресивних структур РФ. А безвідповідальних базік із ТРК «Чорноморська» не завадило б направити на лінію розмежування, щоб вони особисто переконалися, що ні про які вибори (навіть з українського боку цієї лінії) й мови бути не може. Які вибори, коли виборцям, співробітникам виборчих комісій, у будь-який момент можуть голову відірвати...

Ну, з політологом Якубіним мені вже давно все зрозуміло, а ось нерозуміння очевидного журналістом Плахотнюком здивувало. Щоправда, свого часу цей неофіт на ТРК «Чорноморська» дуже обурювався декомунізацією, демонтажем комуністичних пам’ятників, вельми співчував тим, кого змушують відмовлятися від звичного. Я тоді не став про це писати, думаючи, що йдеться про випадковість. Після звільнення з «Чорноморської» Катерини Некречі рівень ведучих помітно знизився. На щастя, ще працює Валентина Самар, яка демонструє, як завжди, компетентність і знання реалій Криму. Вона одна з кращих експертів із кримської проблематики. Пам’ятаю її глибокі і кваліфіковані публікації ще в доокупаційному Криму. А деградація телеканалу багато в чому пов’язана з елементарною відсутністю грошей. Незважаючи на всі крики про деокупацію Криму, належної допомоги на ТРК «Чорноморська», ні «АТR», ні (підозрюю) канал Крим-UA не отримують. Як і всі наші ЗМІ, які працюють на Україну. У тих, які працюють проти, фінансових проблем немає.

ВРАЖЕННЯ ВІД ПІАР-АКЦІЇ

А президентський «5 канал» смакував «юридичні подвиги Геракла» у виконанні Юрія Луценка. Але довіри до ГПУ у суспільстві давно немає, і важко уявити, що надзвичайне повинен зробити генеральний прокурор, щоб довіру повернути. Ми пам’ятаємо, як урочисто в залі засідань Кабміну затримували керівників служби з надзвичайних ситуацій. І що? А нічого... А скільки «кримінальних проваджень», які закінчились нічим...

На багатьох у студії затримання в 15 областях країни корумпованих податківців справило враження масштабної піар-акції. Але чи не буде знову пшик у результаті? Всі ці безплідні спалахи активності наших начальників давно набридли й однозначно відкидаються більшістю українців.

На каналі «1+1» у програмі «Право на владу» журналісти взяли Юрія Луценка в роботу. Генпрокурор бадьоро і рішуче заявив, що «вертольоти літатимуть частіше» (маючи на увазі ті, якими корупціонерів доправляли до київських судів, де їх благополучно випускали?), а кримінальні справи потраплять до вітчизняної, даруйте на слові, Феміди... Потім Луценко почав скаржитись на вади нашої судової системи. Як він висловився, багатьох суддів самих треба затримувати... Проте є й успіхи, так би мовити, порядок у танкових військах — генпрокурор повідав, що «сталінську прокуратуру знищено». Ну, після смерті Сталіна у прокуратури радянська номенклатура вирвала жало, щоб жити спокійно і комфортно. І не лише у неї... За Сталіна трясли всіх, багатьох відстрілювали і якимось чином очищували керівний прошарок, схильний до морально-політичної деградації, корупції, розкрадання державного майна. Це було приємно окремим номенклатурникам, але всю систему вело до неминучого краху. В умовах же подальшого комфорту загнивання верхівки пройшло стрімкими темпами. Достатньо пригадати, що після Сталіна органам КДБ заборонили збирати матеріали на партійних бонз. А нинішня Україна, доведена до повного розкладання, потребує радикальних очищень, по-справжньому, а не за Луценком. Інакше — неминуча загибель.

Звичайно, розпитати генпрокурора жорстко і по суті навряд чи могла ведуча Наталя Мосійчук. Явно не справляється з такою серйозною програмою, як «Право на владу». Не тягне інтелектуально і культурно. Була й залишається хорошим диктором... Багато амбіцій, егоцентризму в кадрі за відсутності амуніції, але з постійним прагненням підкреслити власну значущість, так би мовити, блиснути розумом і талантом. Виявилася здатною лише на «тонке» запитання до генпрокурора: «Ви говорите, що покінчено зі сталінською прокуратурою, але Вишинський звинувачував у Нюрнберзі. А ви б хотіли звинувачувати Януковича?» У Нюрнберзі на процесі Вишинського не було, там від СРСР виступав генерал Нікітченко, його заступником був Руденко, а Вишинський перейшов на дипломатичну роботу, представляв СРСР в ООН і дослужився до заступника голови радянського МЗС. Слід би знати...