Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Гастролі політичного «треш-шапіто»

Маргіналізація українського телебачення призвела до панування популістів у політиці
27 квітня, 2018 - 12:43
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

До виборів президента та парламенту залишився рік-півтора. Україна підходить до виборчого періоду з тотальним інфотейментом у новинах та інформаційно-аналітичних програмах та засиллям популістів у політиці.

РОЗБИТИЙ НІС ТА ДЕКОЛЬТЕ

Замість обговорення важливих та актуальних для розвитку країни тем у сухому залишку після ток-шоу маємо розбиті депутатські носи. Замість аналізу змісту ексклюзивних інтерв’ю з політиками та дипломатами — обговорювання бюсту ведучої (тому що змісту взагалі не передбачено концепцією програми).

Навіть у доволі пристойних шоу на великих каналах усе одно в обов’язковому порядку з’являються беззмістовні крикливі політики, «голови, що балакають», транслюючи закладені кимось чужі меседжі, одіозні політичні діячі, на яких правоохоронні органи мали б полювати, відверті фріки...

Звісно, сподіватися, що під час подібних вистав-бурлесків буде серйозно проаналізовано хоча б якусь важливу суспільно-політичну тему, марно.

На цьому популістичному, цирковому інформаційному полі мають шанс вирости, відповідно, не державні діячі, а лише артисти різних жанрів.

Кандидат у президенти співак? Годиться, давайте його сюди. Партія, яка проголошує тільки популістичні гасла? Відмінно, беремо!

«ТУШКА» ПО-СЕРБСЬКИ

Можу їм підказати цікаві ідеї з іншої країни, — Сербії.

Ведучий-комік одного гумористичного сербського ТБ ток-шоу напередодні президентських виборів переключився на тему політики. Звісно, в своєму стилі. Наприклад, проаналізував із гостями студії гороскопи кандидатів у президенти і з’ясував, що, за даними астрологів, у одного з політиків напевно є сексуальні проблеми через недостатній розмір... ну, ви самі розумієте, чого. Телеканал цю частину передачі вирізав, але це відео розійшлося по інтернету. Рейтинг кандидата не впав (або не дуже впав), але він, напевне, ще тривалий час почувався ображеним.

Отже — записуйте — комік-ведучий політичного ток-шоу; обговорення в ЗМІ сексуальних компетенцій політиків; астрологи як експерти (останнє, втім, в Україні вже практикується, але треба починати запрошувати їх саме до політичних ток-шоу і саджати поруч з політологами. Один політичний експерт, один експерт із зв’язків із космосом, десь так).

Інша ідея — взагалі не заморочуватися з «людьми, що досягли успіху», навіть у шоубізі. Головне — креатив!

У тій самій Сербії третє місце та 9 % голосів під час президентських виборів отримав... студент, який балотувався в пародійному образі одягнутого в біле корумпованого політика Любіші Прелетачевіча «Білого». (Тут варто зазначити, що прелетачами в Сербії називають політичних діячів, що змінюють партії та переконання заради вигоди, тобто це «тушка» по-нашому).

Слоганами Білого були, наприклад, такі заклики: «Надсилайте усі ваші гроші відразу до мене в кишеню», «Не буде корупції, окрім моєї, само собою».

Він пропонував запустити національну космічну програму, побудувати в Сербії море (якого в країні немає), налагодити взаємовідносини з Росією як із «двоюрідним братом» — як із родичем, але не близьким.

Білий агітував електорат майже виключно в соціальних мережах, витратив нібито всього кілька сотень євро, втім, результат отримав дуже непоганий.

БІЛЬШЕ СЕКСУ

У нас інфотеймент на телебаченні та популізм у політиці чомусь має переважно більш зловісний вигляд. Прикладів таких само веселих та винахідливих проектів малувато. Хіба що «95-й квартал» та Володимир Зеленський — мають шанс усе це виправити. Зеленський ще один вірогідний кандидат у президенти (чим він гірший за сербського студента?) Але додатково хочеться порадити «плюсам» замінити серйозних ведучих політичного ток-шоу «квартальцями» — це буде, в принципі, логічний розвиток нинішнього тренду вітчизняного телебачення.

Отже, так само можуть вчинити й інші канали — контраверсійних та буйних гостей треба доповнювати ведучими в стилі треш-шапіто. Навіщо людям оці розумні жінки на підборах, чоловіки в костюмах? Усі в сад.

Так, і більше сексу — навіщо оці «напівміри» з декольте в ефірі? Нехай будуть ведучі — послідовниці руху «Фемен», рейтинги будуть ого-го. Навіть якщо в межах дотримання вимог заліплювати окремі деталі чорними квадратиками. А замість дебатів політичних опонентів можна влаштовувати бої без правил. Чого вони після ефіру товчуть один одному пики? Нехай роблять це в кадрі — в клітці або в багнюці, це як уже продюсер шоу захоче. О, це буде жвава дискусія, оце буде обмін репліками!..

І ПРО СЕРЙОЗНЕ

Якщо ж переходити до серйозної розмови, то маємо з сумом констатувати, що на сьогодні не видно жодної ознаки того, що найбільш впливові вітчизняні ЗМІ, тобто найбільші та найрейтинговіші телеканали, мають намір щось серйозно пояснювати про українську політику аудиторії або популяризувати такі програми.

З одного боку, власники ЗМІ, медіа-інвестори, просто не розуміють, навіщо потрібні серйозні аналітичні передачі, відверті змістовні дискусії, не розуміють, що таке «занудство» може їм дати... окрім, звісно, падіння рейтингу каналу. Тому що з другого боку — і це дуже важлива обставина — люди теж не хочуть дивитися серйозні політичні програми, і взагалі щось чути про політику.

Восени минулого року «Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова» провів дослідження громадської думки, під час якого з’ясувалося, що більш ніж половина українців не цікавляться політикою.

Згідно з дослідженням, 60,3 % респондентів або не надто цікавляться політикою (43,1 %), або не цікавляться нею взагалі (17,2 %). Лише трохи більше третини, 37,7%, відповіли, що або дуже цікавляться політикою (5%), або радше цікавляться нею (32,7%). За словами заступника генерального директора з аналітичної роботи Центру Разумкова Юрія Якименка, найбільш низький інтерес до політики проявляє молодь — серед громадян 18 — 29 років цей показник становить лише 24 %.

Взагалі не змогли відповісти на питання 2 % опитаних, тобто ставлення до політики як такої в людей сформульоване.

БОРОТЬБА НАНАЙСЬКИХ ХЛОПЧИКІВ

Отже, якщо дві третини громадян не цікавляться політикою, то, відповідно, годі і чекати, що вони захочуть бачити в телевізорі інформаційно-аналітичні програми, які не будуть «цирком» або, точніше цирковим номером «боротьба нанайських хлопчиків»... («Боротьба нанайських хлопчиків» — естрадно-цирковий номер. На сцені нібито борються два хлопчики в національному одязі народів Півночі. Обличчя борців сховані під масками. Борються вони досить активно... Але після закінчення виступу «костюм нанайців» знімається, і виявляється, що це одна людина створювала ілюзію, імітувала інтенсивну боротьбу двох різних людей).

Перетворення інформаційно-аналітичних програм на цирк не популяризує політику та політиків, як може комусь помилково здається. Воно маргіналізує весь політичний клас. Закономірно, що в підсумку майже половина українців вважає, що серед політиків немає людей, здатних ефективно керувати країною.

Згідно, знов-таки, з опитуванням Центру Разумкова, 45,5% респондентів вважають, що в Україні немає таких політичних лідерів. 39,4 % українців мають надію, що такі політики існують, 15,1 % не змогли відповісти на питання.

За даними іншого дослідження, Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, що було проведено в грудні минулого року, дві третини — 67 % — населення України вважає, що країна потребує нових політичних лідерів. При чому лише 19 % учасників опитування впевнені, що такі лідери є. У відкритому питанні, коли частина респондентів (1-2 %) самі називали прізвища, найчастіше згадували... зірок шоу-бізнесу та шоу-телебачення, Святослава Вакарчука, Євгена Мураєва, Вадима Рабіновича, Володимира Зеленського.

Дані щодо «старих» політиків теж не викликають оптимізму. Якби парламентські вибори відбулися в грудні 2017 року, найбільшу підтримку отримали б: партія «Батьківщина» (11 %), «Блок Петра Порошенка «Солідарність» (9 %), «За життя» (9 %), «Громадянська позиція» (7 %), «Самопоміч» (7 %), «Опозиційний блок» (6 %), Радикальна партія Олега Ляшка (6 %). Також до 5 % підтримки близькі партія «Слуга народу» (4 %) та Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (3 %). Натомість 17 % (!) потенційних виборців ще не визначили своєї позиції.

У разі, якби президентські вибори відбулися в грудні 2017 року, найбільшу кількість голосів отримали б Юлія Тимошенко (12 % від тих, хто висловив намір брати участь у виборах) та Петро Порошенко (10 %). Далі йдуть Анатолій Гриценко (8 %), Вадим Рабінович (8 %), Олег Ляшко (5 %), Юрій Бойко (5 %), Андрій Садовий (5 %). 16 % (!) обрали відповідь «інший кандидат». Не визначилися зі своїм вибором 19 % (!) із тих, хто висловив готовність брати участь у виборах — тобто, цим людям просто не за кого голосувати з запропонованого «політичного меню».

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД КРАЇНОЮ

Інфотеймент, цирк у ефірі, маргіналізація політичних програм, без сумніву, внесли немалий вклад у появу саме таких показників. Щоправда, зростання популярності популістів не є суто українським трендом, ба більше — ми навіть плетемося в хвості світової тенденції. Але з однією відмінністю — на Заході серйозні, «нудні» ЗМІ мають значну та впливову аудиторію, серйозні експерти присутні в медіа-полі та мають вагу та вплив на суспільну думку, крім інфотейменту, людям показують і справді важливі новини, при чому роблять це без «жовтизни» та істерик... Тому популісти на Заході не захоплюють увесь політичний спектр і всі політичні ніші — серйозні «класичні» політики залишаються впливовими та популярними.

Теоретично, практику відмови від якісних, глибоких, серйозних, незаангажованих політичних програм на найбільш популярних каналах телебачення мало зруйнувати Суспільне. Але — і це парадокс парадоксів — UA:Перший не хоче бути рейтинговим. Тобто якась обмежена кількість глядачів із «секти свідків правильного телебачення» може, при наявності бажання, подивитися збалансовані програми за стандартами, можуть дізнатися про відповідальних та чесних політиків та проголосувати за них. Але скільки буде цих людей, якщо частка UA:Перший на 22 квітня, наприклад, становить 0,56? Це теж маргіналізація, не за змістом, але за формою.

Напевно, цей текст мав би завершуватися закликом до власників провідних (за рейтингами та розмірами) телеканалів щодо усвідомлення своєї відповідальності перед країною. Приватні телекомпанії мали б виділяти кошти та ефірний час на створення якісних, об’єктивних та водночас популярних аналітичних програм, насамперед про політику. Суспільне ТБ мало б нарешті почати працювати над зростанням популярності. Але, напевно, це той випадок, коли, як то кажуть, не треба пояснювати, якщо треба пояснювати.

 

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments