Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

«Газетка проти цеглини»

Як програти битву за свідомість людей на окупованих територіях
27 липня, 2018 - 14:36

Стає трохи ніяково, коли на п’ятий рік гібридної війни доводиться писати тексти, які роз’яснюють ази пропаганди та контрпропаганди. Але це доводиться робити, тому що складається враження, що діяльність відповідних та відповідальних державних структур у нас ведеться без урахування законів і правил ведення інформаційних війн.

Причини такого стану речей не зовсім зрозуміли (хоча є здогадки), але можливі наслідки передбачити не важко — це програш битви за думки та переконання людей на окупованих територіях. І не тільки.

Приводом для написання цієї статті стали публічні заяви члена Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення Сергія Костинського.

Перша теза, яка вже викликала бурхливе обговорення, — про доцільність мовлення на окуповані території переважно українською мовою. Друга — це нищівна критика пропаганди та проголошення табу на будь-яку пропагандистську діяльність з боку держави.

ФІЛЬТРИ, ПРО ЯКІ ТРЕБА ЗНАТИ

Справа в тому, що від жовтня цього року українські ЗМІ, які мовлять на окуповані території Донецької й Луганської областей, а також на територію анексованого Криму, будуть вести програми переважно — на три чверті — українською мовою. Як повідомив в ефірі проекту Радіо «Свобода» Радіо «Крим. Реалії» сам Сергій Костинський, «зараз закон дозволяє мовлення будь-якою мовою, головне, щоб це були українські передачі, національний продукт, європейський продукт, є відповідна квота європейського продукту», і з жовтня мова ведення передач на 75% буде українською.

«Ми ведемо мовлення не на ті території, які ми вкрали у Росії, а на ті, які Росія вкрала в України. І українська мова не є проблемною, я кажу вам це як кримчанин. Якщо ви отримуєте доступ до якісної журналістики, то мова не має значення», — зазначив він.

Потім у своєму дописі у «Фейсбуці» Сергій Костинський пояснив свою позицію більш детально.

«УКРАЇНСЬКА ЧИ РОСІЙСЬКА МОВА»

«Згідно із законом про квоти української мови, який був прийнятий парламентом і підписаний Президентом у 2015 році, квота української мови в ефірі радіостанцій становить 50%, квота пісень українською мовою — 30%.

З листопада обидві квоти зростуть на 5%.

Згідно Законом про квоти в ефірі телеканалів, який парламент прийняв, а Президент підписав у минулому році, квота української мови в тижневому телеефірі загальнонаціональних мовників становитиме 75%, а в ефірі місцевих телеканалів — 60%.

Таким чином, всі українські телеканали і радіостанції, які отримали ліцензії і дозволи на тимчасове мовлення, зокрема в Донецькій, Луганській і Херсонській областях, вже з жовтня будуть мовити переважно українською мовою.

Чому це є розумний, вивірений, вірний крок?

А Тимчасово окуповані території є складовою частиною України

Мешканці цих територій — громадяни України — прекрасно розуміють українську мову.

Не гірше, ніж мешканці Харківської, Сумської, Чернігівської, Одеської, Запорізької і Миколаївської областей.

Коли ми стверджуємо, що для окупованих територій потрібна якась спеціальна адаптована мова (російська), ми просто сепаруємо наших співгромадян, які стали заручниками російської окупації.

Якщо обираємо мовою спілкування з Кримом і Донбасом російську, тоді погоджуємося з Кремлем у тому, що Донецьку і Луганську області, а також Крим населяє якийсь інший, не український, народ, і що ця земля ніколи історично і юридично не входила до складу України.

Отже, маємо позначати окуповану територію як українську, а не підігравати російській пропаганді. Місцевий мешканець має чітко ідентифікувати українське і російське мовлення.

Б Українська мова — головний біль Росії

Для прямої пропаганди на окупованих територіях росіяни використовують саме російську мову.

Якщо окупаційна влада десь і грається в національну політику, це відбувається формально, для створення враження про певну національну рівність.

По-перше, російська мова для Кремля є операційною системою, через яку поширюється інформаційний код пропаганди.

По-друге, російська мова — це ключовий елемент маркування території.

Використання російської мови населенням сусідніх держав у певних регіонах дозволяє Кремлю та очільникам окупаційної влади заявляти права Росії на ці території або, мінімум, право на протекторат.

В цьому і полягає сутність ідеології «русского міра» — системне поширення військово-політичного впливу через поширення м’якого впливу — російської культури і російської мови.

Через це ідеологія «русского мира» спрямована на витіснення української мови зі ЗМІ, освіти, офіційної і побутової комунікації на окупованій території, оскільки саме українська мова є однією з ключових ознак української державності.

Саме тому завданням української держави є поширення української мови там, де, на думку ідеологів Кремля, люди спілкуються російською і де, відповідно, «панує» «русский мір».

В Зміст, дискурс мають значення

Український патріот на окупованих територіях буде слухати українське радіо і дивитись українське телебачення українською мовою.

Він, мінімум, не буде проти державної мови і, максимум, буде вимагати рідної мови в ефірі.

Тому що українська мова є для такої людини базовою складовою її політичної, громадянської ідентичності.

Людина проросійських поглядів, як правило, не буде слухати або дивитися ефір, який відрізняється від ефірів російських мовників, навіть якщо забезпечувати мовлення російською. Тому що він живе саме в російському дискурсі.

Тобто, для українця і проукраїнських, і проросійських поглядів найголовнішим буде зміст — проукраїнський чи проросійський.

І не треба вигадувати, що патріотів на Донбасі або в Криму немає. Їхня значна кількість, через ризик для життя, перебуває у внутрішній еміграції.

Ці люди мовчать в публічному просторі, але, менш з тим, уважно слідкують за всім, що відбувається на територіях, що підконтрольні уряду.

Нелояльна аудиторія, як вже було сказано вище, дивитись і слухати українське, незалежно від мови ефіру, не буде.

Г Українське мовлення — для активної частини аудиторії

Маю констатувати, що більшість населення на окупованих територіях є пасивними споживачами інформації.

Вони дивляться і слухають те, що є найдоступнішим, і не потребує докладання додаткових зусиль.

Увімкнув пульт — отримав доступ до телеканалів, увімкнув приймач — почув голос радіоведучого.

І Росія забезпечує цій аудиторії комфортне споживання інформації, як в Криму, так і в «ОРДЛО».

Забезпечує через організацію тотальної присутності російських і проросійських медіа: в кабельних мережах, в цифровому і аналоговому ефірі, на супутниках.

Треба при цьому розуміти, що тотальна присутність російських медіа забезпечується, перш за все, за рахунок витіснення українських медіа.

Окупаційна влада Криму та «ОРДЛО» йде далі і намагається блокувати законне мовлення українських телеканалів і радіостанцій, яке здійснюється з підконтрольних уряду територій.

Тому, щоб слухати або дивитися українське в умовах окупації, потрібна активна позиція. Оскільки це передбачає активний пошук можливостей: придбання супутникової антени, налаштовування ресивера або сет-топ-бокса, використання VPN, відкриття принадностей українського АМ-радіомовлення.

Ця аудиторія, знову повторю цю тезу, є компліментарною до української культури, української мови, української державності.

І саме ця аудиторія є євангелістами українського порядку денного на територіях, де неформальна комунікація є чи не однією з найважливіших.

Ґ Останнє

Українське ефірне мовлення покриває своїм сигналом не тільки непідконтрольні території, а й підконтрольні.

Якщо ми свідомо організуємо українське мовлення на окуповані території російською, то маємо розуміти, що водночас сотні тисяч людей на підконтрольних територіях залишаться без доступу до масового українського контенту.

Ми будемо фактично допомагати росіянам продовжувати русифікувати Донецьку і Луганську області, а також південь Херсонщини.

І, що найважливіше, будемо стимулювати формування розбіжностей між мешканцями Донецької, Луганської і Херсонської областей, і мешканцями Одеської, Харківської, Сумської, Запорізької, Миколаївської, Чернігівської областей, де українське телерадіомовлення буде українським.

Чи потрібно це Україні — зберігати територію, що розташована на межі з окупованими районами, в російськомовному ґетто, тоді як в інших регіонах України поширюватиметься і розвиватиметься україномовне середовище? Питання риторичне».

Нібито всі тези члена Нацради справедливі і обгрунтовані. Але є одне величезне АЛЕ. За законами засвоєння інформації, всі відомості про світ, в тому числі, повідомлення медіа, сприймаються людьми через т.зв. фільтри сприйняття. Фільтри сприйняття — це захисний бар’єр, який в автоматичному та супероперативному режимі обробляє та сортує всю інформацію, яка намагається потрапити до нашого мозку через наші органи відчуття. Засвоєння людиною всієї інформації з навколишнього світу відбувається на підставі стовідсотково суб’єктивних підходів: людина сприймає, що надходять на її органи почуттів, дуже вибірково.  Кількість і якість (зміст) засвоюваної інформації залежить від того, які фільтри сприйняття існують у людини і як вони працюють. Люди виділяють — фільтрують — і потім «засвоюють» інформацію, яка

•             їм зрозуміла;

•             представляється їм найважливішою і значимою.

Ми здатні сприймати лише дуже малу частину розмаїття світу, і та частина, яку ми сприймаємо, підсвідомо та миттєво відбирається за допомогою наших фільтрів — культури, мови, переконань, цінностей, інтересів, досвіду...

Можна погодиться, що більша частина мешканців окупованих територій (поки що) розуміє українську мову. Але чи всі вони готові споживати — слухати та засвоювати (!) — інформацію, яку будуть транслювати для них україномовні ЗМІ? Чим не буде для них українська мова «маркером» проукраїнської, тобто заангажованої Києвом, позиції таких медіа? Напевно ж, буде. Звичайно, патріоти України із задоволенням вислухають вісті із «великої землі». Але інші мешканці окупованих територій будуть апріорі упереджено ставитися до інформації українських та ще і українськомовних ЗМІ. Можна легко передбачити, що багато у кого по той бік адміністративного кордону (лінії розмежування), фільтр сприйняття спрацює не тільки під час обробки почутого та побаченого, але ще «на підступах» — таки люди просто не будуть вмикати явно проукраїнські радіостанції та телеканали.

Можливо, існує свідоме рішення обмежувати аудиторію українського мовлення на Крим та в «ОРДЛО» тільки апріорі проукраїнські налаштованими мешканцями окупованих територій. Тоді пояснення Сергія Костинського виглядають логічними. Але ці є логічним та правильним взагалі цей підхід до мовлення «на той бік», питання риторичне.

НОВИНИ В ГОЛОВІ

Тепер щодо іншої спірної тези члена Нацради, що стосується української пропаганди на окупованих територіях.

В своєму дописі на «Фейсбуці» Сергій Костинський, зокрема, зазначив:

«Нам потрібна не пропаганда на окупованих територіях.

Нам потрібні фахові журналісти, які мають репутацію, які можуть оперувати фактами в ефірі своїх медіа.

Нам потрібні незалежні місцеві донецькі, луганські і кримські радіостанції, які в рамках своєї редакційної політики будуть максимально сфокусовані на інформаційних потребах своєї аудиторії.

Нам потрібні незалежні розмовні радіостанції і розважально-інформаційні телеканали, які формують загальнонаціональний дискурс, керуючись журналістськими стандартами.

І, звичайно, нам потрібні розважальні телеканали і радіостанції, бо їх дивиться і слухає переважна частина споживачів ефірного контенту.

Тому завдання Міністерства інформполітики і Національної ради, повторюсь, полягає не в тому, щоб створювати тупу державну пропаганду, а в тому, щоб забезпечити розповсюдження на окупованих територіях якісного різнопланового інформаційного контенту, створеного незалежними українськими журналістами».

Звичайно, можна довго оголошувати красиві промови про «правда завжди проб’є собі дорогу» та «пропаганду можна перемогти тільки якісною журналістикою». Але в умовах, коли інформаційний простір України, і в першу чергу, окуповані території, буквально бомбардують дуже професійною та жорсткою російською та проросійською  пропагандою, ці розмови завжди мені нагадують старий анекдот про зустріч інтелігента та хулігана.

Приходить одного разу додому інженер весь побитий, з розбитими окулярами, фінгалом під оком, піджак без рукава, в руках зім’ята та розірвана газета «Правда»... Його домашні питають: «Що трапилося?» «Та хуліган попросив прикурити, а в мене не було сигарет, і він мене почав біти», — розповідає інженер. «Бідненький наш», — починають жаліти його дружина, діти... «Нічого, — відповідає інженер. — Йому теж дісталося. Він мене цеглиною, а я його, газеткою, газеткою, газеткою. Добре, що прихопив додому, щоб прочитати на ніч».

Якщо казати вже серйозно, то аудиторія, насправді, не розрізняє правдивих нових від пропаганди із стовідсоткової достовірністю. Це стосується всіх людей на Землі, і тим паче, мешканців окупованих територій, яких свідомо з ранку до ночі «пригощають» «стряпнею» кремлівських пропагандистів.

Люди не перевіряють достовірність та повноту кожного матеріалу ЗМІ. Коли зміст статті або репортажу їм подобається, вони охоче приймають це повідомлення і вірять тому, що їм розповідають та показують. Втім, коли те, що вони почули та побачили їм не подобається, то самі такі матеріали, з якими вони не згодні, вони і вважають пропагандою.

Фільтри сприйняття працюють не тільки на вході, а й під час обробки інформації, які пройшла відбір на першому етапі та потрапила в свідомість людини. Спеціалістам відомо, що будь-яка (!), навіть абсолютно достовірна інформація може бути відкинута людиною як фейкова, і навпаки. Бо, насправді, не новини коректують уявлення людей про реальність, а їхнє уявлення про цю реальність формує, задає рамку сприйняття ними новин.

Якщо резюмувати, то, з точки зору ведення Україною гібридної війни, подібні заяви від представника державного органу, відповідального за інформаційний телерадіопростір, можуть сприйматися із розумінням тільки якщо вони самі є частиною державної пропаганди. Тобто, наприклад, таким чином, на думку Сергія Костинського, треба казати для підтримання позитивного іміджу регуляторного органу або для захисту українських медіа від звинувачень у веденні пропагандистської діяльності та заангажованості. Якщо ж мотивація проголошення подібних тез є іншою... тоді в нас просто немає шансу перемогти в цій клятій гібридній війн, тому що ми або відмовляємося, або відверто не вміємо її вести.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments