Я — грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за Україну.
Георгій Гонгадзе, український журналіст

Хто замовляє «шизофренію»?

Чому ТБ ігнорує українську мову, — думка експертів
20 листопада, 2015 - 14:51
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Минулого тижня Україна відзначала День української писемності та мови. Однак попри доволі масштабні святкування цієї дати на державному рівні й здавалося б проукраїнську постмайданну владу маємо констатувати, що реальна сфера вживання української мови незмінно звужується. Й справа не лише в чиновниках, які демонстративно відмовляються вчити державну мову й говорити нею, намагаючись представити власне невігластво ледь не виявом політкоректності. Яскравий приклад — ЗМІ й передусім телебачення. Чи не єдиний жанр, де ще зберігається вагомий відсоток україномовних програм, — новини. Натомість різноманітні ток-шоу, серіали, фільми все частіше транслюються російською. Нагадаємо, що газета «День» віднедавна почала виходити друком лише в українській та англійській версіях. Таким чином ми, зокрема демонструємо те, що українські медіа повинні бути україномовними.

Про те, як знайти баланс між мовним стандартом та живою, розмовною мовою на екрані, а також про бачення причин, з яких ТБ все частіше відвертається від державної мови, — у відповідях експертів «Дня».

«ВИСТАЧИТЬ ОДНОГО РОСІЙСЬКОМОВНОГО КАНАЛУ»

Лариса МАСЕНКО, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», провідний науковий співробітник Iнституту української мови НАНУ:

— Дуже прикро, що після Революції Гідності русифікація в Україні не зупинилася — вона триває й навіть посилилася. Фактично, влада сьогодні негласно здійснює пропаганду двомовності. Мабуть, у такий спосіб наші керівники хочуть уникнути конфлікту на мовному ґрунті, але насправді це лише сприятиме його посиленню. Переконана, що Україна відбудеться як держава лише за умови, якщо в ній домінуватиме українська мова. Російська імперська політика і за царських, і за радянських часів завжди була спрямована на те, щоб українці перестали бути окремою нацією й злилися з російською. Здійснити цей проект не вдалося, але наслідки русифікації відчуваємо й досі.

Юрій Шевчук (мовознавець, викладач української мови у Колумбійському університеті та Гарварді. — Авт.) називає те, що відбувається у нас на ТБ, — мовною шизофренією. Загалом це відповідає реальності, адже шизофренія — це роздвоєння свідомості, а на вітчизняних каналах постійно відбувається мішанина української та російської мов. При цьому російської завжди більше, що веде нашу країну до русифікації, адже основний споживач телевізійної продукції — це молодь. Наш студент, родом із карпатського села, розповідав, як вони з дітьми, надивившись російських мультфільмів на ТБ, починали вставляти у власну мову російські слова. «Якби не бабусині казки, ми б виросли русифікованими», — написав він у своїй письмовій роботі. І це — в карпатському селі, а що говорити про схід і південь України, які були взагалі відрізані від впливу української культури.

Власники каналів й телеменеджери не лише не зацікавлені у тому, щоб створювати новий україномовний продукт — вони відкидають навіть те, що вже було напрацьовано. Канадський культуролог та літературознавець Марко Роберт Стех зробив чудову серію невеличких програм про українських митців — називається «Очима культури». Лише нещодавно вони змогли «прорватися» на ТБ, але тільки на київський регіональний «Центральний канал»... Можливо, інколи такий підхід — спеціально продумана маніпуляція, але переважно телеменеджерам, мабуть, здається, що україномовна продукція буде не конкурентоспроможною. Це свідчить про те, що це — люди, які не знають української культури. Для них вона — щось сільське і нецікаве. Водночас є й такі, хто хоче будувати тут не Україну, а другу Росії — «Недоросію». Фактично, вони сприяють позбавленню нас незалежності та державності — з допомогою телебачення намагаються змінити наш національний код з українського на російський.

Щоб запобігти цьому, слід розвести українську та російську мови на телебаченні. Вважаю, що ми маємо залишити лише один російськомовний канал. Усі інші мають бути повністю україномовними. Те, що нині ця мовна шизофренія відбувається навіть на державному каналі, — абсолютно неприпустимо, адже він працює за наші кошти. Російська пряма мова має дублюватися тут українським перекладом, як це робить «Голос Америки». Постійна мішанина української та російської на екрані розмиває норми української літературної мови, створює потворний суржик.

Як і кожна мова, українська побутує в кількох формах. Передусім це літературна форма, або те, що в американській та англійській лінгвістиці називають мовним стандартом. Цю форму зазвичай вивчають в школі, вона поширена в ЗМІ, це – те, що консолідує населення. Зокрема, ведучі новин мають нею бездоганно володіти. Водночас в української мови є територіальні на соціальні діалекти, жаргони, наукова термінологія. В розважальних програмах, серіалах задля відтворення реальності живого мовлення можуть звучати й такі форми, навіть суржик, але при цьому там обов’язково мають бути присутніми носії літературної мови! Глядач має бачити їх як певний зразок. Сьогодні ж на ТБ дуже часто поряд з суржикомовцем присутня лише літературна російська мова! В такій ситуації у масовій свідомості виникає уявлення, що цей суржик – і є українська мова, а правильна, гарна, повноцінна мова – це російська. Саме так було в програмах Вєрки Сердючки, бачимо цей підхід й в серіалах «Віталька», «Останній москаль». Це – очевидна й свідома маніпуляція, приниження української мови. Таке знущання з нашої мови на телебаченні слід негайно припинити!

На противагу можу навести приклад вдалого перекладу «Пігмаліона» Бернарда Шоу, в якому фонетист Хіггінс говорив українською літературною мовою, а квіткарка Еліза – суржиком. Такі речі – дуже потрібні на ТБ. Ще один хороший приклад – серіал «Леся+Рома», в якому була присутня жива, розмовна мова, жаргонізми. Що ж до практики каналу «СТБ», який застосовував в ефірі деякі норми правопису 1928 року (наприклад, вживання «сучасности», «радости» з «и» замість «і» наприкінці), то я в такому експерименті нічого поганого не бачу. Можливо, тут хіба що слід було б зробити певні попередні роз’яснення, наприклад у формі спеціальної програми про мову.

Досвід, зокрема, каналу ICTV, коли там ще показували «Альфа» та інші успішно адаптовані для українського екрану програми, показує, як легко можна українізувати телебачення і який потужний вплив це мало б на суспільство. Було б бажання!

«ДЕЯКІ ТЕЛЕМЕНЕДЖЕРИ ПРОСТО НЕ РОЗУМІЮТЬ УКРАЇНСЬКОЇ»

Олекса НЕГРЕБЕЦЬКИЙ, перекладач, режисер дубляжу, редактор, переклав для українського екрану серіали «Альф», фільми «Кораліна в Країні Кошмарів», «Сезон полювання», «Смурфики», «Шалений Макс» та інші:

— Як і всі сучасні культурні люди, телевізора не дивлюся. Хіба що, коли буваю у селі в матері, то трохи чую, що вона дивиться. Після важкої сільської роботи оті всі тупі московитські серіали йдуть на «ура». Українські можна робити значно кращі, значно цікавіші, але потрібна команда нормальних людей, нормальних українців — наділених уявою, творчим хистом, людей, які знають життя і відчувають мову. А мову треба відчувати, щоб не скотитися в «шляґбавми летовища» та «ушпиталення світлинкарів» і навпаки — не стати занадто «актуальним», не творити отим диким фейсбучним жаргоном, який дехто називає «суржиком».

Про телеменеджерів... Вони просто не знають українців, ніколи їх не бачили. Деякі взагалі «виписані» з Росії, української мови не розуміють, і їм україномовні програми перекладають. Буквально є актор, який начитує за кадром переклад «для шефа». Звісно, ця публіка твердо стоїть на тій імперській позиції, що «адін нарот», а якщо «адін нарот», то навіщо йому якась інакша мова? «Фсє панімают па-русскі». Телебачення справді найпотужніший інструмент поширення української мови, це могутня зброя, але, будьмо чесними перед собою, ця зброя тепер перебуває у ворожих руках, і потрібно проводити цілу АТО, щоб одібрати її у мерзотників.

«ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ МАЮТЬ БУТИ СУТТЄВІ ПРЕФЕРЕНЦІЇ»

Олександр (Фоззі) СИДОРЕНКО, вокаліст гурту «Танок на Майдані Конго», журналіст, письменник:

— Телебачення завжди біжить назустріч глядачу. Якби не обмеження, воно б цілодобово показувало порно. Так само і з мовою. Колись випадково довелося взяти участь у спілкуванні телеменеджерів одного з телеканалів. То вони мріяли, щоб їм, як «Інтеру», дозволили робити новини російською! Бо це, мовляв, дозволить залучити аудиторію, яка не сприймає української. Насправді ж про якусь більш-менш значну частину аудиторії, яка «не сприймає української», можна було говорити років вісім тому. Сьогодні ж у суспільстві сформувалася певна тенденція до українізації. Ми маємо сприяти цьому — розробити план і втілювати його в життя. Для української мови на ТБ мають бути суттєві преференції. Інакше в нас буде не так, як у Чехії, а так, як у Білорусі...

«НЕ КУПУЮ ТОВАРІВ ВІД ВИРОБНИКІВ, ЯКІ НЕ ПОВАЖАЮТЬ ПРАВА УКРАЇНЦІВ. ТБ — НЕ ВИНЯТОК»

Роман МАТИС, засновник громадської ініціативи із захисту прав україномовних споживачів «И так поймут!»:

 — Мене важко назвати телеглядачем — систематично ТБ не дивлюся, хіба часом окремі передачі. Одна з причин — мовне питання. Я не купую товарів від виробників, які не поважають права українців. ТБ — не виняток. На екрані катастрофічно бракує української мови. Вони заробляють на мені, продаючи як одиницю, яка переглядає рекламу, але навзамін навіть не намагаються задовольнити мої потреби. Глядачів ніхто не запитував, яку мову вони б хотіли чути.

Йдеться про малоросійство, проблему менталітету людей — тих, хто ухвалює рішення у цій галузі. Адже більшість журналістів та фахівців, які працюють на ТБ, — україномовні. Вони можуть робити україномовний продукт, просто перед ними не ставлять такого завдання. Про що говорити, якщо гострі суперечки на цю тему в нас були навіть із керівництвом національного каналу «Перший». Зураб Аласанія не поділяє думки про те, що на державному каналі має бути лише державна мова. «Якщо є класний продукт російською, чому б нам його не показати», — дивується він. Та лише з однієї причини! Тільки в цій країні, від українського каналу ми можемо вимагати контенту українською мовою. У світі більше немає жодної країни, яка була б зобов’язана задовольняти права україномовних глядачів! Росія, до прикладу, фінансує російськомовні медіа навіть за кордоном. Тож у всіх охочих до російської завжди є вибір, в українців — немає.

Коли телеменеджери говорять про неконкурентність україномовного продукту на екрані, я завжди згадую один приклад.  2007 року було ухвалено закон про обов’язкове дублювання художніх фільмів, які транслюються в кінотеатрах, державною мовою. Який ґвалт зчинився тоді з цього приводу, це була неймовірна буча! Керівник одного з одеських кінотеатрів бідкався, що глядачі більше до них не прийдуть. Нині закон діє вже вісім років, і у кінотеатрів немає жодних проблем — потік глядачів навіть збільшився. Тож телеменеджери просто лукавлять! Вочевидь, вони мають у цьому якийсь особистий інтерес або банально звикли робити російськомовний продукт. Інколи це навіть свідома політична позиція. Переконаний, якщо україномовний телепродукт буде якісним, він завжди знайде свого глядача! Проблема — в бажанні, політичній волі телеменеджерів.

Справа має й інший важливий бік. Якщо інформаційний продукт в Україні продукуватиметься українською, то вітчизняні журналісти, письменники, менеджери будуть більш конкурентними. І вже ніхто не буде «виписувати» для нашого ринку «модного» телеведучого чи редактора журналу десь із Москви!

«ЗВІЛЬНИТИ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ВІД ЗАСИЛЛЯ РОСІЙСЬКОЇ - ЦЕ ЗДІЙСНИТИ ДЕКОЛОНІЗАЦІЮ»

Андрій ЛЮБКА, письменник, блогер «Дня»:

— Я майже не дивлюся телебачення, бо взагалі не розумію сенсу його існування в добу інтернету й вільного доступу до мільйонів відеозаписів без реклами, але пам'ятаю, що колись давно відмовився від телевізора в тому числі через мову. Засилля російської, а та українська, що вряди-годи проривається в ефір - хуторянсько-колгоспна. Чи не найбільше зло - спільні російсько-українські ефіри, коли в кадрі двоє ведучих, але україномовний завжди нудніший, тупіший і… сільськіший. Такі ефіри сприяють русифікації. Мені здається, що мова телебачення має бути живою - там, де це доречно, багатою сленґом, а де потрібно - вишукано літературною; для цього ж й існують різні стилі мовлення.

Мова - організм, де кожне слово виконує свою функцію й є життєво необхідним, тому заміняти лайку в ситуації, де герой якогось серіалу справді мав би смачно вилаятися - це робити мову інвалідом, неповносправною, це чистої води совєтський прийом, такого вже ніде в світі немає. Чесно кажучи, я сподівався, що до декомунізайного пакету в законі потраплять не лише леніни, серпи й молоти, а й російська мова, яка є імперсько-більшовицьким символом. Звільнити телебачення від засилля російської - це здійснити деколонізацію, але, на жаль, сьогодні я не бачу політичних сил, що справді здатні на такий крок. Парадокс, але більшість політиків, що нажилися й наживаються на Україні, - російськомовні... "

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments