Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Iслам: релігія без тероризму

Враження від участі у V Міжнародній школі ісламознавства
22 липня, 2016 - 15:37
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Останні події у світі дедалі більше спонукають нас замислитися про те, що відбувається зіткнення нових цивілізаційних платформ — секуляризму й духовності, релігії й фанатизму. Минулого тижня в Національному університеті «Острозька академія» відбулася V Школа ісламознавства. Впродовж кількох днів існувала можливість дещо зануритися в історичний контекст та сучасну ситуацію взаємодії ісламу з релігіями та суспільствами європейських держав. Для мене особисто важливо говорити про іслам у контексті медіа, адже ми й досі живемо у підсвідомості з картинкою американського телеканала CNN, коли літаки з терористами врізаються у вежі-близнюки у Нью-Йорку. 11 вересня 2001 року стало своєрідним маркером нового іміджу ісламу. Але чи можуть називатися ті, що сповідують ідеї Корану, звершують п’ятиразовий намаз, віддають милостиню, терористами? На мою думку, не варто всіх зводити до спільного знаменника. Найчастіше саме світ медіа підмінює концепції, адже іслам та ісламізм — різні поняття; коли перше — це духовний вимір, а друге — явище із зовнішньою релігійною оболонкою, але політичною начинкою.

МЕДІЙНИЙ ІМІДЖ

Мабуть, якщо б зараз вийти з мікрофоном на центральні площі європейських столиць і спитати, з ким для вас асоціюються мусульмани; то чимало людей відповіло б: із болем, кров’ю, смертю. Події останніх майже двох років — теракти у Франції та Бельгії — сформували саме такий імідж ісламу. Після нещодавнього теракту в Ніцці у свідомості багатьох європейців мусульмани — дикі й божевільні люди, здатні розчавити мирний натовп. У світі щораз більше пропагують концепцію секуляризму, тобто ідею держави, де суспільство живе за мірками необмеженої свободи, приймаючи рішення лише ті, які вважатиме за потрібне.

Яскравим прикладом зіткнення секулярних течій із, наприклад, радикальним ісламізмом є зразок терактів у Франції, пов’язаних із карикатурами Charlie Hebdo. У листопаді 2011 року в офісі газети відбувся перший напад. Тоді все закінчилося вибухом, який частково зруйнував приміщення і обладнання, зламаним веб-сайтом. Згодом поліція припускала, що терористичний акт було спровоковано черговим номером журналу (3 листопада 2011 року), в якому Charlie Hebdo було перейменовано на Charia Hebdo. Також в цьому номері головним редактором було вказано пророка Мухаммада. На обкладинці номеру була карикатура Мухаммада, який ніби промовляє: «100 ударів батогом, якщо ви не помираєте від сміху». Причиною цього сарказму журналістів Charlie Hebdo стала перемога на виборах в Тунісі ісламістської партії та запровадження законів шаріату в Лівії, що неминуче призвело ці держави до реалізації методів утискання прав жінок (обов’язкове носіння чадри, обмеження свободи, можливе насильство в сім’ї, примусовий шлюб, можливість бути закиданою камінням до смерті у разі виявлення факту перелюбства), секс-меншин, інакодумців, до відновлення практики побиття батогами, ампутації частин тіла (залежно від скоєного злочину), примусового шлюбу. Тодішній головний редактор Charlie Hebdo сказав, що напад був реалізований дурними людьми, які не знають, що таке іслам, додавши, що вони ідіоти, які зраджують свою релігію. Ключовим став напад двох ісламістів на редакцію Charlie Hebdo 7 січня 2015 року. Впродовж збройного нападу на офіс редакції в Парижі було вбито 12 осіб. Загалом нападники випустили близько тридцяти куль із автоматичної зброї. Наступного день після теракту працівники редакції Charlie Hebdo заявили про те, що журнал і надалі виходитиме згідно із графіком, проте з тиражем в один мільйон примірників (зазвичай було 60 тисяч). Переглядаючи карикатури Charlie Hebdo, які вороже налаштовані не лише до мусульманського, а й християнського світу, розмірковуєш над важливістю свободи слова у світі та журналістською етикою. Чи можна вважати свободою слова таке бачення, яке водночас спрямовано на обмеження релігійних почуттів інших людей? І друге питання, яке виникло: чи маємо право ми, журналісти, піднімати рейтинг видання ціною життя своїх колег? Звичайно, я висловлю суб’єктивну думку, проте розстріл журналістів Charlie Hebdo став дуже успішним кроком медіа-менеджменту — підняття тиражу, світове визнання. Без сумніву — ніхто не міг передбачити кривавого нападу, але й політика редакції не змінила своєї орієнтації. Більш ніж півроку тому журналісти Charlie Hebdo опублікували карикатуру, на якій Ісус Христос іде по воді, а мусульманський хлопчик потопає. Малюнок був виконаний на основі факту смерті хлопчика-біженця після загострення подій у Сирії. На карикатурі було написано: «Доказ присутності християн у Європі. Християни йдуть по водах. Мусульманські діти — потопають». Вважаю, що сьогодні медіа — це вагомий інструмент у формуванні образів сучасного світу. Проте журналістам варто самим виходити за межі власних горизонтів, більше спілкуватися і руйнувати власні стереотипи. Це зокрема стосується релігійної карти не лише Європи, а й світу загалом. Потрібно думати про діалог, який поєднує, а не розділяє.

БЕЗ СТЕРЕОТИПІВ

Впродовж Школи мені вдалося побувати у колі українських мусульман. Якби не Революція Гідності та анексія Криму, невідомо, чи ми б, суспільство, прицільно звертали увагу на цю релігійну спільноту. Виявляється, що в Україні є близько мільйона мусульман: найбільше було у Криму (350 — 500 тисяч) і на Донбасі (200 тисяч). Через важкі події географічне розташування змінилося. Виявляється, що у Радянському Союзі мусульмани пройшли не менш тернистий шлях, ніж християни. Їхнє релігійне життя було у підпіллі, з дітей у школах часто знущалися, насильно примушуючи споживати їжу протягом Рамадану. Після проголошення незалежності України розпочався час становлення духовних управлінь, який можна поділити на три етапи. На думку шейха Саіда Ісмагілова, муфтія Духовного управління мусульман «УММА», наразі відбувається не ісламізація, а асиміляція мусульман у світі. Процеси секуляризму дедалі більше відвертають від основних принципів Корану, які вимагають від вірянина дотримання певних обов’язків. На жаль, мусульманський світ сьогодні не менш роз’єднаний, ніж християнський. Є надзвичайно багато поділів, які пов’язані з різним прочитанням Корану та традиціями.

Для мене важливо було не лише інформаційно почерпнути для себе певний багаж знань, а й зануритись у духовний досвід. Вдалося побувати на обідньому і вечірньому намазах (молитві). Хоча під аяти з Корану арабською мовою я молилася християнським «Отче наш», була відчутна глибока атмосфера духу. Знаючи про те, що мусульмани моляться п’ять разів на добу, я замислилася над тим, як часто нам, християнам, ліньки впродовж дня помолитися хоча б кілька хвилин. Впродовж чотирьох днів у Острозі я спілкувалася з людьми, які духовно повні, відкриті до світу і страшенно переживають за Україну. І це знову-таки спонукає нас до єдності, до творення спільного діалогу, до товариської комунікації не лише в Україні, де особливо це потрібно, а й у світі — без стереотипів, з правильними маркерами і фільтрами.

Юліана ЛАВРИШ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments